Головуючий 1 інстанції-Гончаров С.А.
Суддя-доповідач -Арабей Т.Г.
Україна
Іменем України
20 травня 2009 року справа №7/7/0570
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді
Арабей Т.Г.
суддів: при секретарі за участю: представників позивача
Геращенка І.В., Яманко В.Г. Літвіновій Л.О. ОСОБА_1за довір.№ 14/182 від 06.05.2009р. ОСОБА_2, за довір. № 14/35 від 28.01.2009р. Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
на постанову
Господарського суду Донецької області
від
05 березня 2009 року
по справі позовом
№ 7/7а Державного відкритого акціонерного товариства «Вантажно-Транспортне Управління «Шахтарськвантажтранс» Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
до про
ДВАТ «Вантажно-Транспортне Управління «Шахтарськвантажтранс» звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення № 0001501542/0/5300 від 26 грудня 2006 року.
Постановою Господарського суду Донецької області від 05 березня 2009 року позов Державного відкритого акціонерного товариства «Вантажно-Транспортне Управління «Шахтарськвантажтранс» до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області був задоволений повністю, в наслідок чого, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції від 26 грудня 2006 року № 0001501542/0/5300.
В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
Апелянт до суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представники позивача в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги, та просили постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, встановила наступне.
ДВАТ «Вантажно-Транспортне Управління «Шахтарськвантажтранс», є юридичною особою, зареєстрований Виконавчим комітетом Шахтарської міської ради 23.05.1997 року, включений до ЄДРПОУ за кодом 00179252.
Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання дотримання граничних термінів сплати податку на додану вартість по строку 12.04.04р., за листопад 2005 року по строку 30.12.2005 року, грудень 2005 року по строку 30.01.2006 року, травень 2006 року по строку 30.06.2006 року, червень 2006 року по строку 31.07.2006 року, за результатами якої складено акт №1053/15/32299510 від 21.12.2006р.
На підставі акта перевірки першим заступником керівника відповідача прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001501542/0/5300 від 26 грудня 2006 року, яким на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» до позивача застосовані штрафні санкції в сумі 209974,65 грн., в розмірі 50% за затримку більш ніж на 90 календарних днів строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 419949,01 грн.
Як вбачається з акту перевірки, підставою для розрахунку штрафних санкцій стали саме податкові зобов'язання, визначені деклараціями за листопад 2005 року по строку 30.12.2005р., грудень 2005р. по строку 30.01.2006р., травень 2006р. по строку 30.06.2006р., червень 2006р. по строку 31.07.2006р.
Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІП, згідно з яким у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф, зокрема, у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що перевищує 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
Преамбулою Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-III (зі змінами та доповненнями) (далі за текстом Закон від 21 грудня 2000 року № 2181-III) встановлено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків та зборів (обов'язкових платежів), включаючи нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
За підпунктом "б" підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закон від 21 грудня 2000 року № 2181-III податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону від 21 грудня 2000 року № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації або у податковому розрахунку (пункт 1.11 статті 1 вказаного Закону) вважається узгодженим з дня подання податкової звітності.
Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону від 21 грудня 2000 року № 2181-III передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, встановлені статтею 5 Закону від 21 грудня 2000 року № 2181-III, визнається сумою податкового боргу платника податків (підпункт 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону від 21 грудня 2000 року № 2181-III).
Відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірах встановлених цим підпунктом в залежності від кількості днів затримки.
Як вбачається з матеріалів справи у платіжних дорученнях № 984 від 05.07.2006 року, № 989 від 06.07.2006 року, № 1012 від 07.07.2006 року, № 1016 від 10.07.2006 року, № 1022 від 13.07.2006 року, № 1024 від 14.07.2006 року, № 1028 від 17.07.2006 року, № 1031 від 18.07.2006 року, № 1106 від 27.07.2006 року, № 1109 від 28.07.2006 року, № 1117 від 31.07.2006 року. № 1127 від 01.08.2006 року, № 1129 від 02.08.2006 року, № 1133 від 03.08.2006 року, № 1137 від 04.08.2006 року, № 1172 від 09.08.2006 року, № 1175 від 10.08.2006 року, № 1185 від 15.08.2006 року, № 1218 від 16.08.2006 року, № 1240 від 19.08.2006 року, № 1255 від 23.08.2006 року, квитанціях № 15 від 19.07.2006 року, № 26 від 20.07.2006 року, № 10 від 2 4.07.2006 року, № 20 від 25.07.2006 року, № 18 від 26.07.2006 року, № 40 від 31.07.2006 року, № 12 від 07.08.2006 року, № 15 від 08.08.2006 року, № 11 від 11.08.2006 року, № 15 від 14.08.2006 року, № 11 від 22.08.2006 року, № 12 від 29.08.2006 року, № 18 від 18.10.2006 року, № 2 від 23.10.2006 року, № 18 від 08.12.2006 року позивачем визначено призначення платежу ?55 ДВ згідно договору розстрочки платежів"; у квитанції № 30 від 25.10.2006 року та платіжних дорученнях № 1735 від 26.10.2006 року, № 1750 від 30.10.2006 року, № 1751 від 30.10.2006 року - ?55 ДВ згідно декларації за вересень 2006 року”; у платіжних дорученнях № 1821 від 06.11.2006 року, № 1859 від 14.11.2006 року, № 1897 від 17.11.2006 року, № 1905 від 20.11.2006 року, № 1912 від 22.11.2006 року, № 1926 від 24.11.2006 року, № 1967 від 27.11.2006 року, № 1971 від 28.11.2006 року, № 1979 від 29.11.2006 року та у квитанціях № 35 від 08.11.2006 року, №15 від 09.11.2006 року, № 28 від 10.11.2006 року, № Ю від 16.11.2006 року, № 51 від 17.11.2006 року, № 49 від 21.11.2006 року, № 50 від 23.11.2006 року - ?55 ДВ згідно декларації за жовтень 2006 року”; у платіжних дорученнях № 2019 від 05.12.2006 року, № 2076 від 12.12.2006 року, № 2089 від 13.12.2006 року, № 2142 від 18.12.2006 року, № 2153 від 19.12.2006 року та квитанції № 40 від 15.12.2006 року - ?55 ДВ згідно декларації за листопад 2006 року”.
Таким чином, колегія суддів погоджує висновок суду І інстанції, що наведеними платіжними документами позивачем сплачувались інші податкові зобов'язання інших податкових періодів, ніж ті, що були враховані відповідачем при встановленні порушення позивачем граничних термінів сплати податку на додану вартість. Врахування цих сум, як сум, якими сплачені (погашені) податкові зобов'язання по сплаті податку на додану вартість за періоди, які не відповідають періодам, зазначеним позивачем на платіжних дорученнях в якості призначення платежу, при розрахунку застосованих до позивача штрафних санкцій не відповідає вимогам законодавства.
Всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не надав суду доказів наявності законних підстав та дотримання порядку зарахуванням сплаченої авансом за 3 квартал 2008 року суми плати за користування надрами до погашення податкових зобов'язань за 1 півріччя 2008 року (за відсутності податкового боргу) без дозволу позивача на здійснення подібних дій. При цьому, відповідач не дотримався вимог частини 1 статті 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», в якій зазначено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права. За пунктом 3.7 Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 11 червня 2003 року N 290, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 червня 2003 року за N 522/7843, якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган у день надходження від органу державного казначейства інформації про зарахування коштів до бюджету, яка надається відповідно до вимог Порядку взаємодії між органами Державного казначейства України та державної податкової служби України в процесі виконання державного та місцевих бюджетів за доходами, затвердженого наказом Державного казначейства України та Державної податкової адміністрації України від 25.04.2002 N 74/194 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.05.2002 за N 436/6724, самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини). При цьому протягом трьох робочих днів податковий орган складає та надсилає такому платнику податків у порядку, аналогічному Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженому наказом ДПА України від 21 червня 2001 року N 253 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 06.07.2001 за N 567/5758 (із змінами та доповненнями), повідомлення, в якому міститься інформація про суми розподілу сплачених коштів, за формою згідно з додатком 1 до даної Інструкції. Іншими Інструкціями порядок перерозподілу сплачених платником податків сум в погашення податкового боргу не передбачено, тому вимоги вказаної Інструкції повинні бути дотриманні податковим органом за кожним самостійним перерозподілом в рахунок погашення податкового боргу сплачених платником податків сум податків або зборів з відповідним складанням та надсиланням повідомлення, яке може у разі не згоди бути оскаржено суб'єктом підприємницької діяльності. Не дотримуючись такого правила, податковий орган порушує право платника податків не тільки на вільне використання грошових коштів, але й право на захист порушених інтересів в процесі подібного перерозподілу.
Відповідно до вимог пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», на який посилається відповідач, як на обґрунтування права зараховувати сплачені позивачем суми плати за податку загальнодержавного значення у календарній черговості виникнення податкового боргу, встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях.
З наведеного вбачається, що ця норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія: чи то контролюючі органи, чи то платники податків. Вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначати джерела та черговість погашення податкових зобов'язань. Ця норма не встановлює права контролюючого органу, всупереч напрямку, зазначеному платником податку у платіжному документі, зараховувати платежі у рахунок погашення податкового боргу.
Згідно пункту 2 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів.
На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 серпня 2005 р. за N 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України” від 20.05.99 року № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.
Шахтарська ОДПІ, перерозподіляючи самостійно без врахування призначення платежу перераховані позивачем грошові кошти, якими він має право вільно користуватися, здійснюючи підприємницьку діяльність, фактично порушила право позивача на власність, яке гарантується та охороняється вищенаведеними нормами Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів України, та всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довела під час судового розгляду правомірність прийнятого нею рішення.
Виходячи з вищевикладеного колегія судів дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги, тому апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду - без змін.
Керуючись статтями 2, 11, 21, 160, ч.1 статті 184, 195, 196, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини 1 статті 205, статтями 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -
Апеляційну скаргу Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області на постанову Господарського суду Донецької області від 05 березня 2009 року у справі № 7/7а - залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду Донецької області від 05 березня 2009 року у справі № 7/7а за позовом Державного відкритого акціонерного товариства «Вантажно-Транспортне Управління «Шахтарськвантажтранс» до Шахтарської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001501542/0/5300 від 26 грудня 2006р. - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 20 травня 2009 року. Ухвала у повному обсязі буде складена у нарадчій кімнаті 22 травня 2009р.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий суддя: Т.Г. Арабей
Судді: І.В.Геращенко
В.Г.Яманко