33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"25" лютого 2014 р. Справа № 924/1324/13
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Розізнана І.В.,
судді Мельник О.В. ,
судді Грязнов В.В.
при секретарі судового засідання Мухомеджанов Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу СГТОВ "Берегиня" на рішення господарського суду Хмельницької області від 20.12.13 р. у справі № 924/1324/13 (суддя Олійник Ю.П.)
за позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", м. Київ
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" с. Сутківці, Ярмолинецький район, Хмельницька область
про стягнення 138828,37 грн., у т.ч. 138343,22 грн. заборгованості за лізинговими платежами, 394,18 грн. пені, 90,97 грн. 3% річних
за участю представників сторін:
позивача - Куляша О.І. дов. 14/20-45-14 від 08.01.2014р.
відповідача - не з'явився;
Судом роз'яснено представнику сторони права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід складу суду не надходило.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 20.12.2013 р. у справі № 924/1324/13 (суддя Олійник Ю.П.) позов державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" про стягнення 138828,37 грн., у т.ч. 138343,22 грн. заборгованості за лізинговими платежами, 394,18 грн. пені, 90,97 грн. 3% річних - задоволено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені належними доказами.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Хмельницької області від 20.12.2013 р. у справі № 924/1324/13, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, вказаних у апеляційній скарзі, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій відмовити, посилаючись на порушення та незастосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема приписів ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та ст. 83 ГПК України щодо права суду на зменшення неустойки у зв'язку з скрутним матеріальним станом боржника.
Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив та не встановив обставини підписання та дійсності договору фінансового лізингу від 01.09.2010р. №22-10-416 стз-фл/620, що є предметом спору та згідно якого виникли зобов'язання у відповідача.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду у справі №924/1324/13 від 12.02.2014 р. апеляційну скаргу СТОВ "Берегиня" прийнято до провадження, справу призначено до слухання.
Позивач надіслав на адресу Рівненського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти доводів та вимог скаржника. Вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 20.12.2013 р. ухвалене із дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Зокрема зазначив, що суд, відмовляючи у задоволенні клопотання, правомірно виходив з того, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів по справі. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, суд об'єктивно оцінив ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан відповідача, а також співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора та врахував інтереси обох сторін відповідно до вимог ст. ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України.
Щодо посилань апелянта про недійсність укладеного між сторонами договору фінансового лізингу вказує, що протягом його дії та під час судового розгляду справи в суді першої інстанції апелянт не заявляв вимоги щодо недійсності укладання вищевказаного договору та не заявляв вимоги щодо нікчемності договору лізингу.
Крім того, звертає увагу, що під час розгляду справи у господарському суді відповідачем не було надано докази визнання недійсним договору фінансового лізингу від 01.09.2010р. №22-10-416 стз-фл/620, що свідчить про дійсність та чинність вищевказаного договору на момент його виконання та подання позовної заяви до суду.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 25.02.2014р. представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення господарського суду Хмельницької області від 20.12.2013р. без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідач у призначене на 25.02.2014 р. судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду скарги був повідомлений у встановленому порядку.
Оскільки судом явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі відповідача за наявними у справі матеріалами.
Згідно статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2010р. між державним публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (лізингодавцем) та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Берегиня" (лізингоодержувачем) було укладено договір фінансового лізингу №22-10-416 стз-фл/620 (далі - договір), відповідно до якого лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який є власністю лізингодавця та визначений у додатку до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", що є специфікацією предмета лізингу, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах договору (арк. справи 11-18).
У додатку №1 до договору від 01.09.10 р. вказаний предмет лізингу, що передається відповідачу, зокрема, трактор колісний загального призначення ХТЗ-17221-09 в кількості 1 шт. на суму 451410,00грн., визначено 45141,00 грн. - попередній лізиноговий платіж та 28438,83 грн. - одноразова комісія. Сторонами погоджений графік оплати лізингових платежів згідно додатку №2 до даного договору.
Згідно додатку №3 відповідачу також передається трактор колісний загального призначення ХТЗ-17221-19 і кількості 2 шт. на суму 856800,00грн. (85680,00грн. попередній лізинговий платіж та 53978,40грн. одноразова комісія).
Згідно з п. 2.2. договору, строк лізингу відраховується з дати підписання акту приймання-передачі між сторонами, що укладається у 5 автентичних примірниках.
Пунктом 3 ст.3, ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно з ст. 11 та ст. 509 ЦК України однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов'язків сторін є укладення між ними договору.
Відповідно до п. 3.2.1 договору, лізингодавець зобов'язаний, зокрема: передати предмет лізингу в користування лізингоодержувачеві згідно з переліком, встановленим додатком до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу". Підписання сторонами акту свідчить про належне виконання лізингодавцем встановлених лізингоодержувачем умов та специфікацій предмета лізингу та прийняття лізингоодержувачем такого виконання.
Згідно з п.п. 5.1, 5.2. договору, предмет лізингу передається лізингоодержувачу за актом за умови перерахування платежів в розмірі, визначеному пунктом 4.2. Договору. Предмет лізингу протягом всього строку дії договору є власністю лізингодавця.
Згідно з ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
На виконання умов договору державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" передало ТОВ "Берегиня" предмет лізингу, а саме: трактор колісний загального призначення ХТЗ-17221-09 вартістю 451410,00грн. згідно акту приймання - передачі №17 від 22.09.10 та 2 трактори колісні загального призначення ХТЗ-17221-19 вартістю 856800,00грн. згідно акту приймання - передачі №18 від 22.09.10р. Дані акти скріплені підписами та печатками обох сторін. (арк. справи 23,24).
В свою чергу, ТОВ "Берегиня" зобов'язане, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі, відповідно до умов договору (п. 3.4.3. договору), зокрема сторонами погоджений графік внесення лізингових платежів згідно додатку №4 до даного договору.
Статтями 526 ЦК України та ст. 193 ГК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п.4.1 договору за користування предметом лізингу лізингоодержувач сплачує лізингові платежі, що включають: попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості предмету лізингу у розмірі 10% його вартості, на який не нараховується лізинговий платіж в частині одноразової комісії за організацію поставки предмета лізингу; відшкодування вартості предмета лізингу рівними частинами за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу; комісію за супроводження договору у розмірі 7% річних від невідшкодованої вартості предмету лізингу; одноразову комісію за організацію поставки предмета лізингу у розмірі 7% від невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмета лізингу. Згідно з п. 4.2 договору лізингоодержувач після укладення договору на підставі виставленого лізингодавцем рахунку, який діє протягом 3 днів, перераховує попередній лізинговий платіж та одноразову комісію за організацію поставки техніки у розмірі, визначеному п.4.1 договору.
Згідно з п.4.3 договору, з моменту підписання акту приймання-передачі предмету лізингу лізингоодержувач за користування останнім сплачує чергові лізингові платежі, що включають: відшкодування вартості предмету лізингу рівними частинами за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім платежем вартості предмету лізингу та комісію за супроводження договору в розмірі, визначеному пунктом 4.1. договору. Черговість внесення лізингових платежів кратна 6-ти місяцям, термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акту. Перший лізинговий платіж сплачується через 6 місяці з дати підписання акту, подальші платежі - через кожні 6 місяців.
Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються додатком до договору "Графік сплати лізингових платежів"( п. 4.4).
У день повернення, вилучення предмету лізингу у лізингоодержувача лізингові платежі вважаються такими, що настали (п. 8.7).
Відповідно до п. 3.5 договору лізингоодержувач не має права в односторонньому порядку на зменшення сум чи затримку сплати лізингових платежів внаслідок будь-яких обставин, в тому числі форс-мажору.
Як на момент прийняття рішення судом першої інстанції, так і на момент апеляційного перегляду справи відсутні докази добровільного погашення відповідачем заборгованості по лізінговим платежам, а відтак, вимога позивача про стягнення 138343,32 грн. заборгованості яка виникла станом на 22.09.10 р. є підставна і правомірно задоволена судом першої інстанції.
За приписами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12.12.11 в справі №07/238-10).
Судова колегія, перевіривши розрахунок 3% річних, зроблений позивачем, згідно якого розмір 3% річних становить 90,97 грн. за період з 23.09.13р. по 30.09.13р., вважає його правильним.
Відповідно до з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою. Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.
На підставі п. 7.1 договору за прострочення внесення лізингових платежів позивачем нарахована пеня у розмірі 394,18грн. за період з 23.09.13р. по 30.09.13р. При цьому, згідно п.7.7 договору нарахування штрафних санкцій за невиконання грошових зобов'язань здійснюється на всю несплачену суму і припиняється тільки в разі виконання зобов'язань у повному обсязі.
З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача подано клопотання про зменшення суми штрафних санкцій.
Згідно ч.3 ст. 551 ЦК України за рішенням суду розмір неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, зменшується, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. Аналогічна за змістом і норма ст.233 ГК України, згідно якої у разі, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Господарського кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Водночас, суд, з-поміж іншого, повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки. Така ж правова позиція наведена у п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Посилання скаржника на безпідставне незастосування судом законодавчих положень щодо зменшення належної до сплати пені колегією суддів відхиляються, оскільки передбачене ч.3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 ГК України та п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України зменшення розміру санкцій, заявлених до стягнення є правом, а не обов'язком суду і можливе лише у разі наявності підстав, які б вказували на необхідність застосування вказаних норм.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим щодо правомірності стягнення пені в сумі 394,18грн. за період з 23.09.13р. по 30.09.13р., оскільки розмір заявленої позивачем до стягнення пені є значно меншим суми основного боргу.
Щодо посилань апелянта на недійсність укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, апеляційний господарський суд зазначає наступне: ст.204 ЦК України унормований принцип презумпції правомірності правочину за яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідачем не було надано доказів визнання недійсним договору фінансового лізингу від 01.09.10 №22-10-416 стз/фл/620 в судовому порядку, що свідчить про дійсність та чинність вищевказаного договору на момент його виконання та розгляду справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції.
Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 20.12.2013 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни законного рішення.
Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Берегиня" на рішення господарського суду Хмельницької області від 20.12.2013р. у справі № 924/1324/13 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.
3. Справу повернути до господарського суду Хмельницької області.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Грязнов В.В.