06 березня 2014 рокусправа № 2а-11016/10/0470
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Нагорної Л.М.
суддів: Мельника В.В. Юхименка О.В.
за участю секретаря судового засідання: Федосєєвої Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2011 року у справі № 2а-11016/10/0470 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми, -
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Відповідач), в якому просило стягнути з Відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 3075,00 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 442,52 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що роботодавець не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, встановлений частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме - 1 робоче місце, внаслідок чого до нього були застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 3075,00 грн. Сума адміністративно-господарських санкцій своєчасно відповідачем не була сплачена, у зв'язку з чим була нарахована пеня у сумі 442,52 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю.
Рішення суду обґрунтовано тим, що Відповідачем у 2008 році самостійно не здійснювалися заходи по працевлаштуванню інвалідів, а було лише подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ за 2008 рік, у зв'язку з чим ним безпідставно не сплачувались нараховані йому адміністративно-господарські санкції.
Не погодившись з постановою суду, ФОП ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Запорізького Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2011 року, та винести нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що обов'язок роботодавця щодо створення робочих для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Крім того, ним щомісячно подавалися звіти до органів служби зайнятості населення, але інваліди на робоче місце не знаходились..
Відповідач заперечень на апеляційну скаргу не подавав, постанову суду першої інстанції не оскаржував.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явились, про причини неявки не повідомили, а тому, відповідно до ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на виконання вимог Закону 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Відповідачем було подано позивачу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік (форма № 10-ПІ). У вказаному звіті відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 8 осіб, в зв'язку з чим кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 вказаного Закону становить 1 особа, проте, у відповідача у 2008 році не працювало жодної особи, якій встановлено інвалідність. (а.с.5).
Стягнення адміністративно-господарських санкцій, нарахованих за призначене для інваліда місце та не зайняте ним, та пені, які були не сплачені Відповідачем, і було предметом судового розгляду.
Задовольняючи позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем у 2008 році самостійно не здійснювалися заходи по працевлаштуванню інвалідів, у зв'язку з чим ним безпідставно не сплачувались нараховані йому адміністративно-господарські санкції.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб -у кількості одного робочого місця.
Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1434 від 26.09.2002 (що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені, а також відповідно до п. п. 3 п. 5 Положення має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені.
Згідно з ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Обов'язок підприємства з створення робочих місць для інвалідів, інформування підприємством уповноважених органів щодо наявності на підприємстві робочих місць для працевлаштування осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, не супроводжується обов'язком підприємства займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування на створених робочих місцях для працівників-інвалідів на підприємстві, а створення робочих місць і введення їх в дію має відбуватись з урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інвалідів, забезпечення прав яких на працевлаштування та на оплачувану роботу здійснюється, відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в редакції закону від 23.02.2006р., шляхом безпосереднього звернення інвалідів до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до матеріалів справи, Відповідачем систематично надавалася центру зайнятості населення інформація, необхідна для працевлаштування інвалідів, шляхом щомісячного подання Звітів (форма № 3-ПН). Саксаганським районним центром зайнятості населення м. Дніпропетровська до Відповідача на роботу інваліди не направлялись. Випадки безпідставної відмови ФОП ОСОБА_1 у прийнятті на роботу інвалідів не встановлені.
Відповідачем жодних доказів на спростування вищенаведеного до суду не надавалось.
Виходячи з аналізу положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», колегія суддів приходить до висновку, що створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування не є тотожними поняттями.
Оскільки Відповідачем виконані вимоги, покладені на нього розділом IV Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а чинне законодавство не зобов'язує підприємство самостійно займатися пошуком та працевлаштуванням інвалідів, в діях ФОП ОСОБА_1 не вбачається вини щодо незабезпечення працевлаштування інвалідів у 2008 році.
Таким, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у зв'язку з не здійсненням Відповідачем самостійно заходів по працевлаштуванню інвалідів.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову.
Керуючись п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, 205, 207 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2011 року у справі № 2а-11016/10/0470 - скасувати та прийняти нову постанову.
У задоволенні позовних вимог Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити у повному обсязі.
Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: Л.М. Нагорна
Суддя: В.В. Мельник
Суддя: О.В. Юхименко