Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001
(вступна та резолютивна частини)
м. Миколаїв
04 липня 2013 року Справа № 814/1171/13-а
Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Малих О.В., за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,
представника позивача: Баришніков А.О., довіреність б/н від 01.03.11р.;
представника відповідача: Бойко О.В., довіреність № 885/9/10-007 від 01.03.13р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за
адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕС-ЮГ» (вул. Кірова, 238, м. Миколаїв, 54017)
до відповідача Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.01.2013 року № 0000012360,
Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0000012360 від 09.01.2013 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Суддя О.В. Малих
Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001
м. Миколаїв
04 липня 2013 року Справа № 814/1171/13-а
Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Малих О.В., за участю секретаря судового засідання Гарасюти К.С.,
представника позивача: Баришніков А.О., довіреність б/н від 01.03.11р.;
представника відповідача: Бойко О.В., довіреність № 885/9/10-007 від 01.03.13р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за
адміністративним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕС-ЮГ» (вул. Кірова, 238, м. Миколаїв, 54017)
до відповідача Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028)
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.01.2013 року № 0000012360,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕС-ЮГ» (надалі - позивач, ТОВ «ТЕС-ЮГ») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.01.2013 року № 0000012360.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що на підставі Акту перевірки від 24.12.2012 року № 3948/22-100/36880965 відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.01.2013 року № 0000012360, яким позивачу було збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 762 481,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 1,00 грн. Позивач вважає, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав викладених у запереченнях (арк. спр. 24 - 25) та вважає, що у нього були підстави для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення.
Судовий процес фіксувався за допомогою технічного комплексу «Оберіг».
У судовому засіданні 04.07.2013 року судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши матеріали справи, діюче законодавство, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов наступного:
В період з 17.12.2012 року по 19.12.2012 року відповідачем проводилась документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ТЕС-ЮГ» правомірності формування податкового кредиту, податкових зобов'язань та доходів і витрат по взаєморозрахункахз ТОВ «Ространснафтопродукт» (код ЄДРПОУ 35234346) за червень 2011 року.
За результатами перевірки відповідачем складено акт № 3948/22-100/36880965 від 24.12.2012 року (арк. спр. 6 - 16). Актом перевірки встановлено допущено позивачем порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2756-VI зі змінами та доповненнями, в зв'язку з чим занижено податок на додану вартість за червень 2011 року на суму 762 481,00 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000012360 від 09.01.2013 року, відповідно до якого позивачубулозбільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 762 482,00 грн., в тому числі за основним платежем - 762 481,00 грн., штрафні санкції - 1,00 грн. (арк. спр. 17).
Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.
Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.
Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п.п. «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ «ТЕС-ЮГ» та ТОВ «Ространснафтопродукт» в червні 2011 року здійснювались господарські операції з постачання нафтопродуктів (дизельного палива гідроочищенного 5ppm).
Позивачем надано суду достатньо доказів реальності господарської операції між ним та ТОВ «Ространснафтопродукт», а саме: договір поставки нафтопродуктів № 12-05 від 12.05.2011 pоку (арк. спр. 38 - 44), платіжні доручення на оплату за поставлений товар (арк. спр. 45 - 54), видаткову накладну № РН-0000113 від 24.06.2011 року (арк спр. 55), акт приймання-передачі № 24/06 від 24.06.2011 року (арк. спр. 56), видаткову накладну № РН-0000080 від 15.06.2011 року (арк. спр. 57), акт приймання-передачі № 15/06 від 15.06.2011 року (арк. спр. 58), залізничні накладні № 45990702 від 15.06.2011 року (арк. спр. 59 - 60), № 46226692 від 24.06.2011 року (арк. спр. 61 - 62), видаткову накладну № РН-0000041 від 14.05.2011 року (арк спр. 63), акт приймання-передачі №14/05-2 від 14.05.2011 року (арк спр. 64), видаткову накладну № РН-0000040 від 14.05.2011 року (арк. спр. 65), акт приймання-передачі № 14/05-1 від 14.05.2011 року (арк. спр. 66), залізничну накладну № 45139573 від 14.05.2011 року (арк. спр. 67 - 68), карту бухгалтерського рахунку 631 за 2011 рік, що підтверджує відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку ТОВ «ТЕС-ЮГ» (арк. спр.69 - 70).
Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до частини другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст. 228 ЦК України напрямків.
В акті перевірки відсутні посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.
Таким чином, відповідачем на надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.
Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.
При розгляді справи встановлено, що видані позивачеві контрагентом видаткові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ.
Первинні документи бухгалтерського та податкового обліку повною мірою підтверджують проведення господарських операцій позивачем з його контрагентом..
Згідно із положеннями ст.19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Згідно із пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів суду законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Натомість позивачем надано суду достатні докази на підтвердження реальності господарських операцій та дійсності укладених з контрагентами правочинів. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а порушені права та інтереси позивача такими, що підлягають судовому захисту.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0000012360 від 09.01.2013 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Суддя О.В. Малих
Постанова складено в повному обсязі відповідно до ст. 163 КАС України
та підписана суддею 10.07.2013 року.