21 лютого 2014 року Справа № 33853/10/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого-судді Довга О.І.,
судді Ліщинський А.М.
судді Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01.09.2010 року у справі № 2а-2172/10/0370 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області про визнання незаконними та скасування вимог про сплату боргу та зупинення виконавчого провадження,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась з позовом до Управління пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області про визнання незаконними та скасування вимог про сплату боргу № Ф 0395 У від 02. 04. 2010 року, № Ф-0395 У від 07.04.2010 року та № Ф-0798 У від 07.05.2010 року та зупинення виконавчого провадження.
Позовні вимоги позивачка обгрунтовує наступним.
В червні 2010 року відносно позивача державним виконавцем було відкрито виконавче провадження на підставі вимоги про сплату боргу №Ф0395 У від 02. 04. 2010 року. В червні 2010 року до позивача надійшли вимоги про сплату боргу № 0395-у від 07.04.2010 року в розмірі 1110,55 грн. та №0798-у від 07.05.2010 року в розмірі 1110,43 грн. Як було повідомлено позивача, зазначений борг виник на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування» від 14.04.2009 року за №366, а тому УПФУ в м. Луцьку Волинської області було винесено і направлено вимоги про стягнення заборгованості. Позивач вважає, що відповідач повинен був керуватися Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1997 року за №727/98, який має силу закону, а не постановою Кабінету Міністрів України Кабінету Міністрів України «Про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування» від 14.04.2009 року за №366. До того ж, відповідачем, на думку позивача, було порушено порядок формування оскаржуваних вимог згідно підпунктів 8.2, 8.3 пункту 8.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01.09.2010 року у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу. З посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю.
Враховуючи те, що особи які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає доцільним розглядати справу відповідно до ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню з наступних підстав.
Закон України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування передбачено Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», де, як і в Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не визначено такої пільги як звільнення від сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
Таким чином, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку страхувальника.
Указом Президента України, «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» встановлено пільги саме в сфері оподаткування для суб'єктів малого підприємництва. Таким чином, цей Указ не може бути застосовано для регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 р. за № 209/14900 визначено, що управління у своїй діяльності керується в тому числі і актами Кабінету Міністрів України.
Виключно Законом визначені принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формується за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних коштів та інших джерел. Цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до статті 1 Закону, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Згідно підпункту. 6 пункту 2 статті 17 вищезазначеного Закону страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до наведеного, та згідно Закону позивач є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та несе обов'язки з нарахування, обчислення і сплати страхових внесків в установлені строки та в повному обсязі.
Відповідно до частини 3, 4 статті 106 Закону, територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку. У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.
Відповідно до п.8.3-8.5 Інструкції, вимога формується на підставі актів документальних перевірок та облікових даних з карток особових рахунків страхувальників. Вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення за порядком оформлення зазначених поштових відправлень, установлених Кабінетом Міністрів України. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити зазначені у вимозі суми. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату боргу, страхувальник узгоджує її з органами Пенсійного фонду, а у разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Відповідачем було сформовано та надіслано позивачу вимоги №Ф-0395 У від 02.04.2010 року та № Ф-0395 У від 07.04.2010 року про сплату боргу, що підтверджується копіями даних вимог наявних у матеріалах справи, а також копіями корінців вимог та повідомленням про вручення від 16 квітня 2010 року(яке, позивач отримав особисто), наданими ПФУ в м. Луцьку Волинської області.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що дані вимоги належним чином направлені до адресата, який у свою чергу не оскаржив їх у передбачений Законом строк. Окрім зазначеного всі оскаржувані вимоги містять літеру «Ф» (вимога до фізичної особи). Відтак доводи позивача щодо відсутності в номері оскаржуваних вимог літери «Ф» є безпідставними.
Інструкція не передбачає формування повторної вимоги про сплату боргу після закінчення 10-терміну на оскарження такої вимоги, за умови, що вимога не була оскаржена страхувальником, із проставлянням літери «У». Пунктом 8.3 Інструкції чітко визначено, що при формуванні вимоги їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1-ша частина - літери «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2-га частина - порядковий номер, 3-тя частина - літера «У» (узгоджена вимога). 10-денний термін (10 робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки) встановлюється для сплати страхувальником зазначеної у вимозі суми. Після закінчення даного терміну орган Пенсійного фонду звертається у встановленому законом порядку до відповідного органу державної виконавчої служби для стягнення відповідної суми в примусовому порядку, згідно пункту 8.8 Інструкції.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 160, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01.09.2010 року у справі № 2а-2172/10/0370 без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Довга О.І.
Судді Ліщинський А.М.
Запотічний І.І.