Ухвала від 13.08.2008 по справі 22-а-7806/08

Головуючий у 1 інстанції - Шеїна Л.Д.

Суддя-доповідач - Горбенко К.П.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

«13» серпня 2008 року справа № 22-а-7806/08

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді

Горбенко К.П.

суддів при секретарі

ОСОБА_5., ОСОБА_6Білоус К.І.

розглянувши у відкритому апеляційну скаргу

судовому засіданні Управління праці та соціального захисту населення Жданівської міської ради Донецької області

на постанову

Жданівського міського суду Донецької області

від

14 травня 2008 року

у справі

№ 2-а-35/08

за позовом

ОСОБА_1

до

Управління праці та соціального захисту населення Жданівської міської ради Донецької області

про

«визнання відмови у наданні статусу колишнього малолітнього в'язня інших місць примусового тримання - інваліда неправомірною та зобов'язання відповідача визнати її такою», -

ВСТАНОВИЛА:

21.01.2008 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов'язати визнати відмову відповідача у наданні їй статусу колишнього малолітнього в'язня інших місць примусового тримання - інваліда неправомірною та зобов'язати відповідача визнати її такою.

Постановою Жданівського міського суду Донецької області від 14 травня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1задоволені в повному обсязі. Визнано відмову Управління праці та соціального захисту населення Жданівської міської ради Донецької області у наданні статусу колишнього малолітнього в'язня інших місць примусового утримання неправомірною. Зобов'язано відповідача надати позивачу статус колишнього малолітнього в'язня інших місць примусового тримання інваліда.

Не погодившись з таким судовим рішенням, Управління праці та соціального захисту населення Жданівської міської ради Донецької області подало апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Зазначає, що показання свідків не входять до переліку документів, що надаються в комісію щодо встановлення статусу жертви нацистських переслідувань, а підтвердження перебування свідків у таборі, що надано комітетом Державної Безпеки республіки Бєларусь, не дає підстав поширювати дію цих довідок на позивача. Український національний фонд «Взаєморозуміння і примирення» керується своїми внутрішніми документами і виплата коштів не є підставою для призначення позивачу статусу жертви нацистських переслідувань. Вважає, що лист не є довідкою. Табір цивільного населення та військовополонених не включено до інших місць примусового тримання та примусових робіт. Довідних про місце тримання не є тим фактом, який може використовуватися для встановлення статусу жертви, ніким і нічим не затверджений.

У судовому засіданні позивач заперечував проти задоволення апеляційної карги. Просив постанову суду першої інстанції залишити без мін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Про день, час та місце слухання повідомлений належним чином. Просив слухати справу за його відсутності

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції при розгляді справи встановив, що позивач народилася 01.07.1942 року в селі Ядреная Слобода Кричевського району Могильовської області республіки Бєларусь.

Відповідно до даних протоколу опиту свідкаОСОБА_2, позивач дійсно перебувала в таборі в Кричав разом з нею та своєю родиною 1 1943 році. Достовірність пояснень ОСОБА_3.), ОСОБА_4особисто проживали на тимчасово окупованої території за місцем народження, 02.02.1943 року були вивезені до м. Кричев Могильовської області поміщені у табір (а.с.8,9,12). Відповідно до довідки Державного архіву Могильовської області, листа Українського Національного Фонду «Взаєморозуміння і примирення» при Кабінету Міністрів України на території цегляного заводу знаходився табір для цивільного населення та військовополонених, де перебувало майже 15000 осіб. Відповідно до змісту листа Українського Національного Фонду «Взаєморозуміння і примирення» при Кабінету Міністрів України вбачається, що після перевірки відомостей про примусове перебування Бушимч К.П. у таборі для військовополонених та цивільних осіб у 1943 році на території м. Кричав, їй призначена і сплачена виплата за рахунок коштів німецького Федерального Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» за категорією «інші місця примусового тримання».

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства завдання адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Закон України «Про жертви нацистських переслідувань» №1584- ІІІ від 23.03.2000 року визначає правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо жертв нацистських переслідувань і спрямований на їх соціальний захист та збереження пам'яті про них. Відповідно до статті 1 №1584- ІІІ до поняття «концентраційного табору» місце превентивного ув'язнення людей з мотивів політичного, національного та релігійного характеру за рішенням державної таємної поліції. Відповідно до статті 4 зазначеного закону особами, які належать до числа жертв нацистських переслідувань є колишні в'язні таборів, гетто та інших місць примусового тримання та місць примусових робіт у роки Великої Вітчизняної Війни.

Відповідно до статті 6 зазначеного закону держава забезпечує соціальний захист колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційного табору, гетто та інших місць примусового тримання, які визнанні інвалідами від загального захворювання трудового каліцтва та з інших причин. Жертвам нацистських переслідувань видаються відповідні посвідчення замість раніше виданого посвідчення ветерана війни.

Відповідно до акту огляду МСЕК позивачці встановлена друга група інвалідності загального захворювання безстроково. Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів № 1467 від 27.09.2000 року «Про затвердження Порядку виготовлення та видачі посвідчень жертвам нацистських переслідувань» посвідчення видаються особам на підставі документів, які місять відомості про факт нацистських переслідувань, зокрема, свідчення іноземних громадян, які проживають нині у ФРН або в інших державах, про нацистські переслідування особи, яка звернулася за отриманням посвідчення, засвідчених за місцем проживання у відповідних державних органах цих країн. Посвідчення видаються особам, які перелічені у статті 6-2 №1584- ІІІ.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції країни органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень а у спосіб, передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідач своїми діями щодо відмови у наданні статусу порушив права позивача на отримання гарантій та пільг зазначеній категорії громадян. Колегія суддів не приймає доводи відповідача щодо того, що суди встановлюють лише факт перебування особи в місцях примусового тримання, оскільки своїми діями щодо відмови у встановленні статусу жертви нацистських переслідувань відповідач порушив права позивача, а суд першої інстанції правомірно поновив їх.

Тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволенні , а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195-196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст..200, ст..205, ст. 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Жданівської міської ради Донецької області - залишити без задоволення, а постанову Жданівського міського суду Донецької області від 14 травня 2008 року у справі № 2-а-35/08 за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Жданівської міської ради Донецької області про «визнання відмови у наданні статусу колишнього малолітнього в'язня інших місць примусового тримання - інваліда неправомірною та зобов'язання відповідача визнати її такою» залишити без змін.

Відкласти виготовлення повного тексту ухвали на п'ять днів з моменту розгляду у справи відповідно до частини 3 статті 160 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту набрання законної сили, а у разі складення ухвали у повному обсязі - з дня складення у повному обсязі.

.Головуючий: К.П. Горбенко

Судді: Г.М. Міронова

В.Г. Яманко

Вступна та резолютивна частини ухвали складено у нарадчій кімнаті та проголошено у судовому засіданні 13.08.2008 року, повний текст ухвали буде виготовлено на 15.08.2008 року.