"13" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/77576/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Білуги С.В.,
суддів Заїки М.М.,
Загороднього А.Ф.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року у справі за позовом Міністерства внутрішніх справ України до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними,
В квітні 2011 року Міністерство внутрішніх справ України звернулося до суду з позовом до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 листопада 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року рішення першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову про задоволення позову. Визнано дії головного державного виконавця Роєнка Р.В. відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про стягнення з МВС України виконавчого збору у розмірі 1360,00 грн. від 08 квітня 2011 року незаконними. Визнано незаконною та скасовано постанову головного державного виконавця Роєнка Р.В. відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з МВС України виконавчого збору у розмірі 1360,00 грн. від 08 квітня 2011 року.
Державна виконавча служба України подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року скасувати, відмовити в задоволенні позову.
Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення суду щодо застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що 17 квітня 2009 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби на підставі виконавчого листа № 2а-510/07, виданого 09 квітня 2009 року Шевченківським районним судом м. Києва, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 12403088 про поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника начальника 1-го відділу управління внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ у м. Києві Департаменту внутрішньої безпеки з 15 вересня 2006 року.
Постановою про відкриття виконавчого провадження, державною виконавчою службою було надано позивачу строк для добровільного виконання рішення суду, а саме 7 днів з моменту отримання (отримана позивачем 30 квітня 2009 року).
На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження від 17 квітня 2009 року ВП № 12403088 МВС України видано наказ від 25 серпня 2009 року № 2021о/с про скасування пункту наказу МВС України від 15 вересня 2006 року № 506о/с у частині відрядження в розпорядження Головного управління МВС України в м. Києві підполковника міліції ОСОБА_2, залишивши його на попередній посаді заступника начальника 1-го відділу управління внутрішньої безпеки з оперативного обслуговування органів і підрозділів внутрішніх справ у м. Києві Департаменту внутрішньої безпеки ГУБОЗ МВС України.
Листом від 01 вересня 2009 року № 18/7ЦА-3909, отриманим відповідачем 04 вересня 2009 року, позивач повідомив державного виконавця про виконання вказаної постанови та направив копію вищезазначеного наказу.
08 квітня 2011 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Роєнком Р.В. прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору на підставі статті 28 закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діє з 09 березня 2011 року у розмірі 1360,00 грн.
Позивач не погоджуючись з винесеною постановою відповідача звернувся до суду.
Стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження», передбачає, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Згідно частини 6 статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.
Відповідно до частини 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.
Разом з цим, положеннями частини 1 статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) були передбачені менші ставки виконавчого збору, а саме: у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
Судами встановлено, що на виконання рішення суду та постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження, позивачем виданий наказ від 25 серпня 2009 року № 2021о/с про повне фактичне виконання рішення суду, про що листом від 01 вересня 2009 року № 18/7ЦА-3909 було повідомлено державного виконавця. Проте, після отримання підтвердження виконання рішення суду відповідач не вчинив жодної дії передбаченої чинним законодавством, а лише через 20 місяців після отримання листа МВС України про повне виконання судового рішення державним виконавцем було видано оскаржувану постанову від 08 квітня 2011 року про стягнення з боржника виконавчого збору.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками апеляційної інстанції про задоволення позову, оскільки відповідачем всупереч чинного законодавства не були прийняті міри про закінчення виконавчого провадження, та стягнення виконавчого збору відповідно до норм закону, що діяли на момент фактичного виконання позивачем вимог суду зазначених у виконавчому листі.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу Державної виконавчої служби України залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2012 року у справі за позовом Міністерства внутрішніх справ України до Державної виконавчої служби України про визнання дій протиправними - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Білуга
Судді А.Ф. Загородній
М.М. Заїка