25 лютого 2014 р. Справа № 85/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Шуптар Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова, яким просила визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови у поверненні їй надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року в сумі 3982,31 грн. та зобов'язати відповідача підготувати та надати висновок до Управління державного казначейства в Сихівському районі м. Львова щодо заяви ОСОБА_1 про повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року в сумі 3982,31 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року позов задоволено повністю.
Постанова мотивована тим, що тлумачення податковим органом норм п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб» є обмежувальним, оскільки виникнення у особи права на податковий кредит ставиться в залежність від виконання умов, які не передбачені податковим законом та змушує платника податку, який бажає скористатися своїм правом на податковий кредит, звертатися за реєстрацією основного місця проживання, що суперечить ч. 1 ст. 19 Конституції України. Обов'язок особи реєструвати місце проживання передбачений Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Проте, цей закон не є законом з питань оподаткування, не визначає обов'язків платників податків, а тому невиконання його вимог в частині реєстрації місця проживання не може мати значення для податкових правовідносин, зокрема й для позбавлення особи права на отримання податкового кредиту. З цих підстав суд відхилив як помилкові доводи відповідача про те, що право на податковий кредит може бути надано лише за квартирою, в якій платник податку має зареєстроване місце проживання.
Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідно до п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб» основне місце проживання визначається самим платником податку. Умовою виникнення права на податковий кредит є визначення об'єкта житлової іпотеки платником основним місцем проживання. У разі придбання (купівлі) житла, підтвердженням визначення платником такого житла основним місцем проживання є відмітка у паспорті такого платника про його реєстрацію за місцезнаходженням цього житла, отже вільний вибір місця проживання не може бути легалізований без визначеної дії - реєстрації. Отже, таке визначення місця проживання здійснюється платником податку самостійно, зокрема шляхом внесення відомостей до паспортного документа такого платника об'єкта житлової іпотеки його місцем проживання. У даному випадку у позивача відсутнє право на податковий кредит у зв'язку із тим, що квартира, на яку оформлений іпотечний кредит не була постійним місцем проживання позивача у 2009 році, вказуючи на те, що запис про реєстрацію позивача за адресою знаходження квартири внесено у паспорт лише 02.02.2010 року. Вважає , що позивач не вжив всіх необхідних дій для використання свого права на отримання податкового кредиту.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановив суд, 16.04.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредобанк» був укладений кредитний договір № А39041/ІІІ на суму 45000 доларів США для придбання житлової нерухомості за адресою АДРЕСА_1.
16.04.2008 року ОСОБА_1 та ВАТ «Кредобанк» уклали договір купівлі-продажу квартири з одночасною передачею цієї квартири в іпотеку, що забезпечує виконання іпотекодавцем зобов'язань, що випливають з укладеного з іпотекодержателем кредитного договору від 16.04.2008 року № А39041/ІІІ. Умовами договору передбачено часткову оплату за рахунок кредиту ВАТ «Кредобанк» в сумі 45000 доларів США.
15.02.2010 року ОСОБА_1 за наслідками 2009 року подала декларацію про доходи, в якій задекларувала сплачені у звітному році проценти за користування кредитом в сумі 26549,50 грн., а в розділі І розрахунку суми податку зазначила, що сума до повернення 3983,31 грн. У розділі 4 «Відомості про власність та земельні ділянки» зазначено про наявність лише однієї власної квартири за адресою АДРЕСА_1. Також зазначену адресу позивач вказала місцем свого проживання.
Листом від 11.03.2010 року № 3710/17-113 Державна податкова інспекція у Сихівському районі міста Львова повідомила ОСОБА_1, що оскільки реєстрація у придбаній за рахунок іпотечного житлового кредиту квартирі відбулась 01.02.2010 року, а надання податкового кредиту здійснюється за наслідками звітного податкового року (2009 рік), тому вона не може скористатися правом на податковий кредит за 2009 рік.
Також листом від 22.04.2010 року № Л-5/17-о про надання відповіді на заяву про перегляд відмови у наданні податкового кредиту Державна податкова інспекція у Сихівському районі міста Львова повідомила позивача, що реалізація права на податковий кредит можлива лише в наступному році, оскільки надання податкового кредиту здійснюється за наслідками звітного податкового року (за 2009 рік), а реєстрація у придбаній за рахунок іпотечного житлового кредиту квартирі відбулась у лютому 2010 року.
Як вбачається з відповіді ОКП Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 16.11.2010 року № 10757, за ОСОБА_1 в 209 році було зареєстровано лише одну квартиру - за адресою АДРЕСА_1.
27.05.2010 року ОСОБА_1 продала зазначену квартиру ОСОБА_2
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що право особи на податковий кредит не може ставитись в залежність від реєстрації місця проживання цієї особи у квартирі, придбаній за кредитні кошти, тобто від виконання умов, які не передбачені податковим законодавством.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції правильними та обґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до п.1.16 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 10.1 ст. 10 цього Закону платник податку-резидент має право включити до складу податкового кредиту частину суми процентів за іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику як у національній, так і в іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.
При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів.
Таке право виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником податку як основне місце його проживання.
Згідно з п.10.5 цієї статті право на включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією статтею, надається платнику податку не частіше одного разу на 10 календарних років починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбається або починає будуватися.
Відповідно до п. 1.5 ст. 1 даного Закону іпотечний житловий кредит - це фінансовий кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або житловому кооперативу строком не менше п'яти повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири (кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під ним, чи присадибної ділянки) у заставу.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, твердження податкового органу про те, що умовою виникнення права на податковий кредит є визначення об'єкта житлової іпотеки платником основним місцем проживання, є безпідставним, оскільки обов'язок особи реєструвати місце проживання передбачений Законом «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», який не є законом з питань оподаткування, не визначає обов'язків платників податків, а тому невиконання його вимог в частині реєстрації місця проживання не може мати значення для податкових правовідносин, зокрема, для позбавлення особи права на отримання податкового кредиту.
Повернення коштів за податковим кредитом, як і повернення з бюджету надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або помилково сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), на час виникнення спірних правовідносин регулювалось Порядком взаємодії органів державної податкової служби України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) платникам податків, затвердженим спільним наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 03.02.2005 року № 58/78/22, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.02.2005 року за № 247/10527.
Відповідно до п. 7 цього Порядку орган державної податкової служби України на підставі даних особових рахунків платників готує висновки та Реєстри висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та не пізніше ніж наступного робочого дня від дати отримання висновку, погодженого районним (міським) фінансовим органом, передає його згідно з Реєстром висновків територіальному органу Державного казначейства України.
Згідно з п. 18.8 ст. 18 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та п. 11 даного Порядку сума коштів, яка підлягає поверненню платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, визначену у декларації, протягом 60 календарних днів від дня отримання такої декларації.
Згідно з пп. 20.4.3 п. 20.4 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» повернення суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та штрафів відповідно до підпункту 20.4.2 цього пункту здійснюється органом державного казначейства з рахунка, на який зараховується цей податок до його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підлягає до задоволення також вимога про зобов'язання Державної податкової інспекції у Сихівському районі м Львова підготувати та надати висновок до Управління державного казначейства в Сихівському районі м. Львова щодо заяви ОСОБА_1 про повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року в сумі 3982,31 грн.
Таким чином, враховуючи, що до державного бюджету в повному обсязі поступили кошти у вигляді податку з доходів фізичних осіб, що були сплачені позивачем в сумі процентів за договором іпотечного житлового кредиту, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у позивача права на бюджетне відшкодування та обрав належний спосіб захисту порушеного права.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року у справі № 2а-8823/10/1370 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий О.М. Довгополов
Судді Л.Я. Гудим
В.В. Святецький