25.02.2014 р. Справа № 914/163/14
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», м. Львів
про визнання недійсним одностороннього правочину публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» - заяви №4 (вих. №06-8121 від 20.12.2013р.) про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Суддя Н. Мороз
При секретарі Н.Кривці
Представники:
Від позивача: н/з
Від відповідача: Станько М. М.
Суть спору:
Позовну заяву подано публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ до відповідача публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», м. Львів про визнання недійсним одностороннього правочину публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» - заяви №4 (вих. №06-8121 від 20.12.2013р.) про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Ухвалою суду від 21.01.2014р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 04.02.2014р.
04.02.2014р., 18.02.2014р., розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.
13.02.2014р. в судовому засіданні оголошувалась перерва, про що представники сторін ознайомлені під розписку.
В судове засідання 25.02.2014р. представник позивача не з'явився, проте на адресу суду надіслав телеграму, у якій просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника.
У відповідності до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з наступними змінами і доповненнями), господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь судовому засіданні іншого представника згідно з ч. 1-5 ст. 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Крім того, за приписами ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, а також неподання позивачем належних доказів, які б свідчили про неможливість заміни представника, суд не оцінює вказану в телеграмі обставину як підставу для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності представника позивача.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, подав довідку ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» від 21.02.2014р. №07/1-1244, згідно якої у ПАТ «Львівгаз» відсутня заборгованість перед ПАТ «НАК «Нафтогаз» по договору №2012/3-Б на купівлю-продаж природного газу від 23.02.2012р.
Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, створивши необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов"язання вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.
Однією з підстав виникнення зобов"язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.
23.02.2012 року між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач, за договором - продавець) та публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (відповідач, за договором - покупець) укладено договір №2012/3-Б на купівлю - продаж природного газу.
Відповідно до ст.180 ГК України, договір є укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Згідно умов даного договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Продавець свої зобов'язання по зазначеному договору виконав, однак покупцем в порушення умов договору зобов'язання належним чином не виконано. Відтак, у зв'язку з невчасним здійсненням розрахунків по договору позивачем нараховано відповідачу штрафні санкції на суму 1 435 257, 44 грн.
Даний факт сторонами не оспорюється.
04.01.2013 року між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач, за договором - продавець) та публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (відповідач, за договором - покупець) укладено договір №13-260 - Н на купівлю - продаж природного газу.
Відповідно до ст.174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до умов зазначеного договору, продавець зобов'язувався передати у власність покупця природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору (п. 1.1). Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3). Не пізніше 5-го числа, місяця наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання - передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець, не пізніше 8-го числа місяця наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту (п. 3.4).
Як зазначено у позовній заяві, на виконання умов договору позивачем фактично надано відповідачу природний газ, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу та реєстрами реалізації природного газу, підписаними з боку відповідача - ПАТ "Львівгаз".
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідачем 08.02.2013 року надіслано на адресу позивача підписані та скріплені печатками «ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» акти приймання-передачі природного газу до договору на купівлю - продаж природного газу №13-260 - Н від 04.01.2013 року за січень 2013 року, 07.03.2013 року надіслано акти приймання-передачі природного газу за лютий 2013 року, 09.04.2013 року надіслано відповідні акти за березень 2013 року.
Однак, позивачем - ПАТ «НАК «Нафтогаз України» - зазначені акти не підписано.
02.12.2013 року відповідачем повторно надіслано на адресу позивача підписані та скріплені печатками зі сторони відповідача акти приймання-передачі природного газу до договору на купівлю - продаж природного газу №13-260 - Н від 04.01.2013 року за січень - березень 2013 року, датовані 29.11.2013 року.
Відповідно до п.8.3 Постанови НКРЄ «Про затвердження порядку доступу та приєднання до єдиної газотранспортної системи України» №420 від 19.04.2012 року, приймання-передача газу від газотранспортного підприємства (ГТП) або газодобувного підприємства (ГДП) до газопостачального підприємства (ГП) відбувається в точках комерційного обліку газу на газорозподільній станції (ГРС) і оформлюється актами приймання-передачі, що підписуються представниками цих підприємств не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до п.8.5 зазначеної Постанови, до 5-го числа місяця, наступного за звітним, ГП, ГТП та ГДП разом з постачальниками газу та споживачами оформляють, підписують та скріплюють печатками акти приймання-передачі газу.
Відповідно до п. 8.7 Постанови №420, акти приймання-передачі газу є підставою для розрахунків.
Однак, станом на день розгляду справи, позивачем (продавцем) не повернуто відповідачу (покупцю) та не надано суду належним чином підписаних та скріплених печаткою актів приймання - передачі природного газу за період січень - березень 2013 року до договору №13-260 - Н від 04.01.2013 року, а також не надано вмотивованої відмови від підписання таких актів.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивач - ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не виконало взяті на себе зобов'язання згідно договору №13-260 - Н від 04.01.2013 року щодо підписання актів приймання - передачі природного газу, та відповідно не виконало зобов'язання щодо передачі відповідачу природного газу за цим договором.
Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. За умовами ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У зв'язку з неналежним виконанням умов договору, відповідачем було нараховано позивачу штрафні санкції та проценти на загальну суму 32 998 615,11 грн., та направлено претензію за №06-7775 про передачу недопоставленого обсягу природного газу, сплату неустойки за несвоєчасне виконання зобов»язань та відсотків за користування коштами попередньої оплати на вказану суму.
У своїй позовній заяві ПАТ «НАК «Нафтогаз України» вважає вимоги відповідача безпідставними, такими, що об'єктивно не існують, а також неоднорідними з вимогами позивача, а тому на думку останнього вони не можуть бути зарахованими.
Однак, cуд зазначає, що правильність розрахунку вищезазначених штрафних санкцій позивачем не заперечувалась, контррозрахунок ПАТ «НАК «Нафтогаз України» не подавався. Доказів невідповідності нарахованих штрафних санкцій та процентів нормам матеріального права суду не подано.
Згідно з приписами ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно заяви №4 вих. №06-8121 від 20.12.2013 року про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, відповідач зменшив дебіторську заборгованість перед позивачем в розмірі 0,1% пені за прострочення виконання позивачем негрошового зобов'язання, що виникла на підставі договору №13-260 - Н від 04.01.2013 року на суму 1 435 257, 44 грн. та, відповідно, зменшив кредиторську заборгованість перед позивачем згідно договору №2012/3-Б від 23.02.2012 року на суму 1 435 257, 44 грн.
Відтак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач має заборгованість перед позивачем по договору №2012/3-Б від 23.02.2012 року, в свою чергу позивач має заборгованість перед відповідачем по договору №13-260 - Н від 04.01.2013р. Окрім цього, відповідно до умов договорів №2012/3-Б від 23.02.2012 року та №13-260 - Н від 04.01.2013 року термін виконання зобов'язання по сплаті штрафних санкцій не вказаний, що свідчить про зрілість таких вимог.
Статтею 601 ЦК України встановлено такий спосіб припинення зобов'язання як зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. При цьому, зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Згідно ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог:
1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;
2) про стягнення аліментів;
3) щодо довічного утримання (догляду);
4) у разі спливу позовної давності;
5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
З огляду на викладене, судом встановлено, що оскільки випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачені ст. 602 ЦК України, за даних обставин відсутні, зарахування зустрічних вимог є можливим.
Згідно ст.601 ЦК України, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог - сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі); зрілість вимог - необхідно щоб термін виконання зобов'язань вже настав, або був визначений моментом запитання, чи що б термін не був указаний взагалі, тобто виконання можна вимагати в будь-якій момент; ясність (зрозумілість) вимог.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 20.12.2013 року №4 відповідає вимогам законодавства, відтак позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого права, але лише у випадку його невизнання, порушення або оспорювання.
Відповідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що судовому захисту підлягає лише порушене право, однак позивачем у справі не доведено порушення відповідачем будь-яких його прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до роз'яснень наданих у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р., у разі коли право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Судові витрати, згідно ст.49 ГПК України, залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 525, 601, 602, 627 ЦК України, ст. ст.. 174, 193 ГК України, ст. ст. 22, 32, 33, 43, 38, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд,-
В позові відмовити повністю.
Рішення складено 28.02.2014 року.
Суддя Мороз Н.В.