«23» березня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Стас Л.В.
суддів Шеметенко Л.П., Косцової І.П.,
при секретарі - Філатовій І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу військової частини А3955 на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 вересня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 3955 про визнання дій відповідача неправомірними та відшкодування грошових виплат, -
Позивач ОСОБА_1, звернувся до суду з вказаним вище позовом та просив стягнути з відповідача заборгованність за нездійснену виплату набдавки за безперервну віськову службу за період з травня 2003 року по листопад 2004 року, включно, у розмірі 50 % до грошового забезпечення, за період з лютого 2004 року по липень 2004 року, включно, у розмірі 50 % до грошового забезпечення, за період з серпня 2004 року по жовтень 2004 року, включно, у розмірі 70 % до грошового забезпечення, на загальну суму 8004, 83 грн., оскільки реально названа надбавка нараховувалася та виплачувалася йому в значно меншому розмірі, а також грошову компенсацію в розмірі 9458,43грн. - за неотриманий продовольчий пайок, та 2464, 11 грн. - за неотримане речове майно, за період з 11.03.2000 року по 29.10.2004 року.
Відповідач, представник військової частини А 3955, позов не визнав, мотивуючи це тим, що відповідно до Указу Президента України №389/03 від 5 травня 2003 року “Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу” та положень Інструкції про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 26 травня 2003 року №149, Міністр оборони України повинен встановлювати військовослужбовцям надбавки, виплачувати матеріальну допомогу лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення) без утворення заборгованності. Заборгованності у Міністерства оборони України в 2003-2004 роках не було, а тому вимоги позивача щодо не здійснення зазначених виплат є необрунтованими. Крім того, п. 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2000 року (з послідуючими змінами), що набрав чинності 11.03.2000 року, призупинено дію ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації замість речового майна і продовольчих пайків за винятком відповідних категорій військовослужбовців, до яких позивач не належить.
Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 вересня 2007 року позов задоволено, військову частину зобов'язано виплатити на користь ОСОБА_1, заборгованість по грошовому забезпеченню.
У апеляційній скарзі, представник військової частини А 3955 з посиланням на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове - про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1. проходив військову службу в лавах Збройних Сил України, з 05 серпня 1984 року по 29 жовтня 2004 року, звідки 29 жовтня 2004 року був звільнений в запас за пп. “в” п. 67 (у зв'язку зі скороченням штатів).
Відповідно до Указу Президента України №389/03 від 5 травня 2003 року “Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу”, право встановлювати військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України залежно від стажу надано тільки Міністру оборони України. Вони встановлюються в таких розмірах: понад 5 років - до 10 %; понад 10 років - до 30%; понад 15 років - до 50%; понад 20 років - до 70%; понад 25 років - до 90%. При цьому максимальні та мінімальні розміри в межах конкретної вислуги років вказаним Указом не визначені. Пунктом 2 зазначеного Указу встановлено здійснювати виплату надбавок з 1 травня 2003року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.
На підставі названого Указу Президента України, Міністром оборони України від 26 травня 2003 року було видано наказ №149 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 травня 2003 року за №411/7732), яким затверджено Інструкцію про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, відповідно до якого, виплату щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, військові частини, військові навчальні заклади, організації, установи здійснюють на підставі рішень керівників (Міністра оборони) цих бюджетних установ, в межах бюджетних асигнувань, виділених на їх утримання, в розмірах, встановлених рішенням Міністра оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.
Поряд з цим, згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України “Про оплату праці” винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій є додатковою заробітною платою і носить необов'язковий характер, оскільки встановлювати її розмір є пріоритетом керівників бюджетних установ у межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах на відповідний бюджетний період.
Стаття 59 Закону України “Про державний бюджет України на 2003 рік”, стаття 78 Закону України “Про державний бюджет України на 2004 рік”, встановлює, що керівники бюджетних установ (військових формувань) утримують чисельність працівників (військовослужбовців) та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохачень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затверджених для бюджетних установ (військових формувань) у кошторисах.
Таким чином, Міністр оборони України повинен встановлювати працівникам (військовослужбовцям) надбавки, виплачувати матеріальну допомогу лише в межах наявного фонду оплати праці (грошового забезпечення) без утворення заборгованності. Оскільки заборгованності у Міністерстві оборони України в 2003-2004 роках не було, тому колегія судів вважає необґрунтованими вимоги позивача, щодо нездійснення зазначених виплат.
Крім того, у позовній заяві позивач зазначає, що заборгованість військової частини А3955 перед ним станом на 29.10.2004 року невиплаченої грошової компенсації становить: 2464, 11 грн. - за неотримане речове майно, та 9458, 43грн. - за неотриманий продовольчий пайок.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України “Про Збройні Сили України” військовослужбовцям гарантується одержання за рахунок держави речового майна у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України.
Право на отримання військовослужбовцями речового зебезпечення та продовольчого пайку передбачено ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Колегія суддів вважає не обґрунтованим висновок суду першої інстанції про правомірність вимог позивача щодо стягнення на його користь грошової компенсації за невидачу речового майна та продовольчого пайка за період з 11.03.2000 року по 29.10.2004 року, оскільки згідно з п. 2 Закону України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” від 17.02.2000 року (з послідуючими змінами), що набрав чинності 11.03.2000 року, призупинено дію ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації замість речового майна та продовольчого пайку, за винятком відповідних категорій військовослужбовців, до яких позивач не належить.
На час виникнення спірних відносин, вказаний Закон України був чинним, Конституційним Судом України неконституційним не визнавався, а тому діяв на всій території України і підлягав обов'язковому виконанню.
Крім того, з 29 березня 2002 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України №426, якою затверджено норми харчування військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань. Жодною з норм харчування, визначених цією постановою, не передбачено видача генералам, офіцерам, прапорщикам та військовослужбовцям за контрактом продовольчого пайка. Видача такого пайка передбачалась лише нормою №7, введеною постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.1996року №316“Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України і інших військових формувань”, яка втратила чинність згідно з вказаною постановою Кабінету Міністрів України №426 від 29.03.2002 року. Видача ж продовольчого пайка за нормою №7 “Пайок для видачі на руки генералам, адміралам, офіцерам, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом...” фактично припинилась з дати набуття чинності Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”, тобто з 11 березня 2000 року. З цього ж часу й припинилось фінансування Збройних Сил України на виплату грошової компенсації замість неотриманого продовольчого пайка.
Відповідно до п. 4. ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Згідно п. 2 ч. 205 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовільняє або не задовільняє позовні вимоги.
Із врахуванням наведеного, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову не є обгрунтованим. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 вересня 2007 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ч.1 ст. 195, ч.3 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202, ч.3 ст. 205, ч.1 ст.207, ст.254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу військової частини А3955 - задовольнити.
Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 вересня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 3955 про визнання дій відповідача неправомірними та відшкодування грошових виплат - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини А 3955 про визнання дій відповідача неправомірними та відшкодування грошових виплат - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня її проголошення.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
Суддя: Стас Л.В.