Постанова від 10.02.2014 по справі 911/3326/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2014 р. Справа№ 911/3326/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Ільєнок Т.В.

Власова Ю.Л.

при секретарі судового засідання - Натха М.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Мельник В.В. - за довіреністю

від відповідача: Дяченко Л.Л. - за довіреністю

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київського області від 15.10.2013 (дата складання рішення 22.10.2013р.)

по справі №911/3326/13 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа"

про стягнення 171 567,19 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 15.10.2013 у справі №911/3326/13 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 62294,31 грн. 3% річних, 20139,98 грн. пені та 2051,49 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині вимог в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 15.10.2013 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 20 139,98 грн., 7% штрафу у сумі 13 243,42 грн. та інфляційних втрат у сумі 22 264,84 грн., в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 20 139,98 грн., 7% штрафу у сумі 13 243,42 грн. та інфляційних втрат у сумі 22 264,84 грн.; в іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що суд, застосовуючи положення законодавства щодо строків позовної давності, здійснив перерахунок пені з 27.08.2013, однак, позивач звернувся до суду з позовом 21.08.2013 року. Крім того, скаржник вважає не правомірним зменшення судом першої інстанції розміру пені. Також, на думку скаржника, судом неправомірно відмовлено в стягненні з відповідача 13243,42 грн. 7% штрафу, оскільки, за його доводами, відносини, що фактично склались за листопад 2011р. регулюються договором в первинній редакції, а не Додатковою угодою. Крім того, скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у стягненні з відповідача витрат від інфляції у розмірі 22264,84 грн., оскільки, як зазначає скаржник, вони нараховувались останнім у відповідності до вимог законодавства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 у справі №911/3326/13 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Ільєнок Т.В., Коротун О.М. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київського області від 15.10.2013 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 09.12.2013 року.

05.12.2013 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення господарського суду Київської області від 15.10.2013 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2013, у зв'язку із перебуванням судді Коротун О.М. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий по справі суддя - Корсакова Г.В., судді: Власов Ю.Л., Ільєнок Т.В.

У судовому засіданні 09.12.2013 на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 20.01.2014 року.

20.01.2014 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли додаткові документи по справі.

У судовому засіданні 20.01.2014 на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 03.02.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 розгляд справи відкладено на 10.02.2014 року.

10.02.2014 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи судової практики.

У судовому засіданні 10.02.2014 представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 01.10.2011 між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню і газифікації «Київоблгаз» (Постачальник) та Вишгородським районним комунальним підприємством "Вишгородтепломережа" (Споживач, відповідач) укладено Договір №900900012-ТКЕ-ТЕ/11 на постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання.

20.12.2011 між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню і газифікації «Київоблгаз» (Постачальник) та Вишгородським районним комунальним підприємством "Вишгородтепломережа" (Споживач, відповідач) укладено Додаткову угоду №1 до Договору №900900012-ТКЕ-ТЕ/11 на постачання природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, якою викладено умови договору в новій редакції.

Відповідно до п.1.1. Договору ( в редакції Додаткової угоди № 1 ) постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Згідно з п.2.1 Договору ( в редакції Додаткової угоди № 1 ) договірні обсяги постачання газу споживачу наводяться в додатку №2 до Договору.

Місцевим судом встановлено, що на виконання умов договору, протягом періоду з листопада 2011 року по квітень 2012 року постачальник поставив, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 10977405,08 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 30.11.2011 на суму 1643176,93 грн., від 31.12.2011 на суму 1745752,75 грн., від 31.01.2012 на суму 2574247,24 грн., від 29.02.2012 на суму 2934552,17 грн., від 31.03.2012 на суму 1646679,04 грн., від 27.04.2012 на суму 432996,95 грн.

Відповідно до п. 4.6 Договору ( в редакції Додаткової угоди № 1 ) оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатка 2 до Договору. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим.

В порушення умов договору відповідач своєчасно та в повному обсязі за отриманий природний газ не розраховувався, оплата природного газу відбувалась з простроченням платежів, що не заперечується сторонами.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків по оплаті за природний газ та його транспортування між Вишгородською ФЕГГ ПАТ «Київоблгаз» та РКП «Вишгородтепломережа» згідно договору №900900012-ТКЕ-ТЕ/11 від 01.10.2011р. станом на 24.09.2012р. заборгованість складала 1770972,18 грн.

