Справа № 2-1020/11
(2/199/87/13)
Іменем України
17 вересня 2013 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого судді Якименко Л.Г.
при секретарі Носулі А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання правочину удаваним та визнання права власності на ? частину домоволодіння, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним та визнання права власності на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1.
В обґрунтуванні позовних вимог посилалася на те, що вона з 19.09.1997 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який був розірваний 04.04.2004 року, актовий запис №141. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з позивачкою.
З 02.11.1998 року по 29.12.1998 року позивачка перебувала у лікарні на збереженні у зв'язку з вагітністю. Як зазначає позивачка, в цей період часу у 1998 році відповідач у її матері ОСОБА_5 взяв три тисячі гривень на придбання домоволодіння по АДРЕСА_1
У 2004 році шлюбні стосунки між сторонами були припиненні та 04.04.2004 року шлюб був розірваний. Після розірвання шлюбу позивачка разом з донькою проживала в орендованому приміщенні. Влітку 2006 року позивачка, з метою вирішення спору по розподілу спільно нажитого майна, звернулась до КП «ДМБТІ» та дізналась, що право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 дійсно зареєстровано за ОСОБА_2, але не на підставі договору купівлі-продажу, як вона весь час вважала, а на підставі договору дарування від 25.11.1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим №1-2661
Оскільки дане домоволодіння було придбано сторонами в період шлюбу за спільні кошти, однак з невідомих причин відповідач з колишніми власниками уклав саме договір дарування, тому ОСОБА_7 просила суд визнати договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 від 25 листопада 1998 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 і зареєстрований за № 1-2661 удаваним правочином, та визнати за нею право власності на ? частину вказаного домоволодіння.
Позивачка позов підтримала та додатково пояснила, що оспорюваний договір дарування був укладений відповідачем в той час, коли вона знаходилася в лікарні і не могла бути присутньою при його нотаріальному посвідченні. Між сторонами була домовленість про укладання договору купівлі-продажу вказаного домоволодіння, оскільки гроші для його придбання надавалися їх батьками порівну, однак відповідач навмисно приховав укладання саме договору дарування, тому вважає, що ? частина належить їй і просила визнати за нею право власності на дану частку.
Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що договір дарування був укладений відповідно до діючого на той час закону, дане домоволодіння не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки кошти їх сім'єю за нього не сплачувалися, про укладання вказаного договору позивачка знала, так як це неодноразово ними обговорювалося, до того ж вона пропустила строк позовної давності, тому просив у позові відмовити.
Представник відповідача проти позову заперечував та додатково зазначив, що мати відповідача ОСОБА_7 неодноразово позичала гроші ОСОБА_8, який не зміг повернути позичені гроші та на пропозицію ОСОБА_7, з метою погашення боргу, уклав договір дарування на належний йому житловий будинок на ім'я її сина ОСОБА_2. Гроші за дане домоволодіння відповідач не сплачував, в даному будинку були зареєстровані як син ОСОБА_7 з дружиною, так і її дочка. Про укладання договору дарування позивачці було відомо, оскільки даний факт неодноразово обговорювався в сім'ї, у зв'язку з чим вона за весь час проживання і не оспорювала вказаний договір. У зв'язку з цим просив у позовних вимогах відмовити повністю.
Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, причин неявки суду не повідомила, про день слухання справи повідомлялась належним чином.
Представник третьої особи - КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, про день слухання справи повідомлявся належним чином.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 19.09.1997 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який був розірваний 04.04.2004 року, актовий запис №141. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з позивачкою.
З 02.11.1998 року по 29.12.1998 року позивачка перебувала у лікарні у зв'язку з вагітністю, що підтверджується даними лікарні №9.
25 листопада 1998 року, між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 за реєстровим № 1-2661.
У 2004 році шлюбні стосунки між сторонами були припиненні та 04.04.2004 року шлюб був розірваний. Після розірвання шлюбу позивачка разом з донькою в спірному будинку не проживали.
Відповідно до ст. 243 ЦК України (в редакції 1963 року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.10.2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання договору дарування удаваним правочином посилаючись на те, що її колишній чоловік у 1998 році став власником домоволодіння саме на підставі договору купівлі-продажу, а не договору дарування, тому вона весь час вважала будинок спільним майном подружжя.
Відповідно до ст.224 ЦК України (в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Доказів укладання між сторонами саме договору купівлі-продажу житлового будинку чи передачі грошей за вказаний будинок, позивачка до суду не надала.
Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, судом були допитані свідки - ОСОБА_7 - мати відповідача, та ОСОБА_9 - син померлого дарителя ОСОБА_8, які свідчили про позичання грошей ОСОБА_8 у ОСОБА_7 та домовленість між ними про передачу за договором дарування житлового будинку №67 по вул.Кіровоградській на ім'я її сина ОСОБА_2, в рахунок погашення боргу, про що свідчить розписка (а.с.43). ОСОБА_9 також пояснив, що його батько передав за договором дарування належний йому житловий будинок ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу, оскільки гроші позичав у його матері ОСОБА_7 на лікування та операцію, також він особисто возив батька до нотаріуса для укладання договору дарування.
Дані обставини позивачкою в судовому засіданні не спростовано.
Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В судовому засіданні позивачка не надала жодного доказу та не довела жодної обставини своїх позовних вимог, всі її доводи ґрунтувались на припущеннях.
З моменту укладення спірної угоди до дня звернення з позовом до суду пройшло майже вісім років, за весь цей час ані сам дарувальник ОСОБА_8, ані позивачка, яка не довела суду, що їй про спірну угоду стало відомо лише у 2006 році, не звертались до суду або інших правоохоронних органів з приводу недійсності або удаваності договору дарування.
Відповідно до ст. 71 ЦК України (в редакції 1963 року), загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (ст. 75 ЦК України (в редакції 1963 року).
За цих обставин суд вважає ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2, про визнання правочину удаваним, - відмовити.
Оскільки право власності на домоволодіння на даний час зареєстроване за ОСОБА_2 та підстави для задоволення позовних вимог про визнання договору дарування удаваним відсутні, тому суд також вважає відмовити позивачці і в позовних вимогах про визнання за нею права власності на 1/2 частину домоволодіння, як за подружжям.
Керуючись ст.ст. 11, 60, 154, 212, 215 ЦПК України, ст.ст. 71, 75, 243 ЦК України (в редакції 1963 року), -
ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2, треті особи Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання правочину удаваним та визнання права власності на ? частину домоволодіння, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: