19 лютого 2014 року м. Київ К/800/47379/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Костенка М.І. Степашка О.І.
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області
на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 р.
та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 р.
у справі № 807/85/13-а (№ 876/7565/13)
за позовом публічного акціонерного товариства «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття»
до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області Державної податкової служби
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Транскарпатбуд»
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
У січні 2013 року публічне акціонерне товариство «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття» (далі - позивач, ПАТ «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття») звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м.Ужгороді Закарпатської області), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Транскарпатбуд» (далі - третя особа, ТОВ «Транскарпатбуд»), в якому, з урахуванням заяви щодо уточнення позовних вимог, просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.01.2013 р. № 0000032341/2/22-02/02574001/8351, № 0000052341/3/22-02/02574001/8349, № 0000042341/4/22-02/02574001/8348, № 0000032341/1/22-02/02574001/8350, № 0000011742.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.04.2013 р. роз'єднано позовні вимоги ПАТ «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття», а саме - позовну вимогу, стосовно визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000042341/4/22-02/02574001/8348 від 04.01.2013 р., яким визначено податкове зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб на суму 481 937,93 грн., виділено в окреме провадження.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.04.2013р. адміністративний позов задоволено частково: частково визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення № 0000032341/1/22-02/02574001/8350 від 04.01.2013 р., яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 726 663 грн., в тому числі 584 160 грн. основного платежу та 142 503 грн. штрафних санкцій в частині донарахування податкового зобов'язання податку на додану вартість на суму 312 500 грн., в тому числі 250 000 грн. основного платежу та 62 500 грн. штрафних санкцій; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено; вирішено питання про судові витрати.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 р. постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 р. скасовано; прийнято нову постанову, якою позов задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000032341/2/22-02/02574001/8351 від 04.01.2013р., яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 25 576,25 грн., в тому числі 25 362 грн. основного платежу та 214,25 грн. штрафних санкцій; скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000052341/2/22-02/02574001/8349 від 04.01.2013 р., яким визначено податкове зобов'язання по надходженнях від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах на суму 1 884,15 грн., в тому числі 1 507,32 грн. за основним платежем та 376,83 грн. штрафних санкцій; скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000032341/1/22-02/02574001/8350 від 04.01.2013р., яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 726 663 грн., в тому числі 584 160 грн. основного платежу та 142 503,25 грн. штрафних санкцій в частині стягнення суми завищеного податкового кредиту в розмірі 56 160 грн. з основного платежу та 142 503 грн. нарахованих штрафних санкцій; скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000011742 від 04.01.2013 р., яким визначено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 3 813,64 грн. основного платежу та 1 463,41 грн. штрафу в частині стягнення штрафних санкцій в сумі 1 463,41 грн.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 р. в частині задоволення позовних вимог, та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права і просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 22.11.2012 р. по 05.12.2012 р. та з 06.12.2012 р. тривалістю 5 робочих днів посадовими особами ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області була проведена позапланова виїзна перевірка ПАТ «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої складено акт від 24.12.2012 р. № 3916/22-02/02574001 та встановлено порушення позивачем вимог: - підпункту 1.22.1 пункту 1.22, пункту 1.32 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.5 пункту 135.5, пункту 135.1 статті 135, пунктів 138.1, 138.4, статті 138 Податкового кодексу України, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, пунктів 2, 4, 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303, пунктів 286.2, 286.4 статті 286 Податкового кодексу України, пункту 2 додатку 2 (методика розрахунку орендної плати) Рішення № 447 від 24.02.2012 р. Ужгородської міської ради, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України.
На підставі вищезазначеного акту перевірки 04.01.2013 р. відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000032341/2/22-02/02574001/8351, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 25 576,25 грн., в тому числі 25 362 грн. - за основним платежем та 214,25 грн. - за штрафними санкціями; № 0000032341/1/22-02/02574001/8350, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 726 663 грн., в тому числі 584 160 грн. - за основним платежем та 142 503 грн. - за штрафними санкціями; № 0000052341/3/22-02/02574001/8349, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по надходженнях від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах на суму 1884,15 грн., в тому числі 1 507,32 грн. - за основним платежем та 376,83 грн. - за штрафними санкціями; № 0000042341/4/22-02/02574001/8348, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб на суму 481 937,93 грн., в тому числі 385 550,34 грн. - за основним платежем та 96 387,59 грн. - за штрафними санкціями; № 0000011742, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 3 813,64 грн. основного платежу та 1 463,41 грн. штрафних санкцій.
Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000032341/1/22-02/02574001/8350 від 04.01.2013 р. та погодився з висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки № 3916/22-02/02574001 від 24.12.2012 р., визнавши їх такими, що відповідають дійсності.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, виходив з наступного.
Як слідує з акту податкової перевірки підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 04.01.2013 р. № 0000032341/2/22-02/02574001/8351 стали висновки контролюючого органу про завищення позивачем суми валових витрат в результаті віднесення до їх складу сум, які понесені на оплату послуг за договорами укладеними позивачем з ПП «Аміра Т.Ч.Ч.К.», ПП ОСОБА_5, ПП ОСОБА_6, ТОВ «Інтернешенел секюріті систем сервіс корпорейшн».
З матеріалів справи вбачається, що позивачем у перевіряємий період, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд договорів про надання послуг, а саме: № 134/08 від 01.09.2008 р. про технічне обслуговування із ПП «Аміра Т.Ч.Ч.К.»; № 1 від 01.10.2009 р. про технічне обслуговування та поточний ремонт автономної газової котельні із ПП ОСОБА_5; № 1 від 01.10.2009 р. про технічне обслуговування із ПП ОСОБА_6; № б/н від 01.03.2010 р. про надання послуг охорони із ТОВ «Інтернешенел секюріті систем сервіс корпорейшн».
Згідно пункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.
Відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено неможливість віднесення до складу валових витрат сум, які не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами. Тобто, Законом встановлено обмеження щодо віднесення сум до складу валових витрат лише за повної відсутності підтверджуючих документів.
В матеріалах справи наявні первинні документи, які складені за результатами проведених операцій з ПП «Аміра Т.Ч.Ч.К.», ПП ОСОБА_5, ПП ОСОБА_6, ТОВ «Інтернешенел секюріті систем сервіс корпорейшн».
Вказані документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.
Крім того, відповідачем не заперечується факт реального надання позивачу його контрагентами відповідних послуг, достовірність первинних документів та правомірність укладених договорів.
Виходячи з положень вищенаведених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що витрати на технічне обслуговування готелю, витрати на технічне обслуговування та поточний ремонт автономної газової котельні, виконання сантехнічних та електромонтажних робіт, щоденна цілодобова охорона об'єкту були правомірно включені підприємством до складу валових витрат, а, отже, позовна вимога про скасування податкового повідомлення-рішення, яким нараховано податок на прибуток підлягає задоволенню.
Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 04.01.2013 р. № 0000052341/3/22-02/02574001/8349 стали висновки відповідача про заниження позивачем збору за забруднення навколишнього природного середовища екологічного податку на суму 1 507,32 грн. у зв'язку не проведення позивачем нарахування збору за розміщення відходів (відпрацьовані люмінесцентні лампи), всупереч Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 (далі Порядок).
Разом з тим, відповідно до пункту 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів; утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені); тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відходи» знешкодженням відходів є зменшення чи усунення небезпечності відходів шляхом механічного, фізико-хімічного чи біологічного оброблення; зберігання відходів - це тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); утилізація відходів - використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів; розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.
Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ПАТ «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття» (Здавальник) та ТОВ «Еко Лайф» (Одержувач) 15.03.2010 p. було укладено Договір №11/03 про знешкодження відпрацьованих люмінесцентних ламп, відповідно до умов якого Здавальник зобов'язується здати відпрацьовані люмінесцентні лампи та оплатити Одержувачу послуги по знешкодженню відпрацьованих люмінесцентних ламп та дугових ртутних ламп. Одержувач зобов'язується прийняти від Здавальника на своєму складі відпрацьовані люмінесцентні лампи, упаковані згідно з інструкцією і провести їх знешкодження.
Законодавство розмежовує поняття «знешкодження відходів», яке мало місце у даному випадку, та поняття «розміщення відходів», яке неправильно застосоване податковим органом у даному випадку, що призвело до безпідставного донарахування позивачу збору за забруднення (за розміщення відходів) у розмірі 1 507,32 грн.
Таким чином, оскільки позивачем було укладено договір саме на «знешкодження відходів», за яке законодавством не передбачено сплати збору за забруднення навколишнього середовища, тому, неправильно застосоване перевіркою поняття «розміщення відходів» і призвело до безпідставного донарахування позивачу збору за забруднення (за розміщення відходів) у розмірі 1 507,32 грн., що є підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення № 0000052341/3/22-02/02574001/8349 від 01.04.2013 p.
Також, скасовуючи податкове повідомлення-рішення № 0000011742 від 04.01.2013 р., з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду Закарпатської області від 30.10.2012 р. порушено провадження у справі № 125008/977/2012 про банкрутство ПАТ «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Згідно положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Разом з цим, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Викладене свідчить про необґрунтованість що висновку суду першої інстанції про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли з дня після введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000032341/1/22-02/02574001/8350 від 04.01.2013 р. про збільшення податку на додану вартість на суму 726 663 грн.
Як вбачається з акту податкової перевірки, вказані грошові зобов'язання складаються із донарахованих податкових зобов'язань по взаємовідносинах із ТОВ «Інтернешенел секюріті систем сервіс корпорейшен» та ТОВ «Транскарпатбуд».
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Інтернешенел секюріті систем сервіс корпорейшин», було укладено договір № б/н від 01.03.2010 р. про надання послуг охорони.
За вищевказані послуги, позивачем було отримано податкові накладні, згідно яких сформовано податковий кредит в сумі 56 160 грн.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, в тому числі, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Виходячи з вказаних правових норм та враховуючи, що віднесення позивачем до податкового кредиту сум проводилося на основі належним чином виписаних податкових накладних, а послуги, надані ТОВ «Інтернешенал секюріті систем сервіс корпорейшн» безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, то суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, позивачем не було порушено положень податкового законодавства, які передбачають право на віднесення сум до податкового кредиту, що у свою чергу свідчить про безпідставність відмови судом першої інстанції у задоволенні позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000032341/1/22-02/02574001/8350 в частині стягнення суми завищеного податкового кредиту в розмірі 56 160 грн.
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.10.2011 р. ПАТ «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття» отримано на розрахунковий рахунок суму коштів 3 200 000 грн. від ТОВ «Транскарпатбуд» як оплату за проживання згідно рахунку-фактури № Го-0000791 від 20.10.2011 р., згідно якого вартість послуг з проживання складала 32 000 грн. (в тому числі 5 333,33 грн. - податок на додану вартість).
Як вбачається з акту перевірки, перевіряючими встановлено, що кошти, отримані позивачем на розрахунковий рахунок у сумі 3 200 000 грн. підпадають під визначення попередньої оплати та підлягають відображенню у складі податкових зобов'язань підприємства за відповідний звітний період.
Однак, як убачається з рахунку-фактури від 20.10.2011 р. № Го-0000791 позивачем ТОВ «Транскарпатбуд» було виставлено рахунок за проживання на суму 32 000 грн., в той час як останнім було перераховано на рахунок ПАТ «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття» 3 200 000 грн. замість виставлених до сплати 32 000 грн.
Факт помилкового перерахування коштів ТОВ «Транскарпатбуд» підтверджується листом № 10 від 20.10.2011 р. з проханням повернути помилково перераховані кошти в розмірі 3 168 000 грн.
Відтак, враховуючи те, що на дану суму коштів послуги ПАТ «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття» не надавалися та беручи до уваги факт помилкового перерахування коштів, позивачем правомірно не було виписано податкову накладну та не було включено дані кошти до податкових зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки підстав для таких дій у позивача не було.
Крім того, ТОВ «Транскарпатбуд» було подано позови щодо стягнення помилково перерахованих коштів. Рішенням господарського суду Закарпатської області від 12.07.2012 р. було визнано помилково сплаченими та стягнутими з позивача на користь ТОВ «Транскарпатбуд» кошти в сумі 500 000 грн., рішенням від 12.12.2012 р. - 450 000 грн. та рішенням від 17.12.2012 р. - 550 000 грн.
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що на такі кошти податковий орган протиправно здійснив нарахування податку на додану вартість в сумі 250 000 грн. та відповідно застосував штрафну санкцію в сумі 62 500 грн., щодо решти коштів, в сумі 1 668 000 грн., які були сплачені ТОВ «Транскарпатбуд» на рахунок позивача, то податковий орган правомірно здійснив нарахування податку на додану вартість.
Однак, якщо кошти надійшли помилково (не як оплата товарів/послуг), то податкові зобов'язання не виникають, оскільки не передбачається здійснення операції, яка буде об'єктом оподаткування.
Податковим законодавством не передбачено обов'язку платника податку нараховувати податок на додану вартість на помилково перераховані йому кошти.
При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.
З урахуванням викладеного, висновки податкового органу, зазначені в акті податкової перевірки, про вчинення платником податків порушень податкового законодавства мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.
У зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в діях суду першої інстанції вбачається порушення норм права, що призвели до неправильного вирішення спору, і висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення частини заявлених позовних вимог не відповідають обставинам справи.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.
Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області - відхилити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 р. у справі № 807/85/13-а (№ 876/7565/13) залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя підпис І.В. Приходько
Судді: підпис М.І. Костенко
підпис О.І. Степашко