11.02.2014
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-797/125/2014р. Головуючий у першій
Категорія 42 інстанції Лушніков В.Ф.
Доповідач у апеляційній
інстанції Птіціна В.І.
11 лютого 2014 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Птіціної В.І.,
суддів - Єфімової В.О., Саліхова В.В.,
за участю:
секретаря - Лашкевич Н.О.,
представника позивачів - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування частки у праві спільної часткової власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 27 березня 2013 року,-
У вересні 2012 року позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_7, в якому просять усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення відповідача з квартири АДРЕСА_1.
Вимоги позову мотивовані тим, що позивачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 на підставі договору міни житла від 18.03.2008року та договору дарування частки квартири від 07.02.2009 року. Відповідач ОСОБА_7, який є колишнім чоловіком позивача ОСОБА_4 та колишнім співвласником ? частки даної квартири перешкоджає позивачам користуватися нею. Оплату за комунальні послуги по утриманню квартири відповідач не здійснює, зловживає спиртними напоями, вчиняє сварки, погрожує співмешканцям, у зв'язку з чим неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності.
У березні 2013року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, в якому просив визнати недійсним договір дарування ? частки квартири АДРЕСА_1 укладений між сторонами по справі.
Вимоги позову мотивовані тим, що 07.02.2009року позивач передав у дар своїй дочці ОСОБА_6 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 за договором дарування, нотаріально посвідченого, але вважає, що даний договір складений на вкрай не вигідних для нього умовах, під тиском тяжких обставин, внаслідок психологічного тиску з боку дружини, тому просить в силу статті 231,233 ЦК України визнати його недійсним, оскільки зазначена квартира для нього є єдиним житлом.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Севастополя від 10.06.2013р. цивільну справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перепон в користуванні власністю шляхом виселення та цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування, об'єднано в одне провадження для спільного розгляду.
Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 22 жовтня 2013р. позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7 задоволено, у задоволені позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування ухваленого по справі рішення суду, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, та задовольнити позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивачів, дослідивши матеріали справи, та перевіривши доводи апеляційної скарги вважає, що остання підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Згідно зі ст. 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
З матеріалів справи вбачається, що 07 лютого 2009 року був укладений договір дарування частки квартири, за яким ОСОБА_7 подарував своїй дочці ОСОБА_6 1/4 частку квартири АДРЕСА_1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за №239. Зазначена квартира була зареєстрована КП „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської ради за ОСОБА_5
Ставлячи питання про визнання недійсним договору дарування частки у праві спільної часткової власності, ОСОБА_7 заявлено, що підставою визнання спірного договору дарування недійсним в силу положень статті 231, 233 ЦК України є його вчинення на вкрай не вигідних для нього умовах, під тиском тяжких обставин, внаслідок психологічного тиску з боку дружини.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_7 не довів обставин, на які він посилається, як на підставу для визнання спірного договору недійсним в силу вимог статті 231,233 ЦК України, те що спірний договір укладений на вкрай невигідних для нього умовах, під впливом тяжких обставин, внаслідок психологічного тиску з боку ОСОБА_4 та у порушення ст.60 ЦПК України не довів, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би спірний договір.
Таким чином, рішення суду у цій частин підлягає залишенню без змін.
Проте, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про усунення перешкод шляхом виселення ОСОБА_7 з вищенаведеної квартири, суд виходив з того, що позивачами надано достатньо доказів того, що відповідач, ОСОБА_7 систематично порушує правила соціалістичного співжиття, робить неможливим для позивачів, як власників майна проживання з ним в одній квартирі.
Судом встановлено, що 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 і по 1/4 частці зазначеної квартири зареєстровано за ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с.10).
Як вбачається з довідки наданої ПП „Югжилсервіс", у квартирі зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_7 (а.с.11).
Згідно адміністративних матеріалів Ленінського РВ УМВС України в м.Севастополі, відповідач, ОСОБА_7 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення насильства у сім'ї та постановами Ленінського районного суду м.Севастополя від 29.02.2012р., від 16.03.2012р., від 02.08.2012р. був визнаний винним у скоєні адміністративного правопорушення. Дані обставини свідчать про те, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 склалася конфліктна ситуація.
Однак, фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Члени сім'ї власника будинку зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі у витратах вирішуються в судовому порядку.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК України. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до ст.157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Згідно зі ст.116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 Житлового Кодексу України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Позивачі в позовній заяві не навели жодних конкретних прикладів систематичного порушення відповідачем правил співжиття або триваючої антигромадської поведінки та вжиття з цих підстав до нього зазначених у вказаній Постанові Пленуму Верховного Суду України таких або аналогічних заходів реагування.
Також позивачами не надано жодного належного письмового доказу, що вищевказані заходи попередження застосовувались до відповідача, а тому колегія суддів прийшла до висновку щодо відсутності передбачених ст.116 ЖК України підстав для його виселення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає частковому скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення.
Керуючись ст.ст.303, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 27 березня 2013 року в частині виселення ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 - скасувати.
В цій часині ухвалити нове рішення.
В задоволені позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення - відмовити.
Попередити ОСОБА_7 про те що в разі систематичного порушення правил співжиття, що робить не можливим проживання з ним в одній квартирі він може бути виселений без надання житлового приміщення.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя: В.І.Птіціна
Судді: В.О.Єфімова
В.В.Саліхов