28 травня 2009 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Демянчук С.В., Хилевича С.В.
з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,
представника апелянта
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Рівненської міської ради на рішення Рівненського міського суду від 14 січня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво,
Рішенням Рівненського міського суду від 14 січня 2009 року задоволено позов ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво. За позивачкою визнано право власності на 46/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з урахуванням самочинної прибудови, до якої входить:
- приміщення «А Ш-2», яке складається зі сходової клітки V площею 6,62 кв.м, гаража VІ площею 30,56 кв.м, бару VІІ площею 26,73 кв.м, холу ІХ площею 18,1 кв.м та санвузла Х площею 8,08;
- приміщення «а2», яке складається з топкової Ш площею 12,89 кв.м та санвузла ІV площею 4,08 кв.м;
- приміщення «а3», яке становить собою веранду П площею 13,34 кв.м;
- приміщення «а4», яке становить собою тамбур І площею 2,13 кв.м.;
- приміщення мансардного поверху «Мн.п.», яке складається з коридору ІХ площею 4,02 кв.м, жилих кімнат ХІІ і ХІІІ площею відповідно 16,24 і 14,88 кв.м.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач вважав його незаконним, посилаючись ч. 2 ст. 376 ЦК України.
Просив апеляційний суд рішення місцевого суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що позивачка є власником 46/100 житлового будинку АДРЕСА_1 та присадибної земельної ділянки розміром 0,0379 га, на якій він розташований, що виділена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Право власності позивачки на це нерухоме майно підтверджується відповідними свідоцтвом про право власності та державним актом на земельну ділянку.
Рішенням Рівненського міського суду від 1 грудня 2005 року за ОСОБА_1 визнано право власності на самочинно переобладнаний із сараю гараж «В» та добудови «а2» і «а3».
Як убачається з матеріалів справи, з метою покращення своїх житлових умов позивачка на власній земельній ділянці на підставі робочого проекту «Реконструкція житлового будинку та будівництво гаража на АДРЕСА_1», виготовленого ТОВ ВКП «Нові будівельні технології», самочинно добудувала прибудови «А Ш-2», «а2», «а3», веранду «а4» та мансардний поверх «Мн.п.».
При цьому самовільного захоплення землі суміжних власників земельних ділянок чи порушення їхніх інших прав як власників не допустила, про що свідчать нотаріально посвідчені заяви останніх.
Постановою начальника Рівненської міської інспекції ДАБК від 5 березня 2007 року за самочинне будівництво позивачка була піддана адміністративному стягненню у вигляді штрафу в сумі 170 грн.
Згідно з технічним висновком КП «Рівненський архітектурно-будівельний нагляд» здійснена позивачкою добудова є придатною для експлуатації.
З метою оформлення свого права власності на самочинну добудову позивачка зверталася до управління містобудування та архітектури виконкому Рівненської міської ради і просила прийняти її в експлуатацію. Проте їй у цьому було відмовлено через відсутність дозволу на виконання будівельних робіт та рекомендовано з зазначеного приводу звернутися до суду.
Частиною 5 статті 376 ЦК України встановлено, що на вимогу власника земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Судом встановлено, що визнання за позивачкою права власності на самочинні добудови не порушує прав інших осіб, оскільки добудова проведена на підставі робочого проекту на земельній ділянці, яка належить позивачці на праві приватної власності і була відведена їй саме для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій» у разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є і дозволом на будівництво цього об'єкта.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, повно і всебічно з”ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Рівненської міської ради відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 14 січня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: