Справа № 22ц-809/2009 р.
Головуючий у першій інстанції - Павленко О.В.
Категорія - цивільна
Доповідач - Хромець Н.С.
19 травня 2009 року
місто Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді:
Хромець Н.С.
суддів:
Горобець Т.В., Демченко Л.М.
при секретарі:
Зіньковець О.О.
за участю:
прокурора Козакової І.М., представника позивача Алгініна О.М., відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами Добрянської селищної ради Ріпкинського району та прокурора Ріпкинського району Чернігівської області на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26 лютого 2009 року по справі за позовом Добрянської селищної ради Ріпкинського району до ОСОБА_1 про заборону самочинної забудови земельної ділянки з фонду земель комунального майна, знос об”єкту незаконного незавершеного будівництва та визнання державного акту на постійне користування земельною ділянкою недійсним,
В апеляційній скарзі Добрянська селищна рада просить скасувати рішенням Ріпкинського районного суду від 26 лютого 2009 року, яким відмовлено в задоволенні її позову до ОСОБА_1 про заборону самочинної забудови земельної ділянки з фонду земель комунального майна, знос об”єкту незаконного незавершеного будівництва та визнання державного акту на постійне користування земельною ділянкою недійсним, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апелянт вказує, що судом в порушення вимог ч.3 ст. 61 ЦПК України, не взяте до уваги рішення апеляційного суду Чернігівської області від 08 грудня 2008 року, яким було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно - споруду колишньої водокачки, оскільки позивач не довів факт придбання ним законним шляхом зазначеного майна. Акти обстеження від 15.05.2008 року та 21.08.2008 року, на думку апелянтів, свідчать про самочинне будівництво з боку ОСОБА_1, проте вони не прийняті судом до уваги. Апелянт зазначає, що суд не дав оцінку постанові №677 від 24.07.2008 року інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області про накладення штрафу на ОСОБА_1 за самочинне будівництво, яка порушником не була оскаржена, що доводить факт здійснення Горицьким В.С. самочинного будівництва. Також апелянти вказує, що посилання суду на Закон України „Про місцеве самоврядування” та ЦК УРСР 1963 року щодо пропуску позивачем строку позовної давності не відповідає вимогам процесуального законодавства, оскільки про порушення свого права позивач дізнався 04 червня 2008 року, скасовуючи помилкове рішення виконкому Добрянської селищної ради від 16.10.1997 року про надання у користування ОСОБА_1 земельної ділянки в парковій зоні. Крім того, в своїй апеляційній скарзі селищна рада вказує на порушення головуючим по справі порядку розгляду цивільної справи. Зокрема, на те, що по справі неодноразово без будь-яких підстав оголошувались перерви, від сторін вимагалось надання додаткових доказів та матеріалів, до матеріалів справи залучена касаційна скарга відповідача на судове рішення по іншій справі, проігноровано вимоги представника позивача про завершення слухання справи за відсутності відповідача, який без поважних причин не з'являвся до суду.
У судовому засіданні представник позивача та прокурор підтримали апеляційні скарги, а відповідач їх не визнав, вважаючи свої дії законними.
Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд знаходить, що апеляційні скарги, в межах їх доводів, підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею, суд послався на пропуск позивачем строку позовної давності, визначеного ЦК УРСР, оскільки строк позовної давності за даними вимогами сплинув до набрання чинності ЦК України 2003 р. Апелянт наполягає на тому, що строк позовної давності за даними вимогами належить обчислювати з 4 червня 2008 р., тобто з дня ухвалення рішення про скасування рішення виконкому селищної ради від 16 жовтня 1997 р. № 73. Прокурор в апеляційній скарзі підтримує такий довід. З такими доводами апелянтів погодитись не можна, оскільки з наявних у матеріалах справи документах, зокрема із змісту рішення виконкому від 16 жовтня 1997 р., вбачається, що виконком дозволив реалізацію „приміщення колишньої водокачки” та його реставрацію і ремонт ( а.с. 7). Тобто, з тексту даного документа чітко зрозуміло, що мова йде про будівлю, яка призначена для зберігання і обслуговування водогінного обладнання. Посилання селищної ради на те, що про порушення, допущені при наданні земельної ділянки, стало відомо тільки під час обстеження цієї ділянки 15 травня 2008 р. (а.с. 79) та 21 серпня 2008 р. (а.с. 77) не відповідають встановленим обставинам справи. Так, про призначення споруди під обслуговування якої надавалась земельна ділянка було відомо на час ухвалення рішення виконкому від 16 жовтня 1997 р. Щодо розташування земельної ділянки у парковій зоні, то з матеріалів справи встановлено, що у складі технічної документації по видачі державного акту на право постійного користування землею, складеної у 1997 р., є ситуаційна схема розміщення цієї ділянки та акт встановлення та погодження меж, з яких вбачається, що ділянка межує з парком культури (а.с. 58, 60) і її межі погоджені селищним головою, як представником суміжного землекористувача - селищної ради.
Отже, висновок суду про обізнаність позивача з усіма обставинами щодо місця розташування земельної ділянки та призначення розташованої на ній споруди на час ухвалення рішення від 16 жовтня 1997 р. та оформлення акта на право постійного користування земельною ділянкою, а відтак і пропуск строку позовної давності та необхідність застосування ЦК УРСР 1963 р., ґрунтується на досліджених доказах і відповідає встановленим обставинам.
Доводи апеляційних скарги щодо необхідності знесення наявної на зазначеній вище земельній ділянці споруди не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи наступні обставини.
Так, з матеріалів справи і пояснень сторін у судовому засіданні встановлено, що відповідач приступив до виконання будівельних робіт з часу отримання акта на право постійного користування земельною ділянкою, зважаючи на те, що рішенням виконкому від 16 жовтня 1997 р. було передбачено використання даної будівлі для розміщення торгової точки після реставрації і ремонту будівлі. Посилання апелянта на те, що рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 08 грудня 2008 року відповідачеві відмовлено у задоволенні його позову про визнання права власності на нерухоме майно не може бути підставою для задоволення позову про знесення даної будівлі. Як вбачається з рішення апеляційного суду від 08 грудня 2008 р. (а.с. 34-38) ОСОБА_1 просив визнати таким що відбувся договір купівлі-продажу і з цих підстав визнати право власності за ним на нерухоме майно. Вимога про визнання права власності на самочинне будівництво судом не розглядалась. Стаття 376 ЦК України наводить вичерпний перелік підстав для ухвалення рішення про знесення самочинного будівництва: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво, якщо це порушує права інших осіб. Обґрунтовуючи позов і апеляційну скаргу селищна рада послалась на ст. 376 ЦК України, але позивач не зазначив підстав для задоволення вимоги про знесення , передбачених даною нормою. Доводи апеляційних скарг щодо порушення санітарних норм не підтверджені належними доказами, а навпаки спростовані даними листа Головного державного санітарного лікаря Ріпкинського району № 151 від 12.05.2009 р. Як зазначалось вище, відповідач є законним користувачем земельної ділянки, приступив до виконання будівельних робіт ще у 1997 році, чого не заперечував у судовому засіданні представник позивача. Наявність даних про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за самовільне будівництво не є безумовною підставою для задоволення позову про знесення будівлі.
Доводи апеляційної скарги позивача щодо порушення судом норм Цивільного процесуального кодексу України, які полягають у незаконному, на думку позивача, оголошенні перерв у судових засіданнях та інше, не ґрунтуються на нормах процесуального закону і не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду та постановлення окремої ухвали, чого вимагає позивач.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Добрянської селищної ради і прокурора Ріпкинського району відхилити, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26 лютого 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: