Провадження № 22-ц/774/2140/14 Справа № 2/205/2515/13 Головуючий у 1 й інстанції - Скрипник К.О. Доповідач - Демченко Е.Л.
Категорія 5
26 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Волошина М.П.
при секретарі - Денисенко А.Л.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, Дніпропетровської міської ради, третя особа - комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство №22», про визнання права власності за набувальною давністю, -
У червні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з уточненим позовом до Ленінської районної у м.Дніпропетровську ради про визнання права власності за набувальною давністю, мотивуючи тим, що з 1979 року він зі згоди користувача квартири ОСОБА_3 мешкав у квартирі АДРЕСА_1, оскільки є її родичем і вів з нею спільне господарство. Згодом був прописаний у вказаній квартирі. Після смерті ОСОБА_3 у 1987 році він залишився проживати у даній квартирі.
Зазначав, що рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 червня 1996 року за ним та його дружиною ОСОБА_4 було визнано право на житлову площу у спірній квартирі.
Посилаючись на те, що інших спадкоємців, які б мали право володіння або користування на дане нерухоме майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3, крім нього, не має, оскільки був пропущений строк для прийняття спадщини за законом, просить відповідно до ст.344 ЦК України визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 23 вересня 2013 року до участі у справі залучено в якості співвідповідача Дніпропетровську міську раду та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство №22».
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 грудня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов, зазначаючи, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин у справі та їх повноту, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Згідно ст.ст.3,11 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст.16 ЦК України, за положеннями якої під способами захисту суб'єктивних цивільних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення(визнання) порушених(оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, право якої порушено, може скористатися відповідно до ст.16 ЦК України, не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Отже, задоволення вимог про визнання права власності на нерухоме майно на підставі ст.344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. За набувальною давністю може бути отримано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, власник якого невідомий або відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.
Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 з 1979 року мешкав разом з ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1, оскільки є її родичем.
Після смерті ОСОБА_3, яка померла 05 травня 1987 року, позивач продовжує користуватися спірною квартирою.
Квартира АДРЕСА_1 не приватизована і належить до комунальної власності.
Позов про право власності за давністю володіння не може пред'являти, зокрема, особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна. У такого володільця право на чуже майно має похідний та обмежений характер. При вирішенні спорів, пов'язаних із виникненням і припиненням права власності, слід мати на увазі, що норми статті 344 ЦК про набувальну давність не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалось на підставі договірних зобов'язань
Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб'єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.
Добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 за життя не набула право власності на спірну квартиру та згідно інформації КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради в інвентаризаційній справі відсутні відомості про реєстрацію права власності цією за адресою.
Встановивши зазначені обставини та докази в їх підтвердження, районний суд прийшов до правильного висновку, що до даних правовідносин не можуть застосовуватись положення ст.344 ЦК України.
З урахуванням встановлених обставин та зазначених вимог закону, суд прийшов до правильного висновку, що обраний ОСОБА_2 спосіб захисту прав та інтересів у обраний ним спосіб не відповідає обставинам справи та вимогам діючого законодавства, що регулює зазначені правовідносини, у зв'язку з чим обґрунтовано відмовив в задоволенні заявлених вимог.
Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що він сумлінно і добросовісно виконує обов'язки за доглядом житла, відкрито користується даним нерухомим майном, сплачує комунальні послуги, не має заборгованостей та проводить поточний і капітальний ремонт, не спростовують висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову за набувальною давністю в порядку ст.ст.328,344 ЦК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального й процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.304,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 25 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду чинна з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: