28 травня 2009 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Демянчук С.В., Хилевича С.В.
з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,
апелянта, ОСОБА_2. та його представника
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 18 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про усунення від права на спадкування,
Рішенням Здолбунівського районного суду від 18 березня 2009 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2., ОСОБА_3. і ОСОБА_4. про усунення від права на спадкування за законом після смерті їх батька - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивачка посилалася на порушення судом при вирішенні спору норм матеріального і процесуального права та вважала, що висновки суду першої інстанції про недоведеність фактів ухилення відповідачів від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік і тяжку хворобу перебував у безпорадному стані та потребував їх допомоги, є такими, що не відповідають обставинам справи.
Покликаючись на наведене, ОСОБА_1 просила апеляційний суд рішення місцевого суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення її позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи позивачці у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з їх недоведеності.
З таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, оскільки він відповідає матеріалам справи та вимогам закону.
Колегією суддів установлено, що предметом судового спору є питання про усунення відповідачів від права на спадкування за законом.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка доводила, що відповідачі не піклувалися про батька, не надавали йому допомоги, якої він потребував у силу стану здоров'я.
Однак з такими доводами позивачки погодитися не можна.
За правилами ч.3 ст. 1224 ЦК України не мають право на спадкування за законом повнолітні діти, а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. Згідно зі ч.5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, суд при вирішення такої справи згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично чи матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Проте таких обставин у даній справі не встановлено.
На переконання колегії суддів, рішення місцевого суду є законним та обгрунтованим, таким що відповідає вимогам ст. 1224 ЦК України і підлягає залишенню без змін, оскільки суд першої інстанції вірно виходив із того, що позивачкою не доведено в судовому засіданні факту перебування спадкодавця у безпорадному стані перед смертю та факту ухилення відповідачів від надання йому допомоги.
Щодо зроблених висновків суд першої інстанції в ухваленому рішенні навів відповідні мотиви і докази, з якими погоджується й апеляційна інстанція, оскільки такі висновки місцевого суду ґрунтується на вимогах закону та здобутих у справі доказах.
У зв"язку з викладеним колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, повно і всебічно з”ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Здолбунівського районного суду від 18 березня 2009 року залишити без зміни.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: