Справа № 520/17630/13-ц
Провадження № 2/520/2419/14
26.02.2014 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Петренка В.С.
за участю секретаря - Гарнаженко Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом
ОСОБА_2
до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції, Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в особі старшого державного виконавця Стоянова Романа Васильовича, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3
про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,
Представник ОСОБА_2 звернувся з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції, Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в особі старшого державного виконавця Стоянова Р.В., третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, в якому просив визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 13 вересня 2010 року за реєстровим номером 927, таким, що не підлягає виконанню, а також просив скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 25012583 від 03.03.2011 року.
Ухвалою суду від 11.01.2014 року за заявою представника позивача приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості співвідповідача (а.с. 27).
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2 посилається не те, що 04.10.2005 року між ОСОБА_2 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» укладено кредитний договір №014/55059/3178/73. Предметом зазначеного договору є надання ОСОБА_2 кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 130693 доларів США на строк 60 місяців (з 04.10.2005 по 03.10.2010 року) з відсотковою ставкою 14,5 річних.
Згідно ст. 20 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» між банком та позивачем на забезпечення виконання кредитного договору 05.10.2005 року було укладено договір застави транспортного засобу №014/3178/73/54, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 757.
Позивач також вказує, що на виконання умов договору ОСОБА_2 здійснював оплати до 17.09.2009 року, однак в подальшому обставини змінилися таким чином, що позивач деякий час не мав можливості проводити оплати згідно умов договору, у зв'язку із чим банк звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 для видачі виконавчого документу та 13.09.2010 року приватний нотаріус ОСОБА_3 вчинив оспорюваний виконавчий напис № 927.
ОСОБА_2 вважає, що виконавчий напис № 927 був вчинений з порушенням вимог чинного законодавства, є таким, що порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, а тому підлягає скасуванню.
Викладені обставини зумовили звернення ОСОБА_2 до суду із відповідним позовом.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, 26.02.2014 року подав до канцелярії суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав.
Відповідачі - ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» в особі Дніпропетровської обласної дирекції, Перший Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в особі старшого державного виконавця Стоянова Р.В. та приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з'явилися, повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення їм судових повісток, поштових відправлень, а також особистий підпис державного виконавця Стоянова Р.В. у розписці про з'явлення до суду (а.с. 28-30, 37-39).
Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні 04.10.2005 року між ОСОБА_2 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» в особі начальника Катеринославського відділення Дніпропетровської обласної дирекції АППБ «Аваль», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк «Аваль», було укладено кредитний договір №014/55059/3178/73 (а.с. 12-13).
Предметом зазначеного договору є надання ОСОБА_2 кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 130693 доларів США на строк 60 місяців (з 04.10.2005 по 03.10.2010 року) з відсотковою ставкою 14,5 річних.
Згідно ст. 20 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» між банком та позивачем на забезпечення виконання кредитного договору 05.10.2005 року було укладено договір застави транспортного засобу №014/3178/73/54, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 757.
Судом також встановлено, що у зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору банк звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 для видачі виконавчого документу та 13.09.2010 року приватний нотаріус ОСОБА_3 вчинив оспорюваний виконавчий напис № 927, яким звернув стягнення на заставне майно - автомобіль Мазераті Кватропорте (а.с. 6-7).
На підставі зазначеного виконавчого напису нотаріуса 03.03.2011 року старшим державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Стояновим Р.В. було відкрито виконавче провадження № 25012583 (а.с. 8-9).
Судом встановлено, що предметом договору застави є рухоме майно - автомобіль.
Відповідно до положень частини 1 статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором.
Інше передбачено Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року, чинного на час вчинення спірного виконавчого напису, яким визначався правовий режим регулювання обтяжень рухового майна, встановленого з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Прикінцеві і перехідні положення Закону передбачали, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Станом на 13 вересня 2010 року (дату вчинення виконавчого напису нотаріусом) вказані норми були діючими, відтак, Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» виступав спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, а, відповідно, Закон «Про заставу» застосовувався лише в частині, що не суперечила спеціальному закону.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження підлягало здійсненню на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно з цим Законом. Статтею 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначався перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Діючий спеціальний закон станом на 13 вересня 2010 року не передбачав звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження (рухоме майно) на підставі виконавчого напису нотаріуса. Спірний виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню, оскільки такий вчинено всупереч діючого на момент вчинення напису спеціального закону.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 16 жовтня 2011 року № 3795-VI врегульовано питання здійснення нотаріусом виконавчого напису на рухоме майно, однак дія цього Закону відповідно до п.2 Прикінцевих положень не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.
Враховуючи викладене, здійснення нотаріусом виконавчого напису на рухоме майно за кредитним договором, укладеним 04 жовтня 2005 року, є неправомірним, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині є обґрунтованими та задовольняються судом.
Разом із тим суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині скасування постанови державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Стоянова Р.В. про відкриття виконавчого провадження ВП № 25012583 від 03.03.2011 року, оскільки судом не встановлено порушень вимог законодавства державним виконавцем при прийнятті оскаржуваної постанови.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
В порушення вимог вказаної вище ст. 60 ЦПК України ОСОБА_2 у позові навіть не вказує, які конкретно вимоги чинного законодавства були порушені державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження.
Посилання позивача на те, що він не одержував копії постанови про відкриття виконавчого провадження жодними засобами доказування перед судом не доведені та не можуть слугувати підставою для скасування цієї постанови судом.
Водночас суд зазначає, що відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог. Оскільки позивачем не заявлені вимоги про відшкодування судових витрат, у суду відсутні підстави для покладання цих витрат на відповідачів.
Керуючись ст.ст. 88, 213, 215 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити частково.
Визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 13 вересня 2010 року за реєстровим номером 927, таким, що не підлягає виконанню.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду Одеської області через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Петренко В. С.