Справа № 363/4397/13-к Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/780/197/14 Доповідач у 2 інстанції Свінціцька
Категорія 34 06.03.2014
06 березня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області у складі :
головуючого - судді : - ОСОБА_2
суддів : - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі - ОСОБА_5
за участю прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
потерпілої - ОСОБА_8
захисника - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12013100010000244 за апеляційною скаргою прокурора, який приймав участь в розгляді справи судом першої інстанції на вирок Вишгородського районного суду Київської області від 27 грудня 2013 року, яким,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Василівка Сокирянського району Чернівецької області, громадянина України, українця, освіта середня, не працюючого, одруженого, проживаючого та зареєстрованого по АДРЕСА_1 , не судимого,
- визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнений від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 (два) роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 2,3,4 ч.1 ст. 76 КК України,
За вироком суду, ОСОБА_7 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої, за наступних обставин.
02 серпня 2013 року, близько 08 години 00 хвилин, ОСОБА_7 , керуючи на підставі наявного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САК « НОМЕР_1 », технічно справним вантажним автомобілем марки «КАМАЗ 55111 КТА 25» державний номерний знак НОМЕР_2 , типу автокран, що належить ОСОБА_10 , під час руху заднім ходом поблизу будинку АДРЕСА_2 , діючи необережно, проявив неуважність та безпечність, не переконався, що це не створить небезпеки для інших учасників руху, для забезпечення не скористався допомогою інших осіб та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , яка знаходилася позаду транспортного засобу. В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_12 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці пригоди. Згідно висновку судово-медичної експертизи №220тр. від 26.08.2013 смерть ОСОБА_11 настала від множинних травм тіла з руйнуванням голови і речовини головного мозку. Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п.2.3, 10.9 «Правил дорожнього руху України» знаходяться в прямому причинному зв'язку із настанням наслідків.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій, просить вирок суду скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, істотним порушенням вимог кримінального закону та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 засудити за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік, із застосуванням ст.75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п.2,3,4 ст. 76КК України.
Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, на думку апелянта, полягає в необґрунтованому не застосуванні судом першої інстанції додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Обгрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції послався на те, що обвинувачений ОСОБА_7 має стаж водія близько 30 років, отримав посвідчення крановика та протягом всього свого життя займається відповідною професією, яка є єдиним джерелом його доходу, при цьому, поза увагою суду залишилось те, що в результаті грубого порушення обвинуваченим вимог ПДР України настали тяжкі наслідки - смерть потерпілої ОСОБА_11 . Крім того вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що професія кранівника є єдиним джерелом доходу ОСОБА_7 не відповідає матеріалам провадження, так як під час досудового розслідування було встановлено, що обвинувачений офіційно не працює, про що також зазначено у вироку, але суд належним чином не перевірив вказані дані в судовому засіданні. Також зазначає, що при призначенні ОСОБА_7 покарання, судом першої інстанції неправильно застосовано вимоги ст.76 КК України, оскільки контроль за поведінкою обвинуваченого покладено на органи кримінально-виконавчої системи, а не органи кримінально-виконавчої інспекції.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу, думку потерпілої, яка при вирішенні апеляційної скарги поклалась на думку суду, обвинуваченого та його захисника, які просили залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Судовий розгляд даного кримінального провадження проводився в суді першої інстанції в порядку ч.3 ст. 349 КПК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались і стосовно яких докази судом не досліджувались, апеляційним судом не перевіряються.
Дії ОСОБА_7 судом першої інстанції вірно кваліфіковані за ч.2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої. Правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 сторонами кримінального провадження не оспорюється.
Разом із тим, колегія суддів вважає, що при призначенні покарання суд допустився помилки.
Як вбачається із вироку, обґрунтовуючи відсутність необхідності у призначенні додаткового покарання, суд послався на те, що ОСОБА_7 має стаж водія близько 30 років та протягом всього життя займається професією крановика, яка є єдиним джерелом його доходу. Проте, вказані висновки не ґрунтуються на матеріалах справи. Матеріали кримінального провадження не містять даних про те, що характер роботи обвинуваченого потребує обов'язкової наявності у нього права керування транспортними засобами. Як вбачається з довідки, що міститься в матеріалах кримінального провадження (т.2 а.с.49), ОСОБА_7 прийнятий на роботу до ФОП ОСОБА_13 з 18.07.2013р., при цьому з довідки не вбачається, що його робота пов'язана з використанням транспортних засобів. Також з вироку суду вбачається, що ОСОБА_7 офіційно не працює.
Окрім того, у відповідності до ч.2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Колегія суддів вважає, що не призначення обвинуваченому додаткового покарання суперечить визначеній у ч.2 ст. 65 КК України меті покарання, а саме покарання без застосування додаткового покарання - не є достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових злочинів, з урахуванням наслідків вчиненого злочину у виді сметрі людини.
За цих умов колегія суддів вважає за необхідне вирок в частині призначеного покарання скасувати, постановити у цій частині новий вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі, додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, звільнити обвинуваченого від відбування основного покарання у виді позбавлення волі із підстав, передбачених ст. 75 КК України, встановити іспитовий строк та покласти на нього обов'язки, передбачені п.п. 2, 3 і 4 ч.1 ст. 76 КК України.
Також є слушними доводи апеляції прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції вимог ст. 76 КК України, а саме, покладення контролю за поведінкою обвинуваченого на органи кримінально - виконавчої системи, а не на органи кримінально - виконавчої інспекції.
На підставі викладеного, керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора, який приймав участь в розгляді справи судом першої інстанції задовольнити.
Вирок Вишгородського районного суду Київської області від 27 грудня 2013 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного йому покарання скасувати.
Постановити у цій частині новий вирок.
ОСОБА_7 за ч.2 ст. 286 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі звільнити з випробуванням та встановити іспитовий строк тривалістю два роки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції; періодично з'являтись до органів кримінально-виконавчої інспекції для реєстрації; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та роботи.
В іншій частині вирок Вишгородського районного суду Київської області від 27 грудня 2013 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
На вирок суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.
Судді:
________________ _________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4