05 березня 2014 року м. Київ К/9991/59760/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі
Приходько І.В.
Бухтіярової І.О. Костенка М.І.
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби
на постанову Господарського суду Житомирської області від 01.03.2012 р.
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 р.
у справі № 10/10«НА»
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський завод продовольчих товарів»
до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби
про визнання недійсним рішення, -
У лютому 2002 року товариство з обмеженою відповідальністю «Житомирський завод продовольчих товарів» (далі - позивач, ТОВ «Житомирський завод продовольчих товарів») звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Житомирі), в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просило суд визнати рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Житомирська ОДПІ) про застосування та стягнення донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства від 01.02.2002 р. № 273/23-0/00377609 недійсним в частині: - донарахованого податку на додану вартість в сумі 121 158 грн. та фінансову санкцію по податку на додану вартість в сумі 60 579 грн.; - прибуткового податку з громадян в сумі 4 911,46 грн. та фінансову санкцію по прибутковому податку з громадян в сумі 9 822,92 грн.; - штрафу за перевищення встановлених термінів використання готівкових коштів підзвітним особам без повного звіту щодо попередньо одержаних ними сум в підзвіт в сумі 11 684,50 грн.
Постановою Господарського суду Житомирської області від 01.03.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 р., позов задоволено частково: закрито провадження у справі в частині визнання недійсним рішення Житомирської ОДПІ про застосування та стягнення донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства, зареєстроване 01.02.2002 р. за № 273/23-0/00377609, в частині штрафу за перевищення встановлених термінів використання виданої готівки під звіт в сумі 245,41 грн., штрафу за видачу готівкових коштів підзвітним особам без повного звіту щодо попередньо одержаних ними суми в підзвіт в сумі 11 684,50 грн.; визнано недійсним рішення Житомирської ОДПІ про застосування та стягнення донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства, зареєстроване 01.02.2002 р. за № 273/23-0/00377609, в частині донарахованого податку на додану вартість в сумі 121 158 грн. та фінансову санкцію по податку на додану вартість в сумі 60 579 грн.; вирішено питання про судові витрати; в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просив скасувати постанову Господарського суду Житомирської області від 01.03.2012 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 15.11.2001 р. по 11.01.2002 р. посадовими особами ДПА в Житомирській області та Житомирської ОДПІ було проведено документальну перевірку ВАТ «Житомирський завод продтоварів», правонаступником якого є ТОВ «Житомирський завод продовольчих товарів», з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2000 р. по 30.09.2001 р., за результатами якої складено акт від 11.01.2002 р. № 1/26-20.
Як вбачається із вказаного акту, перевіркою встановлено, що позивачем зменшено суму податку на додану вартість на 121 158 грн., в тому числі за 2000 рік - на 68 906 грн., за 10 місяців 2001 року - на суму 15 273 грн.
В порушення підпункту 7.3.4 пункту 7.3 статті 7, пунктів 4.2., 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено базу оподаткування податком на додану вартість на вартість матеріалів, товарів, сировини, отриманих послуг, природного газу, електроенергії, та інших понесених витрат по переробці давальницької сировини згідно договору від 01.12.1999 р. не включених при визначенні валових доходів по проведених бартерних операціях і операціях з пов'язаними особами безоплатно переданих ТОВ «КУБЦ «Марбін», так як в виставлених рахунках і актах виконаних робіт не включені всі понесені витрати з урахуванням вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та з лютого 2001 року підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягає в том, що при здійсненні бартерних товарообмінних операцій, доходи і витрати визначаються платником податків виходячи з договірної ціни, але не нижче за звичайні ціни, тобто не нижче собівартості. В результаті позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 84 179 грн. в тому числі : за липень 2000 року - 15 553 грн., за серпень 2000 року - 57 946 грн., за вересень 2000 року - 6 700 грн., за жовтень 2000 року - 16 424 грн., за листопад 2000 року - 15 576 грн., за грудень 2000 року - 43 293 грн., за січень 2001 року - 2 545 грн., за лютий 2001 року - 13 517 грн., березень 2001 року - 2 211 грн. , квітень 2001 року - 3 000 грн.
В порушення пункту 9.5 статті 9, підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ВАТ «Житомирський завод продтоварів» віднесено до податкового кредиту суму податку на додану вартість в сумі 3 379 грн. по отриманому насінню соняшника від ТОВ «Аякс» по податковій накладній № 425 від 23.08.2001 р., яке має ознаки фіктивності та якому скасовано реєстрація за рішенням Арбітражного суду м. Києва № 3 від 01.02.2000 р., тобто не є платником податку на додану вартість.
В порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ВАТ «Житомирський завод продтоварів» безпідставно віднесено податок на додану вартість до податкового кредиту в сумі 33 600 грн. по поверненій попередній оплаті за надані послуги по переробці давальницької сировини без понесених фактичних витрат, які відносяться до валових витрат.
За перевірений період позивачу донараховано 121 158 грн. податку на додану вартість.
Також, перевіркою встановлено порушення пункту 2а і пункту 2б статті 19 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», а саме - не в повному обсязі утримувався прибутковий податок з громадян та несвоєчасно подавались податковим органом відомості за встановленою формою про виплачені громадянам доходи, в результаті чого позивачу донараховано податку в сумі 4 911,46 грн.
На підставі вказаного акту перевірки заступником начальника Житомирської ОДПІ було винесено рішення № 273/23-0/00377609 від 01.02.2002 р. про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства, згідно з яким підлягає сплаті податок на додану вартість в сумі 121 158 грн. та фінансова санкція по цьому податку в сумі 60 579 грн., прибуткового податку з громадян в сумі 4 911,46 грн. та фінансова санкція в сумі 9 822,92 грн.
Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.
Згідно пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.
Пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.
Податковий орган наділений правом застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.
Відповідно до підпункту 4.3.3 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального податкового органу, погодженим з державним органом, уповноваженим провадити державну регуляторну політику, і є загальною для всіх платників податків.
Методика визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами була затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 р. № 697.
Таким чином, на час складання акту перевірки і постановляння рішення була відсутня методика визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, тобто нарахування проведені за відсутності відповідного законодавства.
Як зазначено в акті перевірки, донарахування податку на додану вартість через застосування звичайних цін становили 84 179 грн., а база оподаткування занижена на 420 895 грн. (84 179 х 5).
Згідно висновку № 63 судово-економічної (бухгалтерської) експертизи від 19.11.2009 р. документально не підтверджено висновки перевірки стосовно застосування звичайної ціни та відповідно донарахованого валового доходу на загальну суму 421 024,48 грн. за період з липня 2000 року по квітень 2001 року; відмічено, що в період з липня 2000 року по квітень 2001 року відсутні затверджені методики стосовно визначення розміру звичайної ціни.
Також, проведеним документальним дослідженням судово-економічною експертизою встановлено правильність доводів позивача, що послуги по переробці давальницької сировини в грудні 2000 року на суму 230 400 грн. не надавалися.
Так, при проведені експертизи по даній справі експертом встановлено, що дані первинного бухгалтерського обліку, які б вказували на здійснення господарської операції між позивачем і ТОВ «КУБЦ «Марбін» в сумі 230 400 грн. в грудні 2000 року, по якій виникали б податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 38 400 грн. за податковою накладною № 502 від 30.12.2000 р., відсутні.
Крім того, за даними головної книги за 2000 рік в грудні 2000 року відсутні бухгалтерські записи, які б вказували на реалізацію продукції (товарів, робіт, послуг) чи отримання попередньої оплати в сумі 230 400 грн.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
У відповідності з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних - фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Як вбачається з матеріалів податкової перевірки, наявність податкової накладної № 425 від 23.08.2001 р. відповідачем не заперечується.
Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість», не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету.
Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним рішення № 273/23-0/00377609 в частині донарахованого податку на додану вартість в сумі 121 158 грн. та фінансову санкцію по податку на додану вартість в сумі 60 579 грн.
Щодо вимог позивача про визнання недійсним рішення № 273/23-0/00377609 в частині прибуткового податку з громадян в сумі 4 911,46 грн. та фінансову санкцію по прибутковому податку з громадян в сумі 9 822,92 грн., суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову в зазначеній частині, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.
Відповідно до статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. № 13-92 (із змінами та доповненнями), пункту 2 Інструкції «Про прибутковий податок з громадян» затверджено наказом ГДПІ України від 21.04.1993 р. № 12 (із змінами і доповненнями) та зареєстровано в Мін'юсті України 09.06.1993 р. № 64, об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел, як на території України, так і за її межами.
Згідно підпункту 2.1 Інструкції «Про прибутковий податок з громадян» до сукупного місячного (одержаного протягом календарного місяця) оподатковуваного доходу включаються доходи, одержані громадянами в будь-якій формі і за будь-яких умов незалежно від джерела.
Відповідно до статті 11 Декрету «Про прибутковий податок з громадян» оподаткуванню піддягають доходи громадян, одержувані ними від підприємств, установ, організацій і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності не за місцем основної роботи, в тому числі за сумісництвом, за виконання разових та інших робіт, здійснюваних на основі договорів підряду та інших договорів цивільно-правового характеру, а згідно статті 12, з зазначених доходів податок обчислюється і утримується у джерела виплати і перераховується до бюджету в порядку, встановленому Декретом.
Згідно підпункту 5.7 Інструкції «Про прибутковий податок з громадян», доходи громадян від продажу вирощеної в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній і садовій ділянці продукції рослинництва і бджільництва, худоби, кролів, нутрій, птиці як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки.
Про суми виплат громадянам, які мають постійне місце проживання в Україні, від продажу підприємствам, установам, організаціям і фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності зазначеної продукції надсилається довідка за формою №2 податковим інспекціям за місцем проживання громадян, яка товариством до податкових інспекцій не подавалася.
Довідка за формою № 2 не надсилається у разі купівлі зазначеної продукції безпосередньо за місцем її вирощування (виробництва) утримання податку покупцем не провадиться. Угоди купівлі-продажу можуть оформлятися двосторонніми закупівельними актами у письмовій формі або закупівельними відомостями і вони повинні містити такі дані: місце укладання угоди, прізвище, ім'я та по батькові продавця, його ідентифікаційний номер (за відсутності ідентифікаційного номера - відомості з паспорта продавця), назва продукції, ціна одиниці продукції, обсяг проданої продукції, сума виплачених продавцю коштів, підпис продавця про отримання коштів.
З громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, з доходів від продажу зазначеної продукції в Україні підприємства, установи і організації утримують прибутковий податок відповідно до пункту 15 цієї Інструкції за ставкою 20 відсотків.
У висновку № 63 судово-економічної (бухгалтерської) експертизи від 19.11.2009 р. експерт зазначив, що закупівлю товарно-матеріальних цінностей у фізичних осіб ВАТ «Житомирський завод продтоварів» оформляло Актами закупок. В Актах закупок відсутні: прізвище, ім'я та по батькові продавця, його ідентифікаційний номер або паспортні дані, за виключенням Акту б/н від 03.04.2001р. на суму 80 грн.
Дані відображені в Актах закупок співставлялись з Розрахунком правильності обчислення суми прибуткового податку з доходів громадян.
Таким чином, в результаті такого співставлення виявлено, що Актами закупок підтверджується донарахування прибуткового податку з громадян за період з червня 2000 року по серпень 2001 року (крім грудня 2000 року, березня 2001 року) в сумі 1 944,98 грн.
Акти закупок за грудень 2000 року, березень 2001 року, вересень 2001 року, жовтень 2001 року, листопад 2001 року на дослідження не надано.
З урахуванням зазначеного та виходячи з встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання недійсним рішення № 273/23-0/00377609 щодо донарахованого прибуткового податку з громадян в сумі 4 911,46 грн. та фінансову санкцію по прибутковому податку з громадян в сумі 9 822,92 грн.
Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби - відхилити.
Постанову Господарського суду Житомирської області від 01.03.2012 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.08.2012 р. у справі № 10/10«НА» - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько
Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова
(підпис) М.І. Костенко