26 травня 2009 р.
№ 12/111-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П. -головуючого, Дунаєвської Н.Г., Мирошниченка С.В.,
розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Вінніфрут" на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 12 березня 2009 року у справі господарського суду Вінницької області за позовом ДП "Фірма Леда" до ВАТ "Вінніфрут" про стягнення суми,
У вересні 2008 року Дочірнє підприємство "Фірма Леда" звернулось до господарського суду з позовом до ВАТ "Вінніфрут" про стягнення 503 943 грн. 50 коп. основного боргу, 32 466 грн. 94 коп. пені та 4 058 грн. 35 коп. - 3% річних.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 9 грудня 2008 року позовні вимоги задоволені повністю.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 12 березня 2009 року рішення господарського суду Вінницької області від 9 грудня 2008 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ВАТ "Вінніфрут" просить скасувати постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 12 березня 2009 року та рішення господарського суду Вінницької області від 9 грудня 2008 року і прийняти нове рішення, яким відмовити ДП "Фірма Леда" в задоволенні частини позовних вимог в сумі 132 526 грн. 83 коп.
Стверджує, що судом порушено положення ст. 632 ЦК України та ст.42, 43 ГПК України.
Вважає, що позивач, в порушення умов договору, в односторонньому порядку змінив ціну товару.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за їх відсутності.
Обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судами встановлено, що 24 березня 2008 року між Дочірнім підприємством "Фірма Леда" та ВАТ "Вінніфрут" було укладено договір поставки товарів №132, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товари, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у договорі, прийняти та оплатити товар.
Відповідно до пункту 1.2. договору сторони погодили, що найменування, одиниці виміру, кількість, асортимент, ціна товару, що підлягає поставці за цим договором, визначаються в видаткових накладних, що є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 9.4 договору сторони погодили, що у разі прострочення відповідачем оплати партії товару позивач має право вимагати, а відповідач зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період вчинення правопорушення у сфері господарювання від суми заборгованості (невиконаного зобов'язання), за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Встановлено, що на виконання умов договору позивач за накладними передав, а ВАТ "Вінніфрут" прийняло товар на загальну суму 1401280,09 грн., зокрема: 29 квітня 2008 року на суму 591601,39 грн., 16 травня 2008 року на суму 186723,90 грн., 26 травня 2008 року на суму 184011,30 грн., 28 травня 2008 року на суму 183852,90 грн., 4 червня 2008 року на суму 150945,60 грн.,10 червня 2008 року на суму 104145,00 грн.
Також судами встановлено, що за поставлену позивачем продукцію відповідач розрахувався лише частково та має залишок боргу в розмірі 503943,50 грн.
Факт існування боргу перед позивачем відповідач не спростовує.
Проте, з касаційної скарги відповідача вбачається, що останній незгодний з ціною поставленого товару та вважає, що позивач безпідставно завищив її, що безпосередньо впливає на розмір боргу.
Як на підстави своїх заперечень, відповідач вказує на те, що суди не взяли до уваги той факт, що позивач, в порушення умов п. 4.3 договору, без погодження з відповідачем, змінив затверджену в замовленнях на поставку концентрату персику ціну товару.
Проте, зазначені доводи підставно не були прийняті судами попередніх інстанцій, з огляду на те, що суди встановили факт прийняття відповідачем поставленого товару за цінами, вказаними згідно пункту 1.2. договору в накладних, та відсутність з боку відповідача заперечень щодо ціни товару на момент його прийняття.
Крім того, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів направлення позивачу заявок згідно п.1.3. договору з певною ціною концентрату персику.
З огляду на викладене та враховуючи положення ст. ст. 525, 625 ЦК України, Вищий господарський суд України приходить до висновку, що судами на підставі повного та всебічного розгляду справи правильно застосовано норми матеріального і процесуального права та обґрунтовано задоволено позовні вимоги, а тому підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117 -1119, 11111 ГПК України, Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 12 березня 2009 року -без зміни.
Головуючий Т. Козир
Судді Н. Дунаєвська
С. Мирошниченко