"05" березня 2014 р. м. Київ К/9991/43306/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.,
Бухтіярової І.О., Костенка М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготерра»
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2012 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 р.
у справі № 2а-1659/12/2670
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготерра»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби
та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, -
У лютому 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Енерготерра» (далі - позивач, ТОВ «Енерготерра») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач-1, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - відповідач-2, ГУ ДКС України у м. Києві), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило суд: - визнати протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі м. Києва щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, відображеної у податковій звітності за травень 2010 року та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.09.2011 р. № 0000527225; - стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь ТОВ «Енерготерра» бюджетну заборгованість з податку на додану вартість у розмірі 1 293 946 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 р., в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 р. і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Позивач в судове засідання 05.03.2014 р. не з'явився.
Відповідач-1 у судове засідання 05.03.2014 р. не з'явився, відзив на касаційну скаргу не надав.
Відповідач-2 у судове засідання 05.03.2014 р. не з'явився, у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними в ній документами.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.06.2011 р. позивачем було подано до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за травень 2010 року, в якому зазначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку у розмірі 1 293 946 грн.
В період з 22.07.2011 р. по 04.08.2011 р. посадовою особою ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «Енерготерра» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2010 року у розмірі 1 293 946 грн., заявленої до відшкодування на рахунок платника у банку, за результатами якої складено акт від 11.08.2011 р. №139/07-214/34820176 та встановлено порушення позивачем вимог пунктів 200.4, 200.7, 200.8 статті 200 Податкового кодексу України, Наказу ДПА України «Порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» від 25.01.2011 р. № 41, в результаті завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за травень 2010 року на суму 1 293 946 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 01.09.2013 р. винесене податкове повідомлення-рішення № 0000524225, відповідно до якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 293 946 грн.
За результатами адміністративного оскарження позивачем прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення від 01.09.2013 р. № 0000524225, рішеннями ДПА у м. Києві та ДПС України вказане податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а скарги - без задоволення.
Як вбачається з акту перевірки № 139/07-214/34820176 від 11.08.2011 р. підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість слугували твердження перевіряючих про не можливість встановлення суми фактичного сплаченого залишку від'ємного значення, яке бере участь у бюджетному відшкодуванні за травень 2010 року у розмірі 1 293 946 грн.
Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому висновки податкового органу викладені в акті перевірки є обґрунтованими.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.
Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до вимог пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Однак, судами першої та апеляційної інстанцій, при визнанні правомірним спірного податкового повідомлення-рішення, та відповідно, відсутності права у позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість по декларації за спірний період, не досліджено та не здійснено аналізу платіжних доручень, податкових накладних, наявності фактичної сплати позивачем податку на додану вартість контрагентам в ціні придбаних товарів (робіт, послуг); не досліджено реального здійснення господарських операцій, на підставі, яких позивачем сформовано суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та від'ємне значення суми податку на додану вартість.
Встановлення даних обставин є важливим для правильного вирішення даної справи по суті.
Отже, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, порушили та невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.
Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.
Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготерра» підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготерра» задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2012 р. у справі №2а-1659/12/2670 - скасувати.
Справу № 2а-1659/12/2670 направити на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя підпис І.В. Приходько
Судді підпис І.М. Бухтіярова
підпис М.І. Костенко