21.11.2012 між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню і газифікації «Київоблгаз» (Первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Новий кредитор, позивач) укладено договір № 14/7127/12 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника Первісного кредитора Вишгородське районне комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» за Договором на постачання природного газу №900900012-ТКЕ-ТЕ/11 від 01.10.2011 у сумі 1770927,18 грн.

Пунктом 1.2 Договору про відступлення права вимоги сторони погодили, що крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, зазначеним в п. 1.1 Договору, до Нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних витрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням Боржником своїх зобов'язань за зазначеним вище Договором.

Відповідно до пп. 2.2. Договору право вимоги вважається переданим після фактичної передачі документів, зазначених в п. 2.1. цього Договору. Передача документів оформлюється актом приймання-передачі з зазначенням переліку переданих документів.

Частиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

27.11.2012 сторонами підписано акт приймання-передачі документів, відповідно до якого Первісний кредитор передав, а Новий кредитор прийняв документи, на виконання п. 2.2 Договору про відступлення права вимоги.

На підставі укладеного Договору та акта приймання-передачі Первісний кредитор повідомив відповідача про уступку права вимоги листом № 12-4219 від 27.11.2012, що підтверджується наявним в матеріалах справи реєстром рекомендованих відправлень від 28.11.2012 з відбитком поштового штемпеля.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що остаточна сплата заборгованості в сумі 1770927,18 грн. відбулась 21.12.2012р.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В зв'язку з простроченням відповідачем оплати природного газу, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 73764,61 грн. пені, 13243,42 грн. 7% штрафу, 22264,84 грн. інфляційних втрат та 62294,31 грн. 3% річних.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Як передбачено п. 7.5 Договору в первинній редакції, в разі невиконання Споживачем умов п. 6.1 Договору, Споживач зобов'язується (крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. За прострочення строку платежу понад тридцять календарних днів Споживач додатково сплачує Постачальнику штраф в розмірі 7% від суми заборгованості.

Підпунктом 6.2.2 Договору ( в редакції Додаткової угоди № 1 ) сторони погодили, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем нараховано 73764,61 грн. пені за період: з 08.12.2011р. по 13.01.2012р. у розмірі 10 872,91 грн. за зобов'язаннями листопада 2011р.; з 24.07.2012р. по 07.10.2012р. у розмірі 43 903,72 грн. за зобов'язаннями березня 2012р.; з 24.07.2012р. по 07.11.2012р. у розмірі 18 987,98 грн. за зобов'язаннями квітня 2012р.

Під час розгляду справи відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування строків позовної давності в частині стягнення пені та штрафу.

Частиною 1 ст. 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В силу ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до п. 7.9 договору в первинній редакції сторони домовились, що строк позовної давності щодо вимог, які виникли внаслідок невиконання умов даного договору, в т.ч. вимог щодо стягнення неустойки, пені, штрафу встановлюється тривалістю у три роки.

Положення ж щодо збільшення позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу у договорі в редакції Додаткової угоди № 1 від 20.12.2011 р., яка поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 грудня 2011р., відсутні.

Згідно з ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін (пп. 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішені господарських спорів").

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду з даною позовною заявою 21.08.2013 (а не 27.08.2013, як помилково визначив суд першої інстанції), що підтверджується поштовим штемпелем на конверті, в якому позовна заява надійшла до суду.

Таким чином, враховуючи положення чинного законодавства щодо строків позовної давності та порядку їх обчислення, а також дату звернення позивача з даним позовом до суду, позивачем пропущено строк позовної давності в частині нарахування пені за період з 08.12.2011 по 13.01.2012р. за зобов'язаннями листопада 2011р. та за період з 24.07.2012 по 20.08.2012 за зобов'язаннями березня 2012р. та квітня 2012р.

Отже, нарахування пені має бути здійснено за період з 21.08.2012 по 07.10.2012 за зобов'язаннями березня 2012 року та за період з 21.08.2012 по 07.11.2012 за зобов'язаннями квітня 2012 року.

Однак, при перерахунку розміру пені, нарахованої на зобов'язання березня 2012р. та квітня 2012р., судом першої інстанції невірно були визначені періоди нарахування, а саме з 27.08.2012 по 08.10.2012 та з 27.08.2012 по 08.11.2012.

За здійсненим судом апеляційної інстанції перерахунком пені за період з 21.08.2012 по 07.10.2012 за зобов'язаннями березня 2012 року та за період з 21.08.2012 по 07.11.2012 за зобов'язаннями квітня 2012 року, розмір пені складає 41039,73 грн.

