Верховного Суду України у складі:
головуючого
Драги В.П.,
суддів за участю прокурора
Кліменко М.Р., Кармазіна Ю.М. Сорокіної О.А.
розглянула в судовому засіданні 4 липня 2006 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 2 грудня 2004 року та на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області від 6 липня 2005 року щодо них.
Цим вироком
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
та
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
- засуджено кожну за ч. 2 ст. 296 КК України на 1 рік позбавлення волі.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України кожну звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на 1 рік із покладенням обов'язків: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь потерпілої ОСОБА_3 1134 грн. 54 коп. матеріальної шкоди та 1200 грн. моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за те, що вони за попередньою змовою 25.11. 2002 року, близько 13 год. 30 хв., знаходячись біля будинку АДРЕСА_1, діючи на ґрунті неприязних стосунків, палкою, яку знайшли на місці вчинення злочину, нанесли кілька ударів по голові та іншим частинам тіла потерпілій ОСОБА_3, спричинивши легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров'я, внаслідок чого грубо порушили громадський порядок та проявили явну неповагу до суспільства.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області від 6 липня 2005 року апеляцію засудженої ОСОБА_1 задоволено частково, вирок Галицького районного суду м. Львова від 2 грудня 2004 року змінено: перекваліфіковано дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з ч.2 ст. 296 КК України на ч.2 ст. 125 КК України та звільнено їх від покарання на підставі ст. 7 КПК України. В решті вирок залишено без зміни.
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 стверджує, що судом першої та апеляційної інстанції неправильно встановлені фактичні обставини справи, оскільки вона будь-якої попередньої змови із засудженою ОСОБА_2 на вчинення злочину не мала, тілесні ушкодження ОСОБА_3 не спричиняла, окрім того, на досудовому слідстві було порушено її право на захист, а судом необґрунтовано задоволено цивільний позов потерпілої. З огляду на це, просить судові рішення щодо неї скасувати, а справу провадженням закрити за відсутністю в її діях складу злочину.
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_2 зазначає про відсутність попередньої змови з ОСОБА_1 на вчинення злочину, про свою невинуватість, заперечує висновки судово-медичних експертиз і правильність вирішення цивільного позову по справі та просить судові рішення по справі скасувати.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про необхідність скасування судових рішень в частині вирішення цивільного позову потерпілої, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засуджених підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Посилання засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в касаційних скаргах про те, що попередньої змови на вчинення злочину між ними не було, будь-яких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_3 ОСОБА_1 не наносила, а лише проходячи повз ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які билися, відтягнула останню та повела її додому, спростовані дослідженими судом доказами, зокрема, неодноразовими показаннями ОСОБА_3, показаннями свідка ОСОБА_4, даними протоколу очних ставок ОСОБА_3 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, не довіряти яким у колегії суддів підстав немає.
Ці твердження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 висловлювали на досудовому слідстві, в суді першої і апеляційної інстанцій, які їх ретельно перевірили та обґрунтовано визнали такими, що не відповідають матеріалам справи і викликані наміром ОСОБА_1 уникнути відповідальності за вчинений злочин.
Свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки в сукупності з іншими наведеними у вироку доказами суди належним чином мотивували. З цими висновками погоджується і колегія суддів. У касаційніих скаргах засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не навели ніяких інших доводів і доказів, які б спростовували висновки суду першої та апеляційної інстанцій за обговорюваними питаннями.
Всебічно дослідивши та оцінивши всі докази у сукупності, суди правильно встановили фактичні обставини справи, а апеляційний суд дійшов правильного висновку про вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 злочину, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України, і обґрунтовано звільнив засуджених від відбування покарання згідно зі ст. 7 КПК України, оскільки ОСОБА_1 є пенсіонеркою і людиною похилого віку, а ОСОБА_2 - інвалідом 2 групи.
Твердження засудженої ОСОБА_1 про порушення її права на захист на досудовому слідстві є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Так, на досудовому слідстві їй неодноразово роз'яснювались її права, в тому числі право мати захисника, проте ОСОБА_1 відмовилась від захисника, власноручно написавши заяву про це. Також вона самостійно ознайомлювалась зі змістом протоколів її допиту, очної ставки з ОСОБА_3 та з усіма матеріалами кримінальної справи, про що свідчать її власноручні розписки. Те, що на досудовому слідстві ОСОБА_1 підписувала надані їй слідчим на ознайомлення документи, не заперечувалось нею в судовому засіданні. Будь-яких заяв про порушення її права на захист на досудовому слідстві вона не робила. Окрім того, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідок ОСОБА_5 підтвердив, що ОСОБА_1 на досудовому слідстві не заявляла про наявні у неї будь-які вади зору і потребу в окулярах, при проведенні слідчих дій окулярами не користувалася.
За таких даних немає підстав вважати, що по справі було порушено її право на захист.
Будь-яких істотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства по справі не встановлено.
Разом з тим, судом було неправильно вирішено цивільний позов по справі.
Зокрема, як убачається з матеріалів справи, відповідно до висновку судово-медичної експертизи, який ніким не заперечується, ОСОБА_3 були 25.11.2002 року спричинені легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров'я. З приводу завданих ушкоджень вона перебувала на лікарняному з 26.11.2002р. протягом місяця.
В своєму цивільному позові ОСОБА_3 зазначила, що втрати заробітної плати, понесені нею у зв'язку з перебуванням на лікарняному, становлять 501 грн. 50 коп. з розрахунку 14 грн. 75 коп. за день, хоча долучила довідку про те, що її середньомісячна заробітна плата становить 300 грн. (а.с.108). Цих розрахунків суд не перевірив.
Також відповідно до висновку спеціаліста НОМЕР_1, доданого до цивільного позову потерпілої ОСОБА_3, нею витрачено на придбання медпрепаратів та медичні процедури 403 грн.04 коп. При цьому спеціалістом також враховувалось амбулаторне лікування потерпілої ОСОБА_3 з 12.09.2002 року, коли їй, з її слів, було пошкоджено праву руку. Однак ушкодження руки, отримане нею 12.09.2002 року, не стосується події злочину, за який засуджено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Будь-які докази того, що потерпілій після 25.11.2002р. призначались зазначені у висновку спеціаліста препарати та медичні процедури, та докази того, що ОСОБА_3 ці препарати придбавала, в матеріалах справи відсутні. На це також не звернув уваги суд, визнавши висновок спеціаліста доказом, що підтверджує розмір заподіяної потерпілій засудженими матеріальної шкоди.
За таких обставин рішення суду про задоволення в повному обсязі цивільного позову ОСОБА_3 в частині відшкодування матеріальної шкоди в сумі 1134, 54 грн. і стягнення цих коштів із засуджених на її користь не можна визнати законним і обґрунтованим.
При вирішенні позову в частині відшкодування моральної шкоди суд дотримав вимоги закону, і цей позов вирішений правильно. Рішення суду в цій частині є мотивованим, і з ним погоджується колегія суддів.
З огляду на вищевикладене, судові рішення щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у частині вирішення цивільного позову про відшкодування матеріальної шкоди підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 395-396 КПК України, колегія суддів
касаційні скарги засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Галицького районного суду м. Львова від 2 грудня 2004 та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області від 6 липня 2005 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 скасувати в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
В решті судові рішення залишити без зміни.
Судді: