Справа № 2-26/12 Головуючий у І інстанції Єременко В.М.
Провадження № 22-ц/780/1278/14 Доповідач у 2 інстанції Кашперська
Категорія 29 06.03.2014
Іменем України
04 березня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Бевзюк М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди,
заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
У жовтні 2011 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом про відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди. Заявлені вимоги мотивували тим, що вироком Баришівського районного суду Київської області від 17 травня 2011 року ОСОБА_3 визнано винним в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а саме в тому, що він 19 квітня 2008 року, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та керуючи автомобілем, допустив виїзд керованого ним автомобіля на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із автомобілем під керуванням ОСОБА_1, який рухався в зустрічному напрямку. В результаті дорожньо-транспортної пригоди позивачам були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості із встановленням ОСОБА_1 другої групи інвалідності. Діями відповідача їм заподіяно матеріальну шкоду, яка полягає у витратах на лікування, використання транспортних засобів на їх доставку до медичного закладу м. Києва, та моральну шкоду, пов'язану із порушенням нормальних життєвих зв'язків, неможливістю використовувати транспортний засіб, пошкодженням здоров'я близької особи. Доповнивши позовні вимоги, просили стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 32503,27 грн. матеріальної шкоди, 425520 грн. моральної шкоди, 4000 грн. на правову допомогу; на користь ОСОБА_2 - 425520 грн. моральної шкоди, 4000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 24 грудня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 грудня 2013 року та постановити нове рішення, яким зупинити провадження в справі до винесення вироку по кримінальній справі № 355/691/13 відносно ОСОБА_3 за ст. 286 ч. 2 КК України.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не надані докази винуватості ОСОБА_3 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що вироком Баришівського районного суду Київської області від 17 травня 2011 року встановлено, що 19 квітня 2008 року близько 5 години ранку ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи транспортним засобом автомобілем ВАЗ 2105 д.н.з. НОМЕР_1, на підставі доручення ВСМ № 024895, рухаючись в напрямку смт. Баришівка по автошляху с. Морозівка - смт. Баришівка в с. Власівка по вул. Жовтневій Баришівського району Київської області, в умовах недостатньої видимості, з ввімкненим світлом фар, по асфальтній сухій дорозі, рухаючись у правій крайній полосі, грубо порушивши п.п. 2.9 (а), 12.1, 12.2, 12.3 «Правил дорожнього руху України», допустив виїзд керованого ним автомобіля на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з лівою передньою частиною автомобіля ВАЗ 2108 д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1, який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Даним вироком ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 липня 2011 року вирок Баришівського районного суду Київської області від 17 травня 2011 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 квітня 2012 року вирок Баришівського районного суду Київської області від 17 травня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 21 липня 2011 року скасовано, справу направлено Баришівському міжрайонному прокурору на нове розслідування.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Колегія суддів звертає увагу, що 12 квітня 2012 року провадження в даній справі зупинено судом до вирішення питання по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 286 КК України, а 11 грудня 2013 року провадження в справі відновлене із тих підстав, що 14 червня 2013 року матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_3 надійшли до Баришівського районного суду для розгляду по суті, 23 квітня 2013 року судом призначене підготовче судове засідання, на даний час рішення у кримінальному провадженні не прийняте.
В подальшому ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 08 січня 2014 року застосовано до обвинуваченого ОСОБА_3 ст. 1 п. «г», «е» Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року, звільнивши його від кримінальної відповідальності, а справу провадженням закрито.
Оскільки на час ухвалення рішення кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3 фактично розглянуто не було, але і підстави для відновлення провадження у справі також були відсутні, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відновлення провадження в справі і вирішив спір, в тому числі встановивши недоведеність вини ОСОБА_3 в заподіянні шкоди позивачам, без з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення по суті заявлених позовних вимог.
Оцінюючи доведеність вимог позивачів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, колегія суддів виходить із наступного.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Відповідно до ст. ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ст. ст. 1187, 1188 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні», амністія є повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, які засуджені за вчинення злочину, або кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті останніми, або ж розглянуті, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.
Згідно п. п. 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 року № 12, закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч. 1 ст. 44 КК, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів - з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення.
Таким чином, при постановленні ухвали від 08 січня 2014 року при звільненні ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи на підставі ст. 1 п. «г», «е» Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року Баришівським районним судом встановлено, що діяння, яке постановлено вказаною особою за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і ОСОБА_3 винний в його вчиненні.
Звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності при застосуванні амністії за вимогами даного закону не є реабілітуючою обставиною і не звільняє його від інших видів відповідальності, зокрема цивільно-правової.
Матеріалами справи підтверджені витрати на придбання ліків та медичних препаратів на 32503,27 грн., які підлягають стягненню із відповідача на користь позивача ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог як відшкодування матеріальної шкоди. При цьому колегія суддів враховує, що сума чеків на придбання саме ліків (а. с. 14 - 84), перевищує розмір матеріальної шкоди, що заявлений позивачем, належність та допустимість наданих позивачами доказів відповідачем не спростована.
Разом із тим, не можна погодитися із розміром моральної шкоди, визначеної позивачами, вона є суттєво завеликою та такою, що підлягають зменшенню, оскільки, на думку колегії суддів, причини і наслідки заподіяння шкоди не відповідають її заявленому розміру.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи ступінь заподіяних позивачам тілесних ушкоджень, інтенсивність та тривалість перенесених ними страждань, компенсація заподіяної їм моральної шкоди має бути визначена у сумі 25000 грн., яка вважається суду розумною, виваженою, справедливою та пропорційною.
Колегія суддів враховує також, що розмір матеріальної та моральної шкоди, яку просили стягнути позивачі, відповідачем не спростований, оскільки він не погоджувався із позовом в цілому, заперечуючи свою вину в заподіянні матеріальної та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обстави, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову про стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 32503,27 грн. та на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 кожного моральної шкоди 25000 грн.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 24 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування заподіяної матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 32503,27 грн. та моральну шкоду в розмірі 25000 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 25000 грн.
В іншій частині позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий : Кашперська Т.Ц.
Судді : Фінагєєв В.О.
Яворський М.А.