Справа № 815/514/14
03 березня 2014 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії
головуючого судді Потоцької Н.В.
судді Соколенко О.М.
судді Юхтенко Л.Р.
за участю секретаря Загрійчук О.В.
сторін:
позивача ОСОБА_1
представника відповідачів Ращенко Є.М.
представника відповідача Масловського М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Одеського міського управління внутрішніх справ ГУ МВС України в Одеській області про визнання незаконним та скасування наказу № 1152 о/с від 12.12.2013 р., № 693 о/с від 12.12.2013 р., № 12 від 13.01.2014 р. та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, в якому, з урахуванням наданих уточнень просить:
- визнати не законним, не чинним та скасувати наказ МВС України від 12.12.2013 року № 1152 о/с в частині звільнення з ОВС начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_1;
- визнати не законним, не чинним та скасувати наказ ГУМВС України в Одеській області від 12.12.2013 № 693 о/с в частині звільнення з ОВС начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_1;
- визнати не законним, не чинним та скасувати наказ ГУ МВС України в Одеській області від 13.01.2014 року № 12 о/с в частині звільнення з ОВС начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_1;
- стягнути з ОМУ ГУМВС України в Одеській області грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 12.12.2013 по момент винесення судового рішення (тому що кошти після 12.12.2014 мене не нараховувались та не сплачувались)
- зобов'язати ГУМВС України в Одеській області поновити полковника міліції ОСОБА_1 на посаді начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в хворобливому стані подав рапорт на звільнення з ОВС, який в подальшому відкликав, оскільки мав право за законом.
Наказ про звільнення або його витяг не отримав до теперішнього часу, в телефонній розмові повідомлений, що звільнений з ОВС наказом ГУМВС України в Одеській області №693 о/с від 12.12.2013.
Крім того, в рапорті на звільнення не зазначено дату звільнення, тобто звільнення можливе не раніше ніж через 3 місяці з моменту його реєстрації.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини викладенні в адміністративному позові та наданих у судовому засіданні поясненнях та просив задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідачів /МВС України, ГУМВС України в Одеській області/ просив відмовити в задоволенні позову з підстав, наведених у письмових запереченнях (а/с. 35-38) та наданих в судовому засіданні поясненнях, зокрема зазначивши, що звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ відбувалось на підставі власноручно написаного рапорту ОСОБА_1 про звільнення у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на службі, питання щодо його звільнення просив розглянути на кадровій комісії без його присутності.
Отже, посадові особи МВС України діяли в межах наданих законом повноважень, не порушуючи прав та законних інтересів позивача.
Представник відповідача /ОМУ ГУМВС України в Одеській області/ підтримав позицію представника МВС України та ГУМВС України в Одеській області в повному обсязі та просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд встановив наступне.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).
Встановлені Конституцією України демократичні засади набувають певної якості в принципах, які виступають правовими імперативами дій суб'єктів права в усіх сферах державного і суспільного життя. У першу чергу це стосується принципів законності, гуманності, справедливості, верховенства права, верховенства Конституції України, що відіграє важливу роль у зміцненні правопорядку в державі. Реалізацію конституційних приписів у державі щодо захисту прав людини і громадянина покладено на правоохоронні органи.
Виходячи із системного аналізу конституційних норм, правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990р. №565-ХІІ, інші законодавчі акти України, Постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22.02.2006р. №3460-ІV, Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114, Загальна Декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.
Статтею 5 Закону України «Про міліцію» передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності до закону. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції, тому для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходи незалежно від свого підпорядкування.
Відповідно до пункту 10 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Підпунктом «а» пункту 65 Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку), зокрема, за віком - при досягненні граничного віку, встановленого пунктом 7 цього Положення та Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання.
Згідно з пунктом 68 Положення, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
В судовому засіданні встановлено, що виданню оскаржуваних наказів передували такі обставини.
21.10.2013 року до відділу кадрового забезпечення ОМУ ГУМВС надійшов рапорт ОСОБА_1 щодо звільнення його з органів внутрішніх справ у відставку у зв'язку із досягненням граничного віку перебування на службі в ОВС (а/с. 40).
ВКЗ ОМУ підготовлено матеріали для направлення до ДКЗ МВС України та звільнення його зі служби. Після чого ОСОБА_1 було ознайомлено зі змістом атестаційного листа на звільнення зі служби в ОВС (а/с. 41).
З 11 листопада 2013 року по 03 грудня 2013 року ОСОБА_1 знаходився на лікарняному в поліклініці СМЗ ГУМВС (а/с. 45-46).
В цей час матеріали на звільнення було направлено до МВС України, після чого було видано наказ МВС України від 12.12.2013 року № 1152 о/с про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 у відставку зі служби в ОВС.
Вказаний наказ було реалізовано наказом ГУМВС України в Одеській області від 12.12.2013 року № 693 о/с.
ОСОБА_1 було повідомлено співробітниками ВКЗ ОМУ про його звільнення в телефонному режимі та запропоновано прибути для отримання витягу з наказу про звільнення, здачі службового посвідчення працівника ОВС та отримання переліку документів щодо оформлення йому пенсії по лінії ОВС. Також на адресу ОСОБА_1 направлено замовний лист із повідомленням про звільнення та необхідністю прибуття до ВКЗ ОМУ.
26.12.2013 р. ОСОБА_1 прибув до ВКЗ ОМУ подав рапорт про те, що знаходився на стаціонарному лікуванні у МКЛ № 10.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 надав довідку про перебування на лікарняному з 03.12.2013р. по 26.12.2013 року, наказом ГУМВС від 13.01.2014 року № 12 о/с, дату його звільнення було змінено на 27 грудня 2013 року.
В телефонному режимі ОСОБА_1 повідомлено про зміну дати звільнення та необхідності прибуття до ВКЗ ОМУ для отримання трудової книжки.
20.01.2014 року позивачем подано рапорт про відкликання попереднього рапорту про звільнення у звязку із трагічними обставинами та неможливістю зрадити інтереси народу України (а/с. 6).
13.01.2014 р. наказом ГУМВС № 12 о/с, на підставі довідки про перебування ОСОБА_1 на лікарняному з 03.12.2013р. по 26.12.2013 року, було змінено дату звільнення на 27 грудня 2013 року.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 65 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. № 114 (надалі - Положення), особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби у відставку (із зняттям з військового обліку), зокрема, за віком - при досягненні граничного віку, встановленого пунктом 7 цього Положення та Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання (пункт «а»).
Пунктом 68 «Положення» передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим бажанням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Відповідно до пункту 24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).
Оцінюючи встановлені судом обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що дії відповідачів щодо звільнення позивача зі служби за віком - при досягненні граничного віку є неправомірними, з огляду на таке.
21.10.2013 року позивачем був поданий рапорт про звільнення за віком - при досягненні граничного віку.
Крім того, судом встановлено, що у вказаному рапорті позивачем не зазначено дату з якої він просить звільнити, тобто сторони не погодили дати звільнення.
А отже, за приписами діючого законодавства відповідачі не мали правових підстав для звільнення позивача раніше ніж 21.01.2014 року.
При цьому, 26.10.2013 року ГУ МВС України в Одеській області проводить атестацію позивача і затверджує подання про звільнення ОСОБА_1 з ОВС у відставку.
Вказані дії відповідач вчинив через 4 дні після отримання рапорту. Також суд звертає увагу на той факт, що резолюція начальника ГУ МВС України в Одеській області на розгляд вказаного рапорту датована 26.10.2013 року (а/с. 40).
Крім того, як було зазначено вище, рапорт про звільнення позивач подав 21.10.2013 року, і з урахуванням приписів чинного законодавства, позивач підлягав звільненню зі спливом трьохмісячного терміну, тобто не раніше 22.01.2014 року. Наявність домовленості сторін про звільнення у більш короткий строк судом не встановлена.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із доводами позивача про те, що не сплив тримісячний строк попередження, оскільки цей строк є граничним, тобто максимальним, а не мінімальним.
Зазначена позиція була висловлена Верховним судом України (справа № 21-236а11, № 21-122а12), де зазначено, що виходячи зі змісту п. 68 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби, до спливу трьох місячного строку від дня попередження нею про своє бажання звільнитися, є безпідставним.
Згідно з пунктом 68 Положення, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Судом встановлено, що 21 жовтня 2013 року позивач подав рапорт про звільнення за особистим проханням (за власним бажанням), а наказом МВС України від 12 грудня 2013 року його звільнено зі служби.
Таким чином, в ході судового розгляду встановлено, що при прийнятті наказів МВС України №1152 о/с від 12.12.2013 р. та ГУМВС України в Одеській області №693 о/с від 12.12.2013 р. в частині, звільнення з ОВС начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_1, відповідачі діяли з порушенням порядку звільнення позивача, встановленого Положенням № 114, оскільки вказані накази були прийнятий до спливу трьохмісячного строку з дати подання рапорту про звільнення.
Отже, дії відповідачів суперечить вимогам пункту 68 Положення, оскільки за його змістом, до закінчення трьохмісячного строку попередження згадані особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.
Крім того, суд критично ставиться до посилань представників відповідачів, на факт досягнення граничного віку перебування на службі, оскільки пунктом 8 Положення, встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку.
При необхідності на службі в органах внутрішніх справ можуть бути залишені на строк до п'яти років, зокрема, особи середнього і старшого начальницького складу до полковника міліції та полковника внутрішньої служби включно - начальниками, яким надано право призначати їх на посаду.
Отже, з встановленого вбачається, що позивач був позбавлений наданого йому права на звернення з рапортом про залишення на службі на строк до п'яти років.
Відповідно положень ч. 1 ст. 21 Закону України «Про міліцію» №565-ХІІ, працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України встановлено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що накази Міністра Внутрішніх Справ України №1152 о/с від 12.12.2013 р. та начальника ГУМВС України в Одеській області №693 о/с від 12.12.2013 р. в частині, звільнення з ОВС начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_1 винесені з порушенням порядку звільнення позивача, встановленого Положенням № 114, оскільки були прийняті до спливу трьохмісячного строку з дати подання рапорту про звільнення, що призвело до порушення прав позивача. Зазначене є підставою для задоволення позову.
Крім того, колегія суддів приходячи до висновку про задоволення позовних вимог про протиправність і скасування наказів Міністра Внутрішніх Справ України №1152 о/с від 12.12.2013 р. та начальника ГУМВС України в Одеській області №693 о/с від 12.12.2013 р., в частині, звільнення з ОВС начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_1, приходить до висновку про необхідність стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначені Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499.
Згідно з пунктом 1.6 вказаної Інструкції грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби, а відповідно до підпункту 3.5.2 пункту 3.5 Інструкції особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік.
За цих обставин та враховуючи те, що Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України не містить порядку визначення розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та до зазначених правовідносин не застосовуються положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про Порядок обчислення середньої заробітної плати», суд дійшов висновку зобов'язати ОМУ ГУ МВС України в Одеській області нарахувати та виплати полковнику міліції ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2013 по день фактичного поновлення на посаді.
Судом також встановлено, що 26.12.2013 р. позивач прибув на службу після лікування, про що повідомив керівництво рапортом.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 надав довідку про перебування на лікарняному з 03.12.2013 року по 26.12.2013 р., наказом ГУМВС України в Одеській області від 13.01.2014 року № 12 о/с, дату його звільнення змінено на 27 грудня 2013 року.
Даний наказ, з урахуванням встановлених обставин, також підлягає визнанню протиправними і скасуванню, оскільки цим наказом змінена лише дата звільнення, вказана у наказах МВС України №1152 о/с від 12.12.2013 р. та ГУМВС України в Одеській області №693 о/с від 12.12.2013 р., які визнані протиправними і скасувані судом.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України, зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За наслідками судового розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що відповідачами не було доведено правомірності оскаржуваних рішень та обґрунтованості своїх заперечень, на відміну від позивача, позовні вимоги якого є законними і обґрунтованими, а тому підлягають до задоволення.
Згідно пункту 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ МВС України №1152 о/с від 12.12.2013 в частині звільнення з ОВС начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_1.
Визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Одеській області № 693 о/с від 12.12.2013 в частині звільнення з ОВС начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_1.
Визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Одеській області №12 о/с від 13.01.2014 р. в частині звільнення з ОВС начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_1.
Поновити полковника міліції ОСОБА_1 на посаді начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області.
Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення полковника міліції ОСОБА_1 на посаді начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області.
Зобов'язати ОМУ ГУ МВС України в Одеській області нарахувати та виплати полковнику міліції ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2013 по день фактичного поновлення на посаді.
Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.
Суддя Соколенко О.М.
Суддя Юхтенко Л.Р.
Визнати протиправним та скасувати наказ МВС України №1152 о/с від 12.12.2013 в частині звільнення з ОВС начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_1.
Визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Одеській області № 693 о/с від 12.12.2013 в частині звільнення з ОВС начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_1.
Визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС України в Одеській області №12 о/с від 13.01.2014 р. в частині звільнення з ОВС начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області полковника міліції ОСОБА_1.
Поновити полковника міліції ОСОБА_1 на посаді начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області.
Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення полковника міліції ОСОБА_1 на посаді начальника сектора ВКР ОМУ ГУМВС України в Одеській області.
Зобов'язати ОМУ ГУ МВС України в Одеській області нарахувати та виплати полковнику міліції ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2013 по день фактичного поновлення на посаді.
05 березня 2014 року.