"19" лютого 2014 р. Справа № 917/2408/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Медуниця О.Є. суддя Терещенко О.І.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача -Жорова Л.М. (довіреність №37/10 від 30.12.2013 року);
відповідача - Грак С.С. (довіреність від 03.06.2013 року)
розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.№364П/1-38) на рішення господарського суду Полтавської області від 14.01.2014 року
за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", м.Київ
до Комунального підприємства "Теплоенерго", м.Кременчук
про стягнення 529 460,47 грн.,-
Позивач, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до КП "Теплоенерго", в якому просив суд стягнути з відповідача 529460,47 грн., з яких: 476605,28 грн. основний борг, 8651,84 грн. - пеня, 33362,36 грн. - штраф, 360,19 грн. - інфляційні та 10480,80 грн. 3% річних.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 14.01.2014 року у справі № 917/2408/13 (суддя Плотницька Н.Б.) позов задоволено повністю.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду необґрунтоване, прийняте без урахування його скрутного матеріального становища, несвоєчасного перерахування субвенцій із державного бюджету, відсутності вини відповідача у невиконанні умов договору. Просить рішення господарського суду Полтавської області від 14.01.2014 року у справі № 917/2408/13 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому проти апеляційної скарги відповідача заперечує в повному обсязі та зазначає про те, що умовами спірного договору та чинного законодавства не передбачено звільнення боржника від обов'язку виконувати умови договору у зв'язку із невідшкодуванням іншою особою суми грошових коштів у вигляді різниці в тарифах.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
25.06.2012 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (кредитор) та КП «Теплоенерго» (боржник) укладений договір № 14/12-292 (а.с.12) про реструктуризацію заборгованості, яка виникла у відповідача перед позивачем за договором поставки газу від 29.10.2010р.
Відповідно до п.1.1 договору про реструктуризацію боргу, кредитор та боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості за основним боргом, що виникла у боржника перед кредитором за договором поставки природного газу від 29.10.2010 року №10/11-23ТЕ-03.
Пунктом 2.1 договору визначено, що загальна сума основного боргу, що підлягає реструктуризації, складає 2253611,68 грн. станом на 31.05.2012 року, що підтверджується актом звірки розрахунків.
Боржник зобов'язується сплатити у повному обсязі суму основного боргу, вказану в п.2.1 договору шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення заборгованості. Грошові кошти по платежах поточного місяця згідно з графіком повинні надходити від боржника на рахунок кредитора в сумі, визначеній графіком, не пізніше останнього числа місяця, в якому платіж підлягає виконанню (п.2.2. договору).
Відповідно до п.2.3 договору зобов'язання боржника по сплаті чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок кредитора грошових коштів в термін та сумі, встановлених у п.2.2 цього договору на відповідний місяць.
В розділі третьому договору про реструктуризацію боргу сторони передбачили умови відповідальності сторін за його невиконання.
В пункті 3.1. договору передбачено, що а невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов договору та законодавства України.
В пункті 3.4.договору про реструктуризацію боргу передбачено, що за прострочення виконання зобов'язань, вказаних в п. 2.2 цього договору , боржник зобов'язується сплатити Кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ,що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Відповідач свої грошові зобов'язання за договором про реструктуризацію боргу належним чином не виконував, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 476 605,28 грн.
Сума боргу підтверджується наданими позивачем матеріалами (договором, актом звіряння розрахунків від 27.06.2012 року (а.с.15) та не заперечується відповідачем.
Відповідач не представив суду доказів погашення боргу, доводи позивача не спростував.
Позивач просить суд стягнути основний борг, пеню за прострочення зобов'язання, 3% річних, штраф та інфляційні нарахування.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи непогашення відповідачем суми боргу, вказаної позивачем, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу.
Відповідно до ч.2 ст.626 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», п.4.1 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до п.3.1. договору, за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до договору та чинного законодавства України.
Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 10480,80 грн. за період з 01.08.2012 року по 29.11.2013 року та інфляційних втрат за період з серпня 2012 року по жовтень 2013 року в сумі 360,19 грн.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до п. 3.4. договору, за прострочення виконання зобов'язань, вказаних в п.2.2 договору, боржник зобов'язується сплатити кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу…
З огляду на викладене, а також враховуючи нарахування позивачем пені за період, який відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 8651,84 грн. пені обґрунтовані та суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про їх задоволення.
Згідно п.2 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, застосування штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає в себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Пунктом 3.4. договору сторони узгодили, що за прострочення понад тридцять днів боржник зобов'язується додатково сплатити кредитору штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу.
Отже, стягнення штрафу у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.
Таким чином, обґрунтованим, на думку колегії суддів, є стягнення з відповідача штрафу в розмірі 33362,36 грн.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що КП «Теплоенерго» є збитковим підприємством, а заборгованість утворилась з незалежних від відповідача причин, а саме внаслідок несвоєчасного перерахування з державного бюджету субвенції КП «Теплоенерго» на погашення заборгованості з різниці в тарифах. Крім того, як вказує відповідач, субвенція надана державою лише на покриття основного боргу, без урахуванням штрафних санкцій, які виникли з незалежних від підприємства причин.
З цього приводу судова колегія зазначає наступне.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено,що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлене замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів або на відсутність вини (п.1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Таким чином, відсутність у відповідача необхідних коштів, в тому числі у зв'язку з скрутним фінансовим станом та несвоєчасним перерахуванням субвенцій з державного бюджету, не є надзвичайними чи невідворотними обставинами та не звільняють КП «Теплоенерго» від відповідальності у відповідності до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Полтавської області.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Полтавської області від 14.01.2014 року у справі № 917/2408/13 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 14.01.2014 року по справі №917/2408/13 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.
Повний текст постанови підписаний 24.02.2014 року.
Головуючий суддя Сіверін В.І.
Суддя Медуниця О.Є.
Суддя Терещенко О.І.