Справа № 22-а-13481/08 Головуючий 1-ої інстанції - Татарський В.О.
Суддя-доповідач - Попович О.В.
30 квітня 2009 року м. Києва
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Попович О.В.,
суддів Коротких А.Ю., Федорової Г.Г.,
при секретарі Черненко О.В.,
розглянувши в судовому засіданні клопотання відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження Постанови Замостянського районного суду м. Вінниці від 07.03.2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій командування ІНФОРМАЦІЯ_1 незаконними, стягнення з відповідача компенсацію за продовольче забезпечення,
ОСОБА_1 звернувся до Замостянського районного суду м.Вінниці з адміністративним позовом про визнання дій командування ІНФОРМАЦІЯ_1 незаконними, а також просив стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 компенсацію за продовольче забезпечення відповідно до вартості продовольчого забезпечення з урахуванням компенсації громадянам втрати частини грошових доходів ( станом на травень 2006 року) у зв'язку з порушенням термінів їх виплати ( у відсотках) на підставі «Порядку компенсації громадянам втрати частини грошових доходів…», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року.
В останньому судовому засіданні 07 березня 2007 року позивач усно уточнив свої позовні вимоги та просив суд зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати позивачу компенсацію за не отриманий продовольчий пайок за період з 11 березня 2000 року по 17 жовтня 2002 року по нормі забезпечення, передбаченій додатком №1 до Постанови Кабінету Міністрів України №316 від 12.03.1996 року; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача нараховану компенсацію в сумі 10 034 грн.35 коп.
Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 07.03.2007 року задоволено позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати ОСОБА_1 компенсацію за неотриманий продовольчий пайок за період з 11 березня 2000 року по 17 жовтня 2002 року по нормі забезпечення, передбаченій додатком №1 до Постанови Кабінету Міністрів України №316 від 12.03.1996 року та стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 нараховану компенсацію в розмірі 10 034 грн.35 коп. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1судовий збір в сумі 100 грн.34 коп. на користь держави.
На вказану Постанову суду відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 подав 24 грудня 2007 року апеляційну скаргу, в якій першим пунктом просить апеляційний суд поновити йому строк на апеляційне оскарження Постанови Замостянського районного суду м. Вінниці від 07.03.2007 року, оскільки судове засідання проводилось без участі представника ІНФОРМАЦІЯ_1.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2009 року відповідачу був поновлений строк на апеляційне оскарження Постанови Замостянського районного суду м.Вінниця від 07 березня 2007 року.
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати Постанову суду першої інстанції, як таку, що прийнята з порушення норм матеріального та процесуального права, винести нову Постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду клопотання повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, з урахуванням їх змін, суд першої інстанції виходив з того, що «оскільки хоча з 11 березня 2000 року дія ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині наявності у військовослужбовців права на отримання компенсації за продовольчий пайок зупинена на підставі Законів України № 2656-Ш від 17.02.2000 року та № 1577 -Ш від 23 березня 2000 року, але з 2001 року набрала чинності ст.16 Закону України «Про збройні Сили України», а позивач не має можливості отримати продовольчий пайок в натурі, тому сіл стягнути заподіяну матеріальну шкоду внаслідок невидачі продовольчого пайка своєчасно в розмірі 10 034 грн.35 коп.
З висновками суду не можна погодитися виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 до ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Наказом НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_3 року командира ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 звільнено в запас з військової служби за службовою невідповідністю та виключено зі списків військової частини.
В 2003 році ІНФОРМАЦІЯ_2 розформована та приєднана до ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому вже відсутні підстави для визнання дій командування ІНФОРМАЦІЯ_1 незаконними.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовцям та особам рядового складу МВС, військовослужбовцям збройних Сил України було передбачено отримання пайка за нормою №1 (загальновійськова) або отримання грошової компенсації замість нього.
Згідно з п.3 Постанови КМ України «Про норми харчування військовослужбовців Збройних сил та інших військових формувань», Постанова КМ України «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового складу Міністерства внутрішніх справ» втратила чинність.
Статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економі бюджетних коштів» від 17.02.2000 року № 1459, призупинена дія ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів», а тому до спірних правовідносин не могла бути застосована норма ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка, власне, і передбачала можливість отримання грошової компенсації замість продовольчого пайка.
Таким чином, суд першої інстанції неправомірно прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Посилання суду першої інстанції на ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України» також є необґрунтованим.
Стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України» в редакції від 05.10.2000 року закріплює, що держава забезпечує соціальний та правовий захист військовослужбовців та осіб звільнених в запас, в також гарантує отримання за рахунок держави фінансового, речового, продовольчого та інших видів забезпечення у розмірах, які встановлюються Кабінетом Міністрів України і враховують характер службової діяльності.
В даному випадку під поняттям «умови службової діяльності» передбачаються умови в яких знаходяться військовослужбовці льотних морських, підводних екіпажів та обслуг, які безпосередньо знаходяться на аеродромах, суднах, в лікувально-медичних закладах, та яких держава зобов'язана забезпечувати харчуванням в своїх їдальнях, що передбачено Постановою Кабінету Міністрів України №426. Не забезпечення харчування через їдальні унеможливлює даним категоріям військовослужбовців повне та якісне виконання своїх службових обов'язків.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку про неправомірність доводів суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.
За таких обставин, оцінюючи у сукупності всі обставини по справі, суд першої інстанції повинен був встановити, що позовні вимоги суперечать нормам чинного законодавства, не базуються на законі, а тому не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність скасування постанови Замостянського районного суду мю Вінниці від 07.03.2007 рік та постановлення нової про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 - Топольницького Віталія Володимировича на Постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 07 березня 2007 року - задовольнити.
Постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 07 березня 2007 року - скасувати.
Постановити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення матеріальної шкоди за не отриманий продовольчий пайок - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.
Головуючий суддя О.В. Попович
Судді А.Ю.Короких
Г.Г.Федорова