ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/25522/13 25.02.14
За позовом ФОП Пугачова Євгена Михайловича
до ТОВ "Експрес Партс"
про стягнення 13 543,74 грн.
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники :
Від позивача не прибув
Від відповідача Галкіна Я.Г. (дов. від 28.01.2014)
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору на транспортне обслуговування UA № 111/08/13 від 08.08.2013 в розмірі 13 543,74 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.01.2014 порушено провадження у справі №910/25522/13 та призначено до розгляду на 21.01.2014.
Представники сторін в судове засідання 21.01.2014 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Розгляд справи відкладено на 06.02.2014.
В судове засідання 06.02.2014 прибув представник відповідача, надав пояснення по справі та подав усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи.
Представник позивача в судове засідання 06.02.2014 не прибув, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
Розгляд справи відкладено на 25.02.2014.
В судове засідання 25.02.2014 прибув представник відповідача, надав пояснення по справі, проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
Представник позивача в судове засідання 25.02.2014 не прибув, але через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника. Суд задовольнив дане клопотання.
В судовому засіданні 25.02.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
08.08.2013 між фізичною особою-підприємцем Пугачовим Євгеном Михайловичем(далі позивач, експедитор 2 за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКСПРЕС ПАРТС»(далі відповідач, експедитор 1 за договором) було укладено Договір UA № 111/08/13 на транспортне обслуговування(далі договір).
Відповідно до розділу 1 договору експедитор 2 здійснює перевезення вантажів наданих експедитором 1, а експедитор 1 бере на себе зобов'язання оплачувати послуги експедитору 2 в порядку та на умовах викладених в даному договорі.
Конкретні умови перевезень вантажів наданих експедитором 1 зазначаються в заявках на перевезення. Кількість та різновид вантажу, маршрути, вантажовідправники і вантажоодержувачі, графік подачі транспорту, строки виконання, вартість послуг експедитора 2 - зазначаються в заявках на перевезення, які є невід'ємними частинами даного договору і надаються експедитором 1 експедитору 2 перед кожним перевезенням або групою перевезень.
Заявка-замовлення на перевезення вантажу повинна бути складена в письмовій формі і скріплена печатками експедитора 2 і експедитора 1. Сторони визнають юридичну силу заявки-замовлення на перевезення, переданої шляхом факсимільного зв'язку.
Згідно з п. 3.1. договору вартість послуг експедитора 2, що відповідають конкретному перевезенню(групі однотипних перевезень) вказується в заявках.
Відповідно до п. 4.1. договору оплата вартості послуг експедитора 2, що надаються ним за даним договором здійснюється шляхом банківського переказу на рахунок експедитора 2, якщо інше не обумовлено в заявці.
Пунктом 4.2. договору встановлено, що оплата здійснюється на підставі оригіналів наступних документів - рахунку експедитора 2, виставленого згідно умов даного договору, акту виконаних робіт та оригіналу СМR.
Відповідно до заявки № 500594/13 від 03.09.2013 на аввтомобільне перевезення вантажу позивачем повністю виконано послуги щодо надання автомобілю марки МАН АС9272АО/AC7557ХХ та доставки ввіреного вантажу до пункту призначення та передачі його уповноваженій особі, а саме було здійснене перевезення вантажу за маршрутом м. Swietjchlowicach (PL) - м. Чорнобиль (UA), про що відповідача було своєчасно повідомлено шляхом направлення відповідного рахунку № 33 від 10.09.2013.
Згідно заявки № 500594/13 від 03.09.2013, акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 67 від 10.09.2013 та рахунку на оплату № 33 від 10.09.2013 оплата за виконані послуги повинна була відбутися протягом 10-12 банківських днів після отримання оригіналів документів, тобто відповідач повинен був оплатити за отримані транспортно-експедиційні послуги з вантажоперевезення суму у розмірі 13 250, 00 (тринадцять тисяч двісті п'ятдесят) гривень та експедиційні послуги у розмірі 100,00 (сто) гривень 11.10.2013. Загальна сума заборгованості склала 13 350, 00 гривень.
Зазначені послуги були надані в повному обсязі та належної якості, що підтверджується також доданою до матеріалів справи копією міжнародної товарно-транспортної накладної СМР № 666021.
Суд враховує, що Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов"язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Вказану ТТН позивач надав суду і суд її приймає у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.
04.11.2013 на адресу відповідача у відповідності до ст. ст. 5, 6 ГПК України та ст. 222 ГК України, було направлено претензію щодо оплати заборгованості, але будь-якої мотивованої відповіді відповідач не надав, суму боргу не сплатив (копія в матеріалах справи).
Отже, в порушення умов договору відповідач вчасно не розрахувався за надані послуги і станом на день розгляду справи непогашена частина заборгованості відповідача перед позивачем становить 13 350,00 грн.
Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Загальні положення про перевезення викладені в ст.908 ЦК України, відповідно до котрої перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Частиною першою статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві0, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень, яким, зокрема, є Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДГІВ) від 19.05.1956 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Україною Законом "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006.
Статтею 1 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце Прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Статтею 3 Конвенції визначено, що перевізник відповідає як за свої власні дії та упущення, так за дії та упущення своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення.
Згідно зі статтею 4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Частиною статті 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.
Згідно з частиною 1 статті 31 Конвенції, в усіх судових провадженнях, які виникають у зв'язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами, і на додаток до цього, до судів або арбітражів країни, на території якої: а) .відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів.
Згідно з ч.4 ст.306 ГК України транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов'язаною з перевезенням вантажу.
Відповідно до ст. ст. 929 ЦК України, 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. За цим договором може бути встановлений обов'язок експедитора укладати від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Положеннями Закону України «Про транспортно - експедиторську діяльність» встановлене, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно - експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.
Ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 13 350,00 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 63,64 грн. та інфляційні збитки в розмірі 130,00 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
У зв'язку викладеним, суд погоджується з вимогами позивача про правомірність правової природи вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних збитків в спірних правовідносинах, оскільки положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення 3% річних та інфляційних збитків, нарахованих на суму несвоєчасно виконаного страхового відшкодування застосовується в разі порушення як договірних так і позадоговірних грошових зобов'язань, в тому числі і до зобов'язань по відшкодуванню шкоди, незалежно від підстав виникнення, визначених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до розрахунків позивача 3% річних становить 63,64 грн., інфляційні збитки становлять 130,00 грн., суд визнає дані розрахунки обґрунтованими та задовольняє позов в цій частині.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов фізичної особи-підприємцем Пугачова Євгена Михайловича задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПРЕС ПАРТС» (04070, м. Київ, Подільський район, вул. Ігорівська, буд. 12 А, код ЄДРПОУ 36866867) на користь фізичної особи-підприємця Пугачова Євгена Михайловича (91011, Луганська обл., м. Луганськ, Ленінський район, вул. Гоголя, буд. 30, ідентифікаційний номер 1768002839, реєстраційний номер 20072673217) 13 350(тринадцять тисяч триста п'ятдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 130(сто тридцять) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 63(шістдесят три) грн. 64 коп. 3% річних, 1 827(одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.
3. Видати наказ.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
5. Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання повного тексту рішення - 26.02.2014