Справа №22ц-733/08 р.
Головуючий першої інстанції Костюченко Г.С.
Суддя-доповідач апеляційного суду Довжук Т.С.
27 березня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої - Буренкової К.О.,
суддів: Козаченка В.І., Довжук Т.С.,
при секретарі судового засідання Варміш О.С.,
без участі сторін,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу
за апеляційною скаргою представника закритого акціонерного товариства "Комерційний банк „ПриватБанк" (далі - „ПриватБанк")
на ухвалу судді Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2008 року, постановлену за заявою ПриватБанку" про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту,
17 січня 2008 року "ПриватБанк" звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 3193 грн. 75 коп. заборгованості за договором кредиту, укладеним між сторонами 19 січня 2007 року, та 25 грн. 50 коп. судового збору і 15 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2008 року у відкритті провадження по справі за заявою про видачу судового наказу відмовлено.
В апеляційній скарзі представник заявника, посилаючись на помилковість висновків судді щодо наявності спору про право, просить ухвалу скасувати і передати вирішення питання до суду першої інстанції.
Вислухавши суддю - доповідача та дослідивши вказану заяву й додані до неї документи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження по справі, суддя виходив із того, що з заяви та доданих до неї документів вбачається спір про право, оскільки відсутні докази про узгодження з боржником суми заборгованості.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
З положень п. 1 ч. 1 ст. 96 ЦПК України вбачається, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу, яка грунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі.
Із заяви та доданих до неї документів вбачається, що між сторонами укладено письмовий кредитний договір, а заявник просить видати судовий наказу про стягнення заборгованості за кредитом та відсотків за користування кредитом.
Дійсний і неоспорений договір є актом волевиявлення сторін, що підтверджує їх згоду виконувати умови, які вони для себе передбачили.
За такого, відсутні підстави для відмови у видачі судового наказу, які зазначені у ч. 1 ст. 100 ЦПК України.
Крім того, суддя не звернув уваги на положення вказаної статті, якою передбачено, що суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо із заяви і поданих документів вбачається спір про право, а не відмовляє у відкритті провадження у справі на підставі п.3 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, яка регулює позовне провадження.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала судді відповідно до п.3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу на те, що при прийнятті заяви до розгляду потрібно перевіряти відповідність документів, які підтверджують обов'язок боржника перед стягувачем, вимогам ст. 64 ЦПК України, яка встановлює, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.
Враховуючи, що метою наказного провадження є спрощення і скорочення процедури судового розгляду, сторони в ньому не викликаються. В зв'язку з цим, документи, які додаються до заяви про видачу судового наказу, повинні подаватися в оригіналі або бути нотаріально посвідчені. Окрім того, на долучені письмові документи поширюються положення ст. ст. 58, 59 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів.
Відсутність або недостатність документів, що додаються до заяви, або недоліки цих документів, повинні розцінюватися як неналежно оформлена заява. В такому випадку належить, відповідно до положень ч. 1 ст. 101 ЦПК України, застосувати ст. 121 цього Кодексу і повернути заяву стягувачу для усунення недоліків без надання строку для такого усунення.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу „ПриватБанку" задовольнити.
Ухвалу судді Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2008 року скасувати, а заяву з доданими до неї матеріалами направити в той же суд для вирішення питання про видачу судового наказу.
Ухвала оскарженню не підлягає.