«12» березня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Стас Л.В.
суддів: Шеметенко Л.П., Косцової І.П.,
при секретарі - Філатовій І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2007року, по справі за позовом ОСОБА_1 до Командувача військ Південного оперативного командування про стягнення невиплаченої частини надбавки за безперервну військову службу та частини премії, -
Позивач ОСОБА_1., звернувся до суду з вказаним вище позовом та у відповідності з Указом Президента України №389 від 05 травня 2003 року “Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу”, та наказом Міністра оборони України №149 від 26 травня 2003 року, затвердившим Інструкцію “Про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України”, просив визнати діяльність відповідача неправомірною та стягнути з Командувача військ Південного оперативного командування на його користь невиплачену з червня 2003 року по жовтень 2004 року частину грошового забезпечення (надбавку за безперервну військову службу та частину премії), в розмірі 15339,86 грн.
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2007 року в задоволенні позову відмовлено.
Справу розглянуто у відсутності представника відповідача.
В апеляційній скарзі позивач, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове - про задоволення позову у повному обсязі.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанії встановлено, що ОСОБА_1., проходив військову службу в лавах Збройних Сил України та 22 жовтня 2004 року був звільнений у запас за пп. «в» п. 67 (у зв'язку зі скороченням штатів). На військову службу поступив в 05 серпня 1981 року, тому відповідно до діючого законодавства має право на отримання надбавок за безперервну службу в Збройних Силах України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Указу Президента України №389/03 від 5 травня 2003 року “Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу”, право встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України залежно від стажу надано тільки Міністру оборони України. Вони встановлюються в таких розмірах: понад 5 років - до 10 %; понад 10 років - до 30%; понад 15 років - до 50%; понад 20 років - до 70%; понад 25 років - до 90%. При цьому максимальні та мінімальні розміри в межах конкретної вислуги років вказаним Указом не визначені. Пунктом 2 зазначеного Указу встановлено здійснювати виплату надбавок з 1 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.
На підставі названого Указу Президента України, Міністром оборони України від 26травня 2003 року було видано наказ №149 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 травня 2003 року за №411/7732), яким затверджено Інструкцію про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, відповідно до якого, виплату щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, військові частини, військові навчальні заклади, організації, установи здійснюють на підставі рішень керівників (Міністра оборони) цих бюджетних установ, в межах бюджетних асигнувань, виділених на їх утримання, в розмірах, встановлених рішенням Міністра оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.
Поряд з цим, згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про оплату праці” винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій є додатковою заробітною платою і носить необов'язковий характер, оскільки встановлювати її розмір є пріоритетом керівників бюджетних установ у межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах на відповідний бюджетний період.
Стаття 59 Закону України “Про державний бюджет України на 2003 рік”, стаття 78 Закону України “Про державний бюджет України на 2004 рік”, встановлює, що керівники бюджетних установ (військових формувань) утримують чисельність працівників (військовослужбовців) та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затверджених для бюджетних установ (військових формувань) у кошторисах.
Таким чином, Міністр оборони України повинен встановлювати працівникам (військовослужбовцям) надбавки, виплачувати матеріальну допомогу лише в межах наявного фонду оплати праці (грошового забезпечення) без утворення заборгованості. Оскільки заборгованості у Міністерстві оборони України в 2003-2004 роках не було, тому колегія судів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, відносно того, що вимоги позивача щодо не здійснення зазначених виплат є необґрунтованими.
Враховуючи, що право на встановлення надбавки у граничному розмірі є правом, а не обов'язком Міністра оборони України, і крім того, залежить від асигнувань, які передбачені на утримання Збройних Сил України у кожному році, а виплата їх відповідачем відбувалася відповідно до вищезазначених вимог, тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, про правомірність дій відповідача при виплаті ОСОБА_1. надбавок, таким чином підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
При розгляді справи судом правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка.
Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані, з посиланням на конкретні норми законів України та відповідають чинному законодавству.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки базуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.
За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ч. 1 ст. 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст. 254 КАС України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2007 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до Командувача військ Південного оперативного командування про стягнення невиплаченої частини надбавки за безперервну військову службу та частини премії - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
Суддя: Л.В. Стас