Відповідно до ст. 233 ГК України передбачено, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено у ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення наведених норм кореспондуються з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до умов Договору на постачання природного газу № 900900012-ТКЕ-ТЕ/11 від 01.10.2011, відповідачем здійснювалася закупівля природного газу виключно для вироблення теплової енергії для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, несвоєчасні розрахунки перед постачальником за спожитий природний газ були обумовлені, по-перше, через так званий «касовий розрив» між періодом виникнення зобов'язання відповідача по сплаті за природний газ (остаточний розрахунок не пізніше 7 числа місяця наступного за розрахунковим) та періодом виникнення зобов'язання населення перед відповідачем по оплаті послуг (згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» остаточний розрахунок споживача проводиться пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим); по-друге, постійні затримки держави у відшкодуванні підприємству різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню та, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. Така різниця в тарифах у 2012 році була відшкодована відповідачу лише 21 грудня 2012 року в розмірі 1 770 972,18 грн.

Враховуючи викладене, а також взявши до уваги той факт, що основним споживачем теплової енергії (газу), що була поставлена відповідачу для виробництва теплової енергії, є населення, яке не своєчасно здійснює розрахунки за спожиті енергоносії, а також повну сплату відповідачем заборгованості в грудні 2012 року, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для зменшення розміру пені та стягнення з відповідача на користь позивача 20139,98 грн. пені.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у стягненні 13243,42 грн. - 7% штрафу, нарахованого за зобов'язаннями листопада 2011р. На думку позивача, відносини, що фактично склались за листопад місяць 2011р. регулюються договором в первинній редакції, яким передбачено трирічний термін позовної давності та 7% штрафу.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи позивача та погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 7% штрафу у розмірі 13243,42 грн., у зв'язку з наступним.

Пунктом 7.5. договору в первинній редакції, сторони передбачили, що за прострочення строку платежу понад тридцять календарних днів споживач додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Додатковою угодою № 1 від 20.12.2011 року (положення якої розповсюджують свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.12.2011р.), сторони виключили з умов договору даний вид санкції за неналежне виконання зобов'язань.

Враховуючи положення договору (як в первинній так і в новій редакції) стосовно остаточного розрахунку не пізніше 7 числа місяця наступного за місяцем поставки, прострочення боржника за зобов'язаннями листопада 2011 року виникло лише 08.12.2011 року, а право нараховувати 7 % штрафу мало б виникнути лише 08.01.2012 року.

Таким чином, на момент прострочення боржника (08.12.2011р.) вже діяла нова редакція договору, відповідно до якої, позивач взагалі не мав права застосовувати такий вид санкції як 7% штрафу, а тому таке нарахування є безпідставним.

В цій частині місцевим судом правомірно відмовлено в стягненні 13243,42 грн. 7% штрафу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про правильність та обгрунтованість даного розрахунку, а відтак про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 62294,31 грн.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач вказує на неправомірність відмови судом у стягненні з відповідача 22264,84 грн. інфляційних втрат, посилаючись на те, що розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним та здійснений відповідно до норм законодавства та рекомендацій Верховного Суду України.

Колегія суддів не погоджується із даними твердженнями позивача з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013, згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» передбачено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Як вбачається з розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, нарахування ним інфляційних втрат проводиться починаючи з 16.11.2011, 16.12.2011, 16.01.2012, 16.02.2012, за зобов'язаннями листопада 2011, грудня 2011, січня 2012, лютого 2012, відповідно, коли відсутнє прострочене зобов'язання у відповідача, оскільки згідно умов договору остаточний розрахунок проводиться до 7 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Крім того, оскільки за спірний період відповідачем постійно проводились сплати заборгованості за спожитий природний газ, заборгованість у відповідній сумі на початок та кінець місяця, на яку може бути нарахований індекс інфляції, не існувала, що враховуючи вищезазначені положення стосовно порядку обчислення індексу інфляції виключає можливість його застосування.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в позові про стягнення з відповідача на користь позивача 22264,84 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог відповідає обставинам справи та вимогам законодавства, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому рішення господарського суду Київської області від 15.10.2013 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд , -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 15.10.2013 у справі №911/3326/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 15.10.2013 у справі №911/3326/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/3326/13 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді Т.В. Ільєнок

Ю.Л. Власов

Попередній документ
37367483
Наступний документ
37367485
Інформація про рішення:
№ рішення: 37367484
№ справи: 911/3326/13
Дата рішення: 10.02.2014
Дата публікації: 27.02.2014
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Господарське
Суд: Київський апеляційний господарський суд
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію