25 лютого 2014 року м. Київ В/800/736/14
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого: Штульман І.В.,
суддів:Ситникова О.Ф.,
Стародуба О.П.,
Черпака Ю.К.,
Юрченка В.В., -
перевіривши заяву Генеральної прокуратури України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, -
У листопаді 2009 року громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання протиправним і скасування рішення від 23 жовтня 2008 року № 727-08 про відмову у наданні йому статусу біженця в Україні та зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання такого статусу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 лютого 2010 року до участі у справі в якості відповідача залучено Державну міграційну службу України.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 23 жовтня 2008 року № 727-08 про відмову у наданні ОСОБА_6, громадянинові Республіки Білорусь, статусу біженця в Україні. Зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_6 від 11 червня 2008 року про надання статусу біженця з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 23 жовтня 2008 року № 727-08. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 3,40 гривні.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2013 року касаційні скарги Прокуратури міста Севастополя та Державного комітету України у справах національностей та релігій залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12 березня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що наявними у справі доказами доводяться об'єктивні побоювання позивача стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи та політичних переконань, його повернення до країни своєї громадянської належності загрожує життю та свободі. Так, позивач ОСОБА_6 зазначав, що він є громадянином Республіки Білорусь, за національністю - поляк, віросповіданням - римо-католик, являється членом громадського об'єднання «Рух «За свободу», яке є опозиційним діючій владі Республіки Білорусь, та активно підтримував опозиційного кандидата на посаду Президента Республіки Білорусь ОСОБА_7 на виборах у 2006 році. Відносно нього в Республіці Білорусь було порушено кримінальну справу по обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 139, частиною 3 статті 207, частиною 3 статті 218 Кримінального кодексу Республіки Білорусь (вбивство, розбій та навмисне знищення або пошкодження майна), він утримувався під вартою.
Відповідно статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Згідно частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.
У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2013 року Генеральна прокуратура України посилається на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Зокрема, заявник посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2013 року у справі №К/9991/56431/12, якою колегія суддів залишила без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову щодо визнання протиправним рішення Державної міграційної служби України № 03-12 від 20 квітня 2012 року про відмову у визнанні позивача біженцем, скасування даного рішення і зобов'язання відповідача повторно розглянути питання щодо надання йому статусу біженця. Суд касаційної інстанції виходив з того, що позивачеві не може бути наданий статус біженця, оскільки йому було пред'явлено обвинувачення за вчинення злочинів, передбачених підпунктами «а», «в» частини 3 статті 167 (розкрадання шляхом привласнення ввірених і таких, що перебували у віданні особи кредитних коштів, вчинене в інтересах організованої групи в особливо великому розмірі), частиною 3 статті 184 (умисне ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів в особливо великому розмірі), пунктами «а», «б», «в» частини 2 статті 205 (зловживання владою та посадовими повноваженнями, вчинене відповідальною посадовою особою в інтересах організованої групи, що спричинила значну шкоду та збитки в особливо великому розмірі державним інтересам) Кримінального кодексу Республіки Узбекистан, та обрано запобіжний захід - взяття під варту. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що переслідування позивача не можна вважати таким, що носять дискримінаційний характер, оскільки відсутні підстави для висновків про можливість застосування до вказаної особи катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання та не вбачається підстав до побоювань, що до нього буде застосована смертна кара або виконання вироку про смертну кару, тортури.
Така ж правова позиція зазначена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 2 вересня 2009 року (№К-13522/09) та від 1 жовтня 2013 року (№К-4976/10).
Вивчивши вказану заяву та додані до неї матеріали, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла до висновку про допуск справи за позовом ОСОБА_6 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, - до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2013 року, оскільки вважає, що у даному випадку має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: Закону України «Про біженців», і прийняття різних за змістом судових рішень.
Керуючись статтями 236-240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Допустити до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_6 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, - для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2013 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Ситников О.Ф.
Стародуб О.П.
Черпак Ю.К.
Юрченко В.В.