"24" лютого 2014 р. м. Київ К/800/55189/13
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Іскра»
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року
у справі № 2а-6705/09/1370
за позовом Відкритого акціонерного товариства «Іскра»
до Державної податкової інспекції у м. Львові
про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
ВАТ «Іскра» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Львові про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.02.2010 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Львові від 09.09.2009 року № 0000942301/0/15184.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Львові задоволено повністю, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.02.2010 року у справі №2а-6705/09/1370 скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Відповідач не забезпечив явку свого представника в судове засідання, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної Державною податковою інспекцією у м.Львові позапланової виїзної перевірки ВАТ «Іскра» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТзОВ «Торговий центр «Аврора» та ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал» за лютий 2009 року, складено акт від 19 серпня 2009 року №307/23-4/00214244/, яким встановлено порушення позивачем вимог п.1.7 п.1.8 ст.1, пп.7.2.3. п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3,7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 1 783 345 грн. за лютий 2009 року, та пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 4 029, 03 грн.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.09.2009 року №0000942301/0/15184, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2609647,50 грн., в тому числі за основним платежем 1739765,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 869882,50 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що прийняте податкове повідомлення-рішення є неправомірними та необґрунтованими.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у періоді, що перевірявся, та правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
П.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вствнолено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено обов'язкові реквізити, які має містити податкова накладна.
Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.
Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.06.2007 року ВАТ «Іскра» (Продавець) уклало з ТзОВ «Торговий центр «Аврора» (Покупець) договір купівлі-продажу №0106/07-Л, на підставі якого покупець здійснив передоплату грошових коштів на рахунок ВАТ «Іскра», а у продавця виникло зобов' язання здійснити поставку продукції згідно даного договору. При цьому ВАТ «Іскра» нарахувало податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1473208,33грн. згідно податкових накладних.
01.10.2008 року ВАТ «Іскра» (Продавець) уклало з ТзОВ «Торговий центр «Аврора» (Покупець) договір купівлі-продажу №011008/2, відповідно до якого ВАТ «Іскра» зобов'язується передати, а ТзОВ «Торговий центр «Аврора» прийняти та оплатити товари згідно найменувань, за цінами, що зазначаються у специфікації на загальну суму 3500000,00 грн. При цьому ВАТ «Іскра» нарахувало податкові зобов'язання з ПДВ у розмірі 1 783 345,0 грн. та здійснило коригування сум ПДВ, які були нараховані при отриманні попередньої оплати у розмірі 1200010,00грн. згідно наступних податкових накладних. Податкові зобов'язання були включені до декларації з ПДВ за лютий 2009 року 06.03.2009 року ТзОВ «Торговий центр «Аврора» здійснив післяоплату по договору в сумі 3 500 000,00 грн.
27.02.2009 року ВАТ «Іскра» виконало своє зобов'язання перед ТзОВ «Аврора» шляхом передачі останньому електроламп на загальну суму 10700070,00грн. і уклало договір з ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал» (Продавець), відповідно до якого Продавець зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити товари згідно найменувань, за цінами, що зазначаються у специфікації.
27.02.2009 року ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал» виконав своє зобов'язання перед ВАТ «Іскра» шляхом передачі останньому електроламп на загальну суму 10700070,00грн. (з ПДВ).
На підтвердження виконання договірних взаємовідносин та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем надано копії документів, а саме: договори купівлі-продажу, специфікації, податкові накладні, видаткові накладні, розхідні накладні, довіреності на отримання цінностей, банківські виписки.
Висновок суду апеляційної інстанції про нереальність господарських операцій, з огляду на недослідження судом першої інстанції достатніх доказів, які свідчать про фактичне отримання позивачем придбаних товарів та використання у власній господарській діяльності, а також їх продаж, є необґрунтованим.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що дані господарські операції не мали реального характеру.
Суд касаційної інстанції знаходить такі висновки безпідставними з огляду на таке.
Встановлюючи обставину щодо нереальності господарських операцій позивача з придбання товару суд апеляційної інстанції виходив лише з відсутності товарно-транспортних накладних, актів приймання товару, угод оренди чи відповідального за зберігання товару.
При цьому суд апеляційної інстанції не обґрунтував, чому він залишив поза увагою наявність первинних документів, які відповідають вимогам, що висуваються ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та його використання у власній господарській діяльності та при наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції, які підтверджують рух товарів: довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, видаткової накладної, накладної на внутрішнє переміщення товару тощо, недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій. Акт приймання-передачі товарної продукції не є обов'язковим первинним документом, який складається при здійснення господарських операцій з придбання товарів. Умови поставки товару врегульовані договором купівлі-продажу товару.
Так, відповідно до п.4.2 договору купівлі-продажу між ВАТ «Іскра» та ВАТ «Самбірський радіозавод «Сигнал» перехід права власності та ризиків на товари відбувається в момент передачі товарів. Моментом передачі товарів вважається підписання покупцем накладних про отримання товарів.
Податкові накладні, виписані позивачу, складені у відповідності до вимог п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та наказу Державної податкової адміністрації України "Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення" від 30 травня 1997 року № 165.
Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Податковою інспекцією не наведено переконливих доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача як платника податків.
З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що нереальність операцій в рамках господарських правовідносин позивача з названими контрагентами ДПІ не доведено, належних доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договорів з фіктивними підприємствами з метою перенесення податкового навантаження на осіб, які не виконують свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.
Отже, недобросовісність платника має бути встановлена безумовними доказами, однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, такі докази на недотримання вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.
Щодо посилання податкового органу на нікчемність зазначених вище договорів, колегія суддів зазначає, що необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу щодо настання відповідних протиправних наслідків. При цьому висновки про наявність такої протиправної мети, зокрема у покупця товару (послуг), можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договорів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Стаття 220 КАС України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
За таких обставин, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.
Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись ст. ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Іскра» задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року у справі № 2а-6705/09/1370 скасувати.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.02.2010 року у справі № 2а-6705/09/1370 залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук