16 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді: Курської А.Г.
Суддів: Горбань В.В.
Філатової Є.В. При секретарі: Дермоян Т.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Алупкінського центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України, треті особи начальник Алупкінського центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України Стратович Леонід Миколайович, Сімеїзська селищна рада, про спонукання виконати обов'язок в натурі та стягнення моральної шкоди; за зустрічним позовом військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах Міністерства оборони, його структурного підрозділу - Алупкінського центрального військового клінічного санаторію до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном; за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до Алупкінського центрального військового клінічного санаторію про визнання права на приватизацію приміщення, за апеляційною скаргою заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону Склярова P.O. на рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 28.02.2006 року,
27.07.2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Алупкінського центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України, третя особа - начальник Алупкінського центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України Стратович Леонід Миколайович про спонукання виконати обов'язок в натурі та стягнення моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 23.10.2002 року, яке набрало законної сили, задоволено його позов до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання за ним права користування жилими та підсобними приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1. Але до теперішнього часу рішення суду не виконано, боржник за виконавчим листом - Алупкшський центральний військовий клінічний санаторій Міністерства оборони України в особі його начальника Стратовича Л.М. відмовляється внести його в особистий рахунок. Факт ухилення від виконання рішення суду начальником Алупкінського ЦВКС Стратовичем Л.М. підтверджується постановою державного виконавця ВДВС ЯГУЮ від 04.02.2003 року про притягнення його до адміністративної відповідальності. Позивач просив зобов'язати Алупкшський центральний військовий клінічний санаторій внести його у особистий рахунок за адресою: АДРЕСА_1; начальника санаторію винести наказ про внесення його в особистий рахунок. Крім того, бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яку він просив стягнути з начальника санаторію в розмірі 7000 грн., а також судові витрати в розмірі 122 грн.
17.10.2005 року Військовий прокурор Севастопольського гарнізону в інтересах
№ 22-3859/2006р. Суддя -доповідач- Курська А.Г.
Міністерства оборони і його структурного підрозділу - Алупкінського центрального військового клінічного санаторію звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просив зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні і розпорядженні майном санаторію - аптечним складом, звільнити приміщення складу та привести земельну ділянку навколо складу у первісний стан або відшкодувати санаторію витрати на приведення земельної ділянки в первісний стан.
Вимоги мотивовані тим, що спірне приміщення, яке є нежилим і знаходиться в аптечному складі, розташованому на території третього туберкульозного відділення Алупкінського ЦВКС, в 1996 році було виділено співробітникові санаторію ОСОБА_4 для проживання. В липні 2004 року ОСОБА_4, отримавши квартиру і припинивши трудові відносини з Алупкінським ЦВКС, звільнив надане йому приміщення, однак у ньому залишився проживати ОСОБА_1, його зять, який не перебував в яких-небудь відносинах з санаторієм, але звільнити службове приміщення відмовився, посилаючись на рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 23.10.2002 року, яким визнано за ним право на проживання в даному приміщенні. Прокурор вказував, що спірне приміщення не відноситься до житлового фонду, а є підсобним нежилим, знаходиться на землях рекреаційного призначення, тому вимоги ОСОБА_1 незаконні. Крім того, ОСОБА_1 у порушення вимог земельного законодавства, без належного дозволу та належно затвердженого проекту самовільно зробив прибудови до складу, на землі, яка знаходиться у користуванні Алупкінського ЦВКС.
В ході розгляду справи, 20.02.2006 року, ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 подали до суду позов до Алупкінського військового клінічного санаторію Міністерства оборони України, в якому просили визнати за ними та їх дочкою право на приватизацію приміщень за адресою: АДРЕСА_1, літер Г, зобов'язати відповідача винести розпорядження про приватизацію вказаного приміщення, стягнути з відповідача судові витрати в сумі 17 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що вони більш десяти років прописані та проживають за вказаною адресою, іншого житла не мають. Дане приміщення не є службовим приміщенням або гуртожитком, розташовано поза межами закритого військового містечка, крім того, рішенням Сімеїзської селищної ради від 19.02.1997 року ухвалено рішення про анулювання державного акту на земельну ділянку, видану у користування відповідачу, як такого, що не відповідає вимогам діючого законодавства. Позивачі звертались до відповідача з заявою про приватизацію, але відповіді не отримали, що вважають порушенням їх права.
Рішенням суду позов ОСОБА_1 до Алупкінського центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України, треті особи - начальник Алупкінського центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України Стратович Леонід Миколайович, Сімеїзська селищна рада, задоволене частково. Судом зобов'язано Алупкінський центральний військовий клінічний санаторій внести ОСОБА_1 в особистий рахунок за адресою:АДРЕСА_1. В решті позову відмовлено.
У позові військового прокурора Севастопольського гарнізону відмовлено.
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_6 до Алупкінського центрального військового клінічного санаторію задоволено. Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право на приватизацію приміщень за адресою: АДРЕСА_1, м.Ялта - жилих кімнат, площею 14 кв.м., 11 кв.м., 14,5 кв.м., 13,6 кв.м., а також веранди, площею 10,2 КВ.М., туалету, площею 1,4 кв.м., ванни площею 2,7 кв.м. та зобов'язано Алупкінський центральний військовий клінічний санаторій винести розпорядження про приватизацію ОСОБА_1, ОСОБА_2. і ОСОБА_3 цих приміщень.
Стягнуто з Алупкінського центрального військового клінічного санаторію на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 25 грн. 50 коп.
В апеляційній скарзі на рішення суду заступник військового прокурора Севастопольського гарнізону Скляров P.O. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись
№ 22-3859/2006 p. Суддя першої інстанції - Слезко Т.В.
Суддя-доповідач-Купська А Г
на те, що судом неповно з'ясовані обставини справи і неправильно застосовані норми матеріального права. Апелянт вважає, що суд дійшов неправильних висновків, пославшись на незаконне рішення суду від 23.10.2002 року, яким визнано за ОСОБА_1 право на проживання в спірному приміщенні, і яке на даний час оскаржене в апеляційному порядку.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися у засіданні апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції вважає їх безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню з ухваленням нового рішення в скасованій частині, за таких підстав.
Відповідно до загальних положень цивільно-процесуального законодавства суд повинен з'ясувати обставини, які пов'язані саме з предмету спору, встановити характер правовідносин, зумовлених фактами, що мають місце, та правові норми, якими врегульовані ці правовідносини. При цьому факти підстави позову, які підведені під гіпотезу певної норми матеріального права, вказують на юридичну природу спірних правовідносин, що являються предметом спору.
Приймаючи рішення про визнання за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право на безкоштовну приватизацію приміщень по АДРЕСА_1 лит." Г " в смт.Сімеїз м.Ялта, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач по страві Алупкінський Центральний клінічний військовий санаторій, якій є власником цього приміщення, безпідставно залишає без розгляду це питання, чим порушує право позивачів на приватизацію.
Але з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи, а крім того, суд першої інстанції не правильне застосував норми матеріального права.
Судом встановлено, і сторони цього не заперечували, що житлові приміщення, в яких проживає сім'я ОСОБА_1 побудовані саме позивачем ОСОБА_1, а ордер на проживання сімї ОСОБА_4 був наданий КЕЧ Ялтинського району Одеського округу за НОМЕР_1 на право заняття тільки однієї кімнати, загальною площею 14,0 кв.м., яка була розташована у лікарняному корпусі будинку АДРЕСА_2.
Між тим, при зверненні до суду з вимогами про визнання права на безкоштовну приватизацію будівлі по АДРЕСА_1, літ.Г в смт.Сімеїз, м.Ялта, ОСОБА_1 пояснював, що побудував приміщення самочинно і ніякого ордеру на ці забудови він не отримав і здати в експлуатацію у встановленому законом порядку він не має можливості без згоди санаторію.
Як убачається з матеріалів справи, Алупкінський центральний клінічний військовий санаторій, якій є власником єдиного господарчого комплексу, розташованого на цій території, перешкоджає у виконанні цих дій, а сам не приймає ніяких заходів щодо прийняття в експлуатацію побудованих ОСОБА_1 нових приміщень, якими той фактично користується.
При цьому вказані забудови як під час звернення до суду, так і під час розгляду справи апеляційною інстанцією відповідними органами не визнані житловими, що підтвердив сам ОСОБА_1 у засіданні апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду" до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
Матеріали справи свідчать про те, що приміщення, на які суд першої інстанції визнав право на безкоштовну приватизацію, не знаходяться у власності ні у позивача ОСОБА_1, ні на балансі санаторію, не використовується позивачами на умовах найму, є самочинними, і тому на них не розповсюджується вищевказаний Закон.
Разом з цим при розгляді справи було встановлено, що побудовані приміщення розташовані на території санаторію, на яку він надав суду державний акт на право постійного
Справа№ 22-3859/2006 р. Суддя першої інстанції - Слезко Т.В.
Доповідач - Курська А.Г. користування землею, а відомості інвентарної справи по КЕЧ і інвентарної справи по БТІ мають значні суперечності стосовно статусу літера «Р" де в одному випадку це зазначено як складські приміщення, а в другому - як житловий літер.
Посилання позивача ОСОБА_1 на довідку з БТІ м. Ялта про те, що літер ,JT" визнано житловим не можна взяти до уваги, оскільки, такий запис техніком БТІ зроблено на підставі фактичного огляду будов, але статус цього приміщення відповідними компетентними органами не змінено, а є до теперішнього часу за документами КЕЧ бензосховищем (а.с.280).
Будь-яких інших правовстановлюючих документів на спірні приміщення сторонами суду не було надано.
За таких підстав, висновки суду першої інстанції про визнання права ОСОБА_1 та членів його сім'ї на безкоштовну приватизацію будівлі по АДРЕСА_1, літ.Г в смт.Сімеїз, м.Ялта не можуть бути законними, оскільки приватизувати на користь громадян України можливо лише квартири та будинки державного житлового фонду.
Інші вимоги заявника ОСОБА_1 також стосуються вказаної самочинної будівлі, є передчасними і не можуть бути предметом розгляду заявленого позову, в тому числі і щодо внесення в особистий рахунок на квартиру за адресою АДРЕСА_1.
В решті висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 судова колегія визнає законними та обґрунтованими і такими, що відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивачем на цю частину висновків суду першої інстанції апеляційної скарги не принесено.
Доводи апеляційної скарги прокурора про незаконність рішення щодо відмови в усуненні перешкод в користуванні нежилими приміщеннями, їх звільненні ОСОБА_1, судова колегія визнає необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду в цій частині визнає законним і обґрунтованим, оскільки є судове рішення про право на користування спірними приміщеннями, яке набрало законної сили і яке до цього часу не скасовано, і згідно зі ст.14 ЦПК України є обов'язковим для всіх громадян та установ.
Відповідно до ст.88 ЦПК України вимоги сторін щодо відшкодування судових витрат задоволенню не підлягають, оскільки їм в задоволенні позовів відмовлено.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 313-314, 316, 317, 319, 325 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону Склярова P.O. задовольнити частково.
Рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 28.02.2006 року в частині задоволення вимог ОСОБА_1 скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Алупкінського центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України, треті особи - начальник Алупкінського центрального військового клінічного санаторію Міністерства оборони України Стратович Леонід Миколайович, Сімеїзська селищна рада, про внесення в особистий рахунок на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, смт.Сімеїз, залишити без задоволення.
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до Алупкінського центрального військового клінічного санаторію про визнання права на приватизацію приміщення по АДРЕСА_1, літ.Г в смт.Сімеїз, м.Ялта - залишити без задоволення.
Це ж рішення суду в решті висновків залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий, суддя:
Справа №22-3859/2006 р.
Суддя - доповідач - Курська А.Г.