11 березня 2009 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Горбань Т.І.
Суддів: Попович О.В.
Мамчура Я.С.
при секретарі Лисенко М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2007 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва до приватного підприємства «Древал», товариства з обмеженою відповідальністю «Престо» про визнання угоди недійсною,
Державна податкова інспекція у Оболонському районі міста Києва звернулась до суду з адміністративним позовом до приватного підприємства «Древал», товариства з обмеженою відповідальністю «Престо» про визнання угоди недійсною.
Постановою Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2007 року в позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач Державна податкова інспекція у Оболонському районі міста Києва подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову, а провадження у справі закрити на підставі ст.157КАС України, посилаючись на порушення судом 1-оїх інстанції норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта та позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, судом першої інстанції встановлено, між відповідачем-1 - Приватним підприємством „Древал" (продавець, виконавець) та відповідачем-2 - Товариством з обмеженою відповідальністю „Престо" (покупець, замовник) у 2003 році шляхом обміну документами було укладено договір на виконання ремонтно-будівельних робіт.
На виконання умов договору ПП „Древал" виписало на адресу ТОВ „Престо"
податкову накладну № 5012 від 14.10.2003 року на суму 10.524,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 1.754,00грн.
Ремонтно-будівельні роботи були виконані ТОВ „Престо" згідно з актом приймання-здачі робіт/послуг від 16.10.2003.
Ухвалами суду неодноразово витребовувалась від позивача інформація на підтвердження розрахунків з ПП "Древал" з ТОВ "Престо" у період виконання спірного договору від АКБ "Східноєвропейський банк" та АБ "Столичний".
Разом з тим вказаних відомостей та доказів на їх підтвердження позивачем надано не було.
За змістом ст. 49 ЦК УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.
Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" № 3 від 28.04.1978 року (з наступними змінами) роз'яснив, що до угод, укладених з метою, свідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
Відповідно до абзацу 3 п. 9 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визначенням угод недійсними» № 02-5/111 від 12.03.1999 року, якщо у встановленому порядку буде з'ясовано, що зміну носіїв корпоративних прав або продажу таких прав здійснено для укладення відповідачем суб'єктом підприємницької діяльності угод з метою ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів або легалізації коштів, набутих злочинним шляхом, суд має визнавати такі угоди недійсними за ознаками ст. 49 ЦК УРСР.
Згідно з п. 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 року необхідними умовами для визнання угоди недійсною є укладання її з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. До угод, що підпадають під ознаки статті 49 Цивільного кодексу, належать, зокрема, угоди, спрямовані на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.
В абзаці другому пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25 грудня 1992 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25 травня 1998 року, зазначено, що задовольняючи позов у такій справі, суд повинен у рішенні вказати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.
Згідно з п. 19 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання
практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від
12.03.1999 року у разі визнання у встановленому порядку недійсними установчих документів суб'єкта підприємницької діяльності або скасування його державної реєстрації у зв'язку із здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого документу, що посвідчує особу, або на підставну особу - засновника суб'єкта підприємницької діяльності та за наявності інших обставин, які свідчать про укладення оспорюваних угод з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, укладені таким суб'єктом підприємницької діяльності угоди мають визнаватися недійсними згідно із статтею 49 ЦК УРСР незалежно від часу їх укладення.
Позивач, стверджуючи про наявність в діях відповідача-1 умислу, спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, вважає, що підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідача-1 є рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 05.05.2004 року, яким визнано недійсними статут та установчий договір ПП «Древал», також на підставі вказаного рішення актом Ленінської МДПІ у м. Луганську від 30.07.2004 анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 17313165, видане ПП „Древал" 13.06.2003 року.
Цим же рішенням суду встановлено, що ПП "Древал" зареєстровано у державних органах на підставі неправдивих відомостей, оскільки особа, яка значиться засновником товариства - гр. ОСОБА_1, до діяльності підприємства відношення не має, статутний фонд не створювала, фінансово-господарських документів не підписувала.
Рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 05.05.2004 на момент розгляду справи є чинним.
Як підтверджено матеріалами справи, первинні документи, якими оформлено спірну угоду, зокрема вищевказана податкова накладна, від імені ПП „Древал" підписані із зазначенням прізвища - ОСОБА_1
На думку суду 1-ої інстанції, встановлення умислу підприємства на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, є предметом дослідження у цій справі. Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.
Висновки суду, викладені у рішенні Лутугинського районного суду Луганської області від 05.05.2004, яким були визнані недійсними установчі документи ПП "Древал" та свідоцтво про його реєстрацію платником ПДВ, не є обов'язковим для господарського суду.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Рішення районного суду не звільняє позивача від доведення наявності умислу ПП "Древал" на укладення угоди, що суперечить інтересам держава та суспільства.
Позивачем не надано беззаперечних доказів того, що ОСОБА_1 не була уповноважена у встановленому законом порядку на підписання спірного договору від імені ТОВ ПП "Древал".
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Згідно зі ст. 49 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою.
Позивачем не доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.
Суду не надано належні докази на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.
Допустимих доказів наявності у відповідачів податкових зобов'язань або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору, позивач не надав.
Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" юридичним наслідком визнання ТОВ «Престо» банкрутом здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в т.ч. держави. В зв'язку з ліквідацією ТОВ «Престо» питання щодо будь-яких його зобов'язань, в т.ч. щодо сплати податків та зборів, є вирішеними, що вказує на відсутність заборгованості також і перед бюджетом.
Факт визнання підприємства банкрутом чи скасування його державної реєстрації
не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.
Ухвалою суд від 23.11.2007 закрито провадження у справі в частині позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю «Престо» у зв'язку з ліквідацією(припиненням)відповідача-товариства з обмеженою відповідальністю «Престо» як юридичної особи через визнання його банкрутом.
В пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 зазначено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.
Отже, на думку суду 1-ої інстанції, твердження позивача про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи. Таке твердження не відповідає вимогам процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.
Сама по собі досліджувана судом угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства, тому посилання позивача на ст. 49 Цивільного кодексу УРСР є безпідставним
1 січня 2004 року, згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року втратив чинність.
Цивільний кодекс України, який набрав чинності, не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України), не є адміністративно-правова конфіскація.
За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Таким чином, застосування при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в Цивільному кодексі України на момент ухвалення рішення про притягненню до відповідальності, є необґрунтованим.
Колегія суддів погоджується з даними висновками суду 1-ої інстанції та з тим, що посилання позивача на ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України є також безпідставним.
Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині, тобто моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Таким чином, вказаний Кодекс містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення такої угоди, яка порушує публічний порядок є адміністративно-правова конфіскація.
Як підтверджено матеріалами справи, спірна угода була укладена відповідачами у 2003 році, тобто до набрання чинності ГК України.
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ГК України положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.
Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Таким чином, за змістом п. 5 Прикінцевих положень ГК України цей кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004, передбачає таку ж саму відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції, яка була встановлена ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, а тому цей Кодекс не пом'якшує відповідальності за укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків у відповідачів.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд 1-ої інстанції правомірно прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, постанова Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2007 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
У задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва відмовити, а постанову Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: Т.І. Горбань
судді: О.В. Попович
Я.С. Мамчур
(вступна та резолютивна частина)
11 березня 2009 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Горбань Т.І.
Суддів: Попович О.В.
Мамчура Я.С.
при секретарі Лисенко М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2007 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва до приватного підприємства «Древал», товариства з обмеженою відповідальністю «Престо» про визнання угоди недійсною,
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
У задоволенні апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва відмовити, а постанову Господарського суду міста Києва від 23 листопада 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: Т.І. Горбань
судді: О.В. Попович
Я.С. Мамчур