Апеляційний суд Житомирської області
Справа №279/6686/13-к Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст. 366 ч. 1 КК України Доповідач ОСОБА_2
27 лютого 2014 року Апеляційний суд Житомирської області
в складі: головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурорів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,
виправданого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження за апеляційною скаргою з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 листопада 2013 року, -
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, працюючого директором ТОВ «Райагрошляхбуд», раніше не судимого, -
визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ст. 366 ч. 1 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу вказаного злочину.
Згідно вироку суду, ОСОБА_8 07.11.2012 року, перебуваючи на посаді директора ТОВ «Райагрошляхбуд», будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, з метою отримання субвенцій з державного бюджету на ремонт доріг у с. Бехи, Коростенського району, Житомирської області, достовірно знаючи, що ремонт вулиць Зарічка, Вигон, Садова та автодороги Бехи-Сокорики не виконано, у приміщенні Бехівської сільської ради, розташованої в с. Бехи, Коростенського району, Житомирської області по вул. Жовтневій, 22-є, вчинив службове підроблення офіційних документів, а саме довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3, акт № 23 приймання - виконання будівельних робіт форми КБ-2в, затвердивши їх власним підписом та печаткою. 19.11.2012 року на підставі вищевказаних підроблених документів ТОВ «Райагрошляхбуд» на підставі платіжного доручення № 592 від 08.11.2012 року незаконно отримало в управлінні Державної Казначейської Служби України субвенцію з державного бюджету на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах в розмірі 55403 гривні, внаслідок чого було заподіяно шкоду інтересам держави.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_9 , які виразились в складанні та видачі завідомо неправдивих офіційних документів, кваліфіковані за ст. 366 ч. 1 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 показав, що в листопаді 2012 року ТОВ «Райагрошляхбуд» розпочав роботи по ремонту доріг на території Бехівської сільської ради. Дані роботи не встигли закінчити по незалежним від них причин, оскільки випав сніг. На проведення даних робіт була можливість отримати субвенцію, тому на прохання Бехівського сільського голови він підготував «процентовки», які завірив своїм підписом та печаткою в кабінеті сільського голови. Вказав, що із-за несприятливих погодних умов (лежав сніг) ремонті роботи були завершені в травні 2013 року. На виконання даних робіт була використана надана казначейством субвенція в сумі 55403 гривні. Зазначив, що якби він не затвердив дані документи, то отримати субвенцію було б неможливо, оскільки вона надається один раз на поточний рік. Враховуючи те, що роботи були вже розпочаті, кошті-підприємства вже були вкладені в ці роботи, кошторис на проведення цих робіт було визначено в розмірі 55403 гривні, тому, щоб мати можливість підприємству належним чином функціонувати, він і затвердив документи, які зазначені в обвинувальному акті. Саме в тому, що він затвердив наперед зазначені документи, визнає свою вину, однак вважає, що вчинив правильно, оскільки іншого виходу не мав.
З таких показань обвинуваченого ОСОБА_8 слідує, що його умисел не був направлений на заволодіння коштами в розмірі 55403 гривні, які були виділені місцевому бюджету як субвенція на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг комунальної власності або на спричинення шкоди державним інтересам.
З поданих прокурором в судовому засіданні матеріалів, а саме копії договору підряду від 02.11.2012 року слідує, що сільська рада с. Бехи в особі сільського голови ОСОБА_10 замовила ТОВ «Райагрошляхбуд» в особі директора ОСОБА_8 виконати на власний ризик роботу по капітальному ремонту автошляхів Бехівської сільської ради, а саме дороги Бехи -Сокорики, вулиці Зарічна, Вигон, Садова.
Згідно копії кошторису вартість даних робіт становила 55403 гривні. Вказана сума була отримана ТОВ «Райагрошляхбуд» 15.11.2012 року, що стверджується копією платіжного доручення № 952 від 08.11.2012 року.
З копії акту від 29.05.2013 року слідує, що ТОВ «Райагрошляхбуд» завершив роботи по капітальному ремонту автошляхів Бехівської сільської ради 28 травня 2013 року.
Даний акт свідчить про те, що отримані як субвенція кошти були витрачені за призначенням і саме в тому розмірі в якому надавались. Даний факт також не був спростований прокурором в судовому засіданні.
Таким чином державним інтересам шкоди заподіяно не було, жодні негативні наслідки із-за дій ОСОБА_8 не настали.
При цьому, в порушення ч. 3 ст. 99 КПК України прокурор, як вже зазначалось, подав вищевказані документи в копіях, зазначивши, що оригінали цих документів не вилучались. Джерело походження поданих прокурором копій документів невідомо, розслідування не містить даних про те, що надавався доступ до речей і документів, що перешкоджає визначенню допустимості та належності поданих прокурором доказів. Дані про те, що слідчий звертався з відповідним поданням до слідчого судді в реєстрі не зазначено.
За диспозицією ч. 1 ст. 366 КК України склад даного злочину є формальним. За тяжкістю даний злочин класифікується як злочин невеликої тяжкості.
Об'єктивна сторона полягає у перекрученні істини в офіційному документу, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища і виявляється тільки в активній поведінці цієї особи.
При цьому, згідно ч. 2 ст. 11 КК України не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
Враховуючи, що вчинене ОСОБА_8 діяння не відповідає суспільній небезпечності, оскільки не було спрямоване на реальну можливість заподіяння шкоди об'єктам суспільних відносин, тобто є малозначним і такі дії лише формально містять в собі ознаки діяння, передбаченого ст. 366 ч. 1 КК України, але не злочином.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ( ухвала від 15.08.2013 року по справі № 5-3322 км13).
В судовому засіданні також було встановлено, що повідомлення про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення надійшло до Єдиного реєстру досудових розслідувань від ЛВ ст. Коростень 02.08.2013 року. В реєстрі матеріалів досудового розслідування, доданому до обвинувального акту вказано, що процесуальні дії та рішення приймались слідчим ОСОБА_11 та прокурорами ОСОБА_12 і ОСОБА_6 . При цьому дані про їх уповноваження на проведення досудового розслідування по вказаному провадженню в реєстрі відсутні.
В ході судового розгляду прокурором не було подано доказів про те, що досудове розслідування проводилось уповноваженою особою, визначеною в порядку ст. 39 КПК України, керівником органу досудового розслідування.
Дані про те, чи були повноваження у осіб, які здійснювали процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні та у особи, яка затверджувала та спрямовувала обвинувальний акт до суду, в реєстрі також відсутні.
Статтею 218 КПК України визначено, що досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого находиться місце вчинення кримінального правопорушення. Якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він проводить розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.
Прокурор в судовому засіданні не зміг пояснити, яким чином було визначено підслідність даного кримінального провадження Лінійному відділу ст. Коростень та Коростенської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Житомирської області, оскільки приміщення Бехівської сільської ради не знаходиться в юрисдикції ЛВ ст. Коростень та Коростенської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Житомирської області.
Відповідно до ст. 373 КПК України, при встановленні судом підстав передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме в разі відсутності події кримінального правопорушення або відсутності в діянні складу кримінальної правопорушення ухвалюється виправдувальний вирок.
З врахуванням вищенаведеного, ОСОБА_8 підлягає виправданню за ч. 1 ст. 366 КК України, оскільки вчинене ним діяння не являється кримінальним злочином і не становить суспільної небезпечності.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженню ОСОБА_6 просить вирок суду щодо ОСОБА_8 скасувати, у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотними порушеннями кримінального процесуального закону, а кримінальне провадження направити на новий судовий розгляд зі стадії підготовчого судового засідання.
Апелянт вказує на те, що, згідно п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому ст.ст. 468-475 цього Кодексу. Дане кримінальне провадження було направлено до суду з угодою про визнання винуватості. ОСОБА_8 на підготовчому судовому засіданні не заперечував щодо затвердження судом угоди про визнання винуватості, укладеної між ним та прокурором; як на підготовчому судовому засіданні, так і при розгляді провадження судом по суті, вину у скоєному злочині визнав.
Однак, судом у її затверджені безпідставно відмовлено. Таким чином, суд, відмовляючи у затвердженні угоди про визнання винуватості повинен був повернути кримінальне провадження для продовження досудового розслідування.
Висновки суду про недодержання органом досудового розслідування ЛВ на станції Коростень вимог ст. 218 КПК України щодо підслідності вчиненого ОСОБА_8 злочину є безпідставними.
Відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК України сторона кримінального провадження, потерпілий зобов'язані надати суду оригінал документа. В порушення вказаних вимог кримінального процесуального закону судом у ході судового розгляду отримані та оголошені копії документів, які фактично визнані недопустимими доказами. У той же час, судом безпідставно у мотивувальній частині вироку дані документи визнані такими доказами, що спростовують вину ОСОБА_8 у інкримінованому йому злочині.
В доповненнях до апеляційної скарги апелянт вказує на те, що вирок суду не відповідає вимогам п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України та п. 4 ч. 1 ст. 374 КПК України.
Крім того, постановляючи вирок суд вийшов за межі пред'явленого обвинувачення вказавши, що умисел ОСОБА_8 не був направлений на заволодіння коштами в розмірі 55403 гривні, хоча обвинувачення в цьому йому не висувалось. За таких підстав має місце порушення вимог ст. 337 КПК України.
Відповідно вимог п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК України, судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження його не було закрито. В матеріалах провадження міститься акт обстеження автошляхів від 29.05.2013 року, відповідно якого роботи по капітальному ремонту автошляхів Бехівської сільради 28.05.2013 року завершено (а.к.п. 22). Отже, існували підстави для закриття кримінального провадження у зв'язку зі зміною обстановки. Враховуючи те, що провадження направлялось до суду з угодою про визнання винуватості і судом безпідставно відмовлено у її затвердженні, то відповідно вимог п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК України суд повинен був закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених ч. 2 ст. 284 КПК України, що судом зроблено не було.
Згідно вимог ч. 2 ст. 392 КПК України, ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень окремому оскарженню не підлягають, заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги. Виходячи з цих положень в апеляції прокурора також оскаржено і ухвалу, винесену судом під час попереднього розгляду, якою відмовлено у затвердженні угоди про визнання винуватості.
Ухвала Коростенського міськрайонного суду від 04.11.2013 року є незаконною, оскільки підстави відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості суперечать вимогам чинного законодавства. Суд в ухвалі зазначив, що застосування ст. 69 КК України є виключно правом суду, проте ст. 472 КПК України чітко визначено зміст угоди про визнання винуватості, зокрема, передбачено зазначення в угоді призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, хоча застосування ст. 75 КК України також є правом суду.
Наведене вказує на наявність істотного порушення вимог КПК України при розгляді судом даного кримінального провадження.
Заслухавши доповідача, міркування прокурорів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в підтримання апеляційної скарги з доповненнями, пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 , який заперечував проти апеляційної скарги, обговоривши її доводи, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга з доповненнями підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Вирок суду не відповідає вимогам п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, оскільки згідно з вказаної норми закону у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи не винною, має міститись формулювання обвинувачення, яке пред'явлено особі і визнано судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. У цій частині судом викладено обвинувачення, яке у подальшому визнано доведеним.
Суд, в порушення вимог ст. 337 КПК України, вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, даючи оцінку показанням ОСОБА_8 , вказав, що його умисел не був направлений на заволодіння коштами в розмірі 55403 гривні, хоча він в цьому не обвинувачувався.
У вироку суду правильно зазначено, що, в порушення ч. 3 ст. 99 КПК України прокурор, подав документи (кошторис вартості виконаних робіт, акт про виконані роботи від 29.05.2013 року) в копіях, пояснивши, що оригінали цих документів не вилучались. Джерело походження поданих прокурором копій документів невідомо, матеріали розслідування не містять даних про те, що надавався доступ до речей і документів, що перешкоджає визначенню допустимості та належності поданих прокурором доказів. Дані про те, що слідчий звертався з відповідним поданням до слідчого судді в реєстрі не зазначено.
Разом з тим, суд у мотивувальній частині вироку допустив суперечності, відкинувши з вище наведених мотивів копії вказаних документів, які фактично визнані недопустимими доказами, відповідно до вимог ст.ст. 86, 94 КПК України, ігноруючи вказані норми закону про те, що недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень та на нього не може посилатись суд при ухваленні судового рішення, він безпідставно визнав їх такими доказами, що спростовують вину ОСОБА_8 у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні. Судом не перевірено джерело походження та достовірність вказаних копій документів, не з'ясовано місце знаходження їх оригіналів, а також не встановлено відповідність їх змісту оригіналам.
Таким чином, посилання суду у вироку на те, що отримані як субвенція кошти були витрачені обвинуваченим за призначенням і саме в тому розмірі, в якому надавались, ґрунтуються лише на показаннях ОСОБА_8 , які не були перевірені.
Тому висновок суду про відсутність в діях ОСОБА_8 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 ч. 1 КК України, у зв'язку з малозначністю, є передчасним.
Апеляційний суд погоджуються з доводами апеляційної скарги про те, що, згідно вимог ч. 2 ст. 392 КПК України, ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень окремому оскарженню не підлягають, заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги. Виходячи з цих положень в апеляції прокурора обгрунтовано вказані заперечення на ухвалу суду від 04.11.2013 року, винесену судом під час підготовчого судового засідання, якою відмовлено у затвердженні угоди про визнання винуватості, які за своїм змістом є переконливими. Твердження суду про те, що застосування ст. 69 КК України є виключно правом суду, суперечить положенням ст. 472 КПК України, якою визначено зміст угоди про визнання винуватості, зокрема, передбачено зазначення в угоді призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням. Ніяких обмежень щодо призначення покарання, в тому числі додаткового покарання, у вказаній нормі закону не зазначено. Тому ухвала суду від 04.11.2013 року, якою відмовлено у затвердженні угоди про визнання винуватості підлягає скасуванню.
Апеляційний суд вважає, що довід апелянта про те, що відмовляючи у затвердженні угоди, суд, всупереч вимог п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України, згідно якого суд, у разі відмови в затвердженні угоди про визнання винуватості, повинен повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування, є обґрунтованим, оскільки інших варіантів судового рішення у підготовчому засіданні при відмові у затвердженні угод не передбачено. Тому, суперечність з цього приводу з положеннями ч. 7 ст. 474 КПК України слід трактувати на користь п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України.
Наведене вказує на наявність порушень вимог КПК України при розгляді судом даного кримінального провадження та ухваленні судового рішення.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що висновки суду про недодержання органом досудового розслідування ЛВ на станції Коростень вимог ст. 218 КПК України щодо підслідності вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення є безпідставними, дійсно підтверджуються долученою до скарги копією наказу Генерального прокурора України та Міністра внутрішніх справ України № 14/63 від 26.01.2013 року. Але, апеляційний суд відмічає, що на час розгляду даного кримінального провадження в суді прокурор не тільки не зміг на вимогу суду представити відповідних документів, але і в усній формі аргументувати вказане питання.
Що стосується твердження в апеляційній скарзі на те, що судом були порушені вимоги ч. 1 п. 4 ст. 374 КПК України відносно рішень, які повинні бути викладені в резолютивній частині вироку суду; ст.ст. 412 ч. 2 п. 1; 314 ч. 3 п. 2 КПК України щодо обов'язку суду закрити провадження, у випадку встановлення підстав, передбачених ч. 2 ст. 284 КПК України, а саме - за зміною обстановки, що судом зроблено не було, то їх неможливо визнати переконливими, тому, що в кримінальному провадженні даних про те, що відносно ОСОБА_8 приймались рішення про його обмеження в правах, щодо нього застосовувався запобіжний захід, наявність речових доказів та судових витрат, немає; кримінальне провадження поступило до суду з обвинувальним актом, на підготовчому судовому засіданні та в ході судового розгляду клопотань від прокурора та ОСОБА_8 про закриття кримінального провадження у зв'язку зі зміною обстановки чи інших підстав не заявлялось, були проведені судові дебати, в своїй промові прокурор наполягав на визнанні ОСОБА_8 виновним у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні. Прийняття вказаного рішення є правом, а не обов'язком суду.
На підставі викладеного, вирок суду щодо ОСОБА_8 та ухвала суду від 04.11.2013 року про відмову у затвердженні угоди про визнання винуватості підлягають скасуванню.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 15 листопада 2013 року щодо ОСОБА_8 скасувати.
Ухвалу Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 4 листопада 2013 року про відмову у затвердженні угоди про визнання винуватості скасувати.
Призначити новий розгляд у суді першої інстанції, зі стадії підготовчого судового засідання, на якому слід вирішити питання про затвердження угоди про визнання винуватості, в іншому складі суду.
Судді: