26 травня 2009 р.
№ 2-9/155-2009
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, м. Київ (далі -виконавча дирекція Фонду)
на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2009
зі справи № 2-9/155-2009
за позовом виконавчої дирекції Фонду
до товариства з обмеженою відповідальністю “Санаторій “Геліос”, м. Євпаторія Автономної Республіки Крим (далі -Санаторій)
про стягнення 79 884 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача -Ворона В.П.,
відповідача -не з'яв.,
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Позов було подано про стягнення 79 884 грн. “неустойки у вигляді штрафу” за порушення умов договору.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2009 (суддя Пєтухова Н.С.) у позові відмовлено. У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням на приписи статті 653 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), статті 33 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України виконавча дирекція Фонду просить скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду з даної справи і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а судові витрати покласти на відповідача. Скаргу з посиланням на статті 525, 526, 611 ЦК України, статтю 22 ГПК України мотивовано прийняттям зазначеного рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених місцевим господарським судом фактичних обставин справи правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- сторонами було укладено договір від 22.01.2008 № 06/01-08-12 про надання послуг з санаторно-курортного лікування застрахованих осіб та членів їх сімей (далі -Договір), згідно з яким Санаторій зобов'язувався протягом 2008 року надати відповідні послуги, а виконавча дирекція Фонду -оплатити їх вартість;
- 18.08.2008 начальником відділу оздоровчих заходів -заступником начальника управління з питань соціальних послуг виконавчої дирекції Фонду та спеціалістами Ленінської районної виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду і виконавчої дирекції відділення Фонду в Автономній Республіці Крим було складено акта (довідку) “Про результати перевірки санаторно-курортного закладу ТОВ “Санаторій “Геліос”, яким установлено:
“організація надання санаторно-курортних послуг, в основному відповідає умовам Договору, але технічний стан відділу водолікування і номерів потребує ремонту із заміною частини сантехнічної арматури”;
“перевіркою був підтверджений факти невикористання санаторно-курортної путівки застрахованою особою Волошиним В.К. На час перевірки в Фонд не була надана інформація щодо дострокового вибуття або запізнень по заїздах, повернення перерахованих коштів по запізненнях або дострокових вибуттях не проводилась”;
- згідно з пунктом 7.3 Договору “відповідність якості послуг виконавця визначається комісією, яка створюється замовником”;
- на підставі висновків відповідної перевірки виконавча дирекція Фонду листом від 05.09.2008 № 07-35-1807 повідомила Санаторій про розірвання Договору в односторонньому порядку з 21.09.2008 у зв'язку з неналежним виконанням Санаторієм взятих на себе за Договором обов'язків, та просила добровільно сплатити штраф у сумі 79 884 грн. -відповідно до пунктів 5.2, 5.8 Договору, за надання неякісних послуг (у розмірі 5% від загальної вартості послуг, тобто 39 942 грн.) та за надання неправдивих відомостей (також у розмірі 5% від загальної вартості послуг, тобто 39 942 грн.);
- як вбачається із згаданого акта (довідки) від 18.08.2008, створеною виконавчою дирекцією Фонду комісією порушувалися питання відповідності технічного стану Санаторію, а також санаторно-курортних послуг, які надаються Санаторієм, санітарно-гігієнічним і епідеміологічним нормам, тобто питання, що перебувають поза межами компетенції фахівців, що входили до складу відповідної комісії, у зв'язку з тим, що їх кваліфікація не дозволяє встановлювати такі факти;
- водночас у висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 22.07.2008 № 1204 зазначено, що Санаторій відповідає вимогам санітарного законодавства і може здійснювати господарську діяльність (послуги) з реалізації непродовольчих товарів, розміщення і харчування відпочивальників та їх медичного обслуговування;
- крім того, з висновку державної санітарно-епідеміологічної служби про відповідність наявних приміщень вимогам санітарних норм і правил щодо здійснення медичної практики в Санаторії від 27.09.2007 № 31 вбачається, що в Санаторії “існують умови для дотримання діючих санітарно-гігієнічних і епідеміологічних норм, правил і нормативів, правил асептики і антисептики для проведення господарської діяльності по видах медичної практики, включаючи дієтологію”;
- згідно з сертифікатом відповідності послуг короткотермінового проживання в курортній установі оздоровчого характеру від 03.10.2007 № 985314, виданим ГП “Кримстандартметрологія” Державного комітету з питань технічного регулювання і споживчої політики, Санаторій у встановленому порядку сертифікував право на надання послуг з короткотермінового проживання в курортному закладі оздоровчого характеру;
- відповідно до пункту 4.4.2 Договору виконавець (Санаторій) зобов'язаний щокварталу (до 10 числа другого місяця кварталу, наступного за звітним) подавати замовникові (виконавчій дирекції Фонду) дані про кількість днів запізнення по путівках та (або) дострокового вибуття застрахованих осіб та членів їх сімей (із зазначенням: прізвища, ім'я, по-батькові осіб, місця проживання, номерів, путівок, кількості днів та причини запізнення чи дострокового вибуття, ціни путівки, відділення Фонду, якому було направлено путівку) і про вартість ненаданих у зв'язку з цим послуг;
- як вбачається з листа від 26.09.2008 № 401, направленого виконавчій дирекції Фонду, Санаторій на виконання пункту 4.4.2 Договору надав повну інформацію про застраховану особу, яка достроково виїхала, а також докази повернення коштів у сумі вартості ненаданих застрахованій особі Волошину В.К. санаторно-курортних послуг;
- зворотний талон, на який виконавча дирекція Фонду посилається як на доказ надання Санаторієм неправдивих відомостей, за своїм змістом не є установленою пунктом 4.4.2 Договору формою звітності і він не надавався Санаторієм виконавчій дирекції Фонду як дані про кількість днів запізнення по путівках та (або) дострокового вибуття застрахованих осіб та членів їх сімей, а був виданий застрахованій особі Волошину В.К.; відтак він не приймається як доказ надання Санаторієм виконавчій дирекції Фонду неправдивих даних;
- виконавча дирекція Фонду вважала Договір розірваним (в односторонньому порядку) з 21.09.2008. Однак названа дирекція продовжувала користуватися санаторно-курортними послугами Санаторію на умовах Договору до 31.12.2008, направивши до Санаторію після письмового повідомлення про розірвання Договору понад 50 застрахованих осіб (на суму 94 880 грн.).
Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до приписів статей 43, 33, 34 ГПК України:
- сторони у справі обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами;
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень;
- докази подаються, зокрема, сторонами;
- господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
З'ясувавши на підставі встановлених у справі обставин та зібраних у ній доказів відсутність порушення з боку Санаторію своїх зобов'язань за Договором, а отже, й відсутність підстав для притягнення його до відповідальності у вигляді сплати неустойки, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Водночас скаржник, зазначаючи про порушення названим судом норм матеріального і процесуального права, фактично вдається до заперечення обставин, установлених судом першої інстанції та спростування здійсненої ним оцінки доказів у справі. Однак згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Не знаходить підтвердження за матеріалами справи й посилання скаржника на порушення господарським судом вимог статті 22 ГПК України.
З цих матеріалів вбачається, що виконавчу дирекцію Фонду було належним чином повідомлено про час і місце судового засідання 02.03.2009. У справі є клопотання скаржника про відкладення розгляду справи “на квітень 2009 року”. Однак беручи до уваги, що позовна заява у даній справі одержана місцевим господарським судом 08.01.2009 (а. с. 2), строк вирішення спору згідно з частиною першою статті 69 ГПК України закінчувався 09.03.2009; водночас скаржником не зазначено і судом не з'ясовано наявності виняткового випадку -в розумінні частини третьої тієї ж статті, -у якому голова господарського суду чи заступник голови господарського суду міг би продовжити строк вирішення спору.
В абзаці четвертому підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (з наступними змінами) зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Отже, наведені у скарзі доводи не належать до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.03.2009 зі справи № 2-9/155-2009 залишити без змін, а касаційну скаргу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності -без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов