Справа: № 2а-12000/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шарпакова В.В.
Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
18 лютого 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді : Собківа Я.М.,
суддів: Бабенка К.А., Ключковича В.Ю.,
за участю секретаря: Присяжної Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про скасування рішення, зобов'язання видати посвідчення встановленого зразка, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача в частині не розгляду його заяви від 03 грудня 2011 року та прийняття відповідного рішення про визнання учасником бойових дій;
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене протоколом № 3 від 22 червня 2011 року;
- зобов'язати відповідача визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій у встановленому законом порядку та видати посвідчення встановленого зразка як учаснику бойових дій.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2011 року позов задоволено.
Заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03 грудня 2010 року позивачем на адресу Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України було подано заяву про визнання його учасником бойових дій.
Листом Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 30 грудня 2010 року № З/18/3-К-346 позивачу було повідомлено про необхідність звернення із аналогічною заявою до відповідного військового комісаріату по причині його звільнення з військової служби та перебування на обліку у військовому комісаріаті.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2011 року задоволено частково позов ОСОБА_1 у справі № 2а-4237/11/2670 та визнано протиправною бездіяльність Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 03 грудня 2010 року про визнання його учасником бойових дій та зобов'язано Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій шляхом розгляду в установленому порядку його заяви від 03 грудня 2010 року.
За твердженням позивача, на виконання вищевказаного судового рішення комісією Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій було розглянуто заяву ОСОБА_1 від 03.12.2010 р. та прийнято рішення від 22 червня 2011 року про відмову у визначенні статусу учасника бойових дій.
Позивач заперечує правомірність рішення відповідача від 22 червня 2011 року, оформлене протоколом № 3, у зв'язку з чим просить визнати його протиправним та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
При цьому, перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій в них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідачем для розгляду заяв громадян про визнання їх учасниками бойових дій створено Комісію Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій з заявою від 03.12.2010 р. про розгляд питання про визнання його учасником бойових дій на території інших держав та видачу посвідчення встановленого зразка як учаснику бойових дій.
Згідно витягу із протоколу засідання Комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій від №3 від 22 червня 2011 року позивачу було відмовлено у визнанні його учасником бойових дій на тій підставі, що в переліку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не міститься територія держави та період, які зазначені в наданих позивачем документах, а інші документи, які підтверджують його участь в бойових діях, не надані.
Так постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території.
Слід зазначити, що в примітці № 6 до п. «інші країни після 1979 року» встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
За твердженням апелянта, за своєю сутністю позивач здійснював патрульну службу з охорони порядку, однак не брав участь у бойових діях на момент його відрядження до Вірменської РСР для виконання там обов'язків з охорони громадського порядку у період з 15.06.1988 р. по 05.08.1988 р.
Так чинне законодавство України не містить визначення терміну «бойові дії», а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові.
Як вбачається з листа Міністерства закордонних справ України №620/14-110-1410 від 21.09.2005 «Щодо внесення доповнень до переліку держав, де велись бойові дії» Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території Нагірно-Карабахської автономії у період з жовтня 1988 року по квітень 1994 року. У травні 1994 року між Азербайджанською Республікою та Республікою Вірменії була укладена Угода про припинення вогню, яка періодично порушується по сьогоднішній день. З приводу недопущення ескалації бойових дій у цьому збройному конфлікті неодноразово звертала увагу у своїх резолюціях ООН та ОБСЕ.
Згідно наказів Харківського вищого військового училища тила МВС СРСР № 147 с/ч від 16 червня 1988 року та № 193 с/ч від 05 серпня 1988 року, позивач 15 червня 1988 року направлявся у службове відрядження в місто Єреван та повернувся із нього 04 серпня 1988 року.
Відмовляючи в наданні статусу учасника бойових дій відповідач в своєму рішенні зазначив про те, що перелік держав, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63, не містить даних про територію держави, в якій велися бойові дії та період, зазначені в документах позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 “Про організаційні заходи щодо застосування Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” затверджено Перелік держав і періодів бойових дій на їх території (далі - Перелік).
Зі змісту вказаного Переліку вбачається, що колишні республіки СРСР (зокрема республіки Закавказзя) відсутні, а також згідно примітки 6 до цього Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року та не названі у Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, яких Генеральний штаб Збройних Сил СРСР направляв у країни, на території яких велися бойові дії, і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Оскільки в матеріалах даної справи відсутні докази щодо наявності відповідної довідки 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про особисту участь позивача у бойових діях у країнах, на території яких велися бойові дії, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог даного позову.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18 травня 2010 року № 21-74во10, від 3 жовтня 2011 року № 21-162а11 та від 26 листопада 2013 року № 21-384а13.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2011 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про скасування рішення, зобов'язання видати посвідчення встановленого зразка, слід відмовити.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2011 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про скасування рішення, зобов'язання видати посвідчення встановленого зразка відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків К.А. Бабенко В.Ю. Ключкович
Головуючий суддя Собків Я.М.
Судді: Бабенко К.А
Ключкович В.Ю.