22 червня 2006 р.
№ 36/309
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Добролюбової Т.В.
суддів
Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
за участю представників сторін котрі
позивача
відповідача
Кирилов М.М., довіреність від 03.05.2006р.
Хан В.М., довіреність від 27.05.2006р.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційну
скаргу
Приватного підприємства “Ракел»
у справі
№36/309
на рішення
господарського суду Донецької області
від
13.10.2005 року
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю “Сладкая жизнь»
до
Приватного підприємства “Ракел»
про
стягнення 11300 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сладкая жизнь" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "Ракел" вартості майна, переданого за договором суборенди в сумі 3 200грн., штрафних санкцій за затримку повернення майна в сумі 1 700грн. та за відмову від повернення майна в сумі 6400грн.
Господарський суд Донецької області рішенням від 13.10.2005 року (суддя Будко Н.В.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь" задовольнив частково, стягнувши з Приватного
Доповідач: Гоголь Т.Г.
підприємства "Ракел" 3200,00 грн. вартості майна, переданого за договором суборенди та штрафні санкції за відмову від повернення майна в сумі 6400,00 грн., з посиланням на те, в цій частині позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими. У вимогах позивача в частині стягнення з Приватного підприємства "Ракел" штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожен день затримки невчасно повернутого майна в сумі 1 700грн. суд відмовив, зазначивши, що згідно статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне і теж правопорушення.
Приватне підприємство "Ракел" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 13.10.2005 року повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь" у позові до Приватного підприємства «Ракел" про стягнення 11300,00 грн., посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального права, а саме, статті 188 Господарського кодексу України, статті 782, пункту 1 статті 785 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначає, що господарський суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин статті 291, 233 Господарського кодексу України. В касаційній скарзі відповідач посилається на те, що господарський суд встановивши, що неможливість виконання зобов'язання зумовлена пожежею, яка мала місце, не застосував до спірних правовідносин статтю 218 Господарського кодексу України, відповідно до частини 2 якої суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання не несе господарсько-правової відповідальності, якщо неналежне виконання зобов'язання відбулося внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Крім того, скаржник звертає увагу суду на те, що його не було повідомлено про засідання суду, тому судові засідання відбувались без його участі.
У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь" просить прийняте у справі рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване, а касаційну скаргу -без задоволення як безпідставну.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Господарським судом під час розгляду справи встановлено, що на підставі укладеного 09.01.2004 року договору №151 Товариство з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь" отримало від Відкритого акціонерного товариства “Житомирський маслозавод» в тимчасове користування морозильні камери. В подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь" (Орендарем) та Приватним підприємством «Ракел" (Суборендарем) 23.09.2004 року укладений договір суборенди №1463, на виконання умов якого приватне підприємство на підставі акта приймання - передачі №1 від 23.09.2004 року отримало в суборенду одну морозильну вітрину вартістю 3 200 грн. за відповідну орендну плату, яка повинна вноситись Суборендарем раз на рік до 31 грудня кожного року шляхом перерахування на розрахунковий рахунок товариства. Термін дії договору встановлений до 31.12.2004 року. Зі спливом вказаного терміну жодна із сторін не виявила наміру розірвати договір, тому він вважався продовженим на той же строк. Однак, Приватне підприємство «Ракел" в порушення умов договору своєчасно не внесло орендну плату. 15.08.2005 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь" прибув на підприємство для обстеження технічного стану переданої в суборенду морозильної вітрини. Проте, в торговому залі названого майна не виявилося, а представник підприємства пояснив, що в магазині трапилась пожежа, внаслідок якої вітрина згоріла, про що позивачем того ж дня складений акт б/н, який представник відповідача не підписав. Зважаючи на вказані обставини, товариство направило підприємству письмове повідомлення №702 від 29.06.2005 року про дострокове припинення договору суборенди №1463 у зв'язку з порушенням останнім умов договору та пропозицією протягом 48 годин підготувати та повернути Орендарю морозильну вітрину. Вказане повідомлення Приватне підприємство «Ракел" отримало 02.08.2005 року.
Посилаючись на приписи статті 188 Господарського кодексу України, статей 782, 785 Цивільного Кодексу та умови пунктів 8.1.3, 8.1.4, 7.1.3 договору суборенди №1463, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 3 200 грн. вартості переданого в суборенду обладнання і 6 400 грн. штрафних санкцій за відмову від повернення вказаного майна, а також стягнення відповідних судових витрат.
Проте, висновок, до якого дійшов суд, є передчасним і таким, що не ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи та наявних в матеріалах справи доказах.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 526, 629 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 611 цього Кодексу встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Разом з тим за правилами статті 614 Кодексу особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні приписи містить і частина 2 статті 218 Господарського кодексу України, якою встановлені підстави господарсько-правової відповідальності.
Стягуючи з відповідача вартість майна та штрафні санкції за відмову від повернення майна у розмірі подвійної вартості майна (6 400 грн.), як - то передбачено умовами пункту 7.1.3 договору суборенди №1463, суд не дослідив вини Приватного підприємства «Ракел" щодо неповернення майна. Між тим, в матеріалах справи наявні пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Сладкая жизнь" та копія акта від 21.11.2005 року №15 (а.с.30-32,37), з яких вбачається, що передана в суборенду морозильна вітрина була значно пошкоджена (втрачена) внаслідок пожежі, яка трапилась в торговому залі відповідача. В акті відбито, що причиною пожежі стали недоліки конструкції електрообладнання. Зазначені обставини судом належним чином не досліджені.
Повною мірою не досліджувались і умови пунктів 7.1.6, 7.1.4, 6.2.6 договору суборенди № 1463 від 23.09.2004 року, в яких зазначено, що у разі загибелі, втрати або пошкодження майна з незалежних від Суборендаря причин, останній несе відповідальність виходячи із вартості майна вказаній в пункті 1. 3 договору, а саме 3200 грн.
Приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційній інстанції не надано право встановлювати чи вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами.
З огляду на викладене, судове рішення не можна вважати законним і обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, з'ясувати дійсні обставини справи, обґрунтованість вимог позивача і заперечень відповідача і відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Донецької області від 13.10.2005 року у справі №36/309 скасувати. Справу скерувати до господарського суду Донецької області для нового розгляду.
Касаційну скаргу Приватного підприємства «Ракел" задовольнити частково.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
Л.Продаєвич