30 травня 2006 року м.Київ
Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого: Шицького І.Б.,
суддів: Барбари В.П.,
Гуля В.С.,
Карпечкіна П.Ф.,
Лилака Д.Д.
Новікової Т.О.,
Черногуза Ф.Ф.,
за участю представників :
-Генеральної прокуратури - Баклан Н.Ю.
-Кабінету Міністрів України - Демчук О.А.,
-Державної акціонерної компанії “Українське видавничо-поліграфічне об'єднання» - Білалова С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційне подання Генерального прокурора України та касаційну скаргу державної акціонерної компанії “Українське видавниче - поліграфічне об'єднання» на постанову Вищого господарського суду України від 22 лютого 2006 року у справі за позовом заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державної акціонерної компанії “Українське виробничо-поліграфічне об'єднання»
(далі -ДАК “Українське виробничо-поліграфічне об'єднання» до закритого акціонерного товариства “Холдингова компанія “Бліц-Інформ» ( далі- ЗАТ ““Холдингова компанія “Бліц-Інформ»), відкритого акціонерного товариства “Український науково-дослідний інститут спеціальних видів друку»( далі -ВАТ “УНДІ спеціальних видів друку») про визнання недійсним договору від 26 березня 2002 року № 101,
У липні 2005 року заступник прокурора Шевченківського району міста Києва подав до господарського суду міста Києва позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДАК “Українське видавничо-поліграфічне об'єднання» до ЗАТ “Холдингова компанія “Бліц - Інформ» та ВАТ “УНДІ спеціальних видів друку» про визнання недійсним договору від 26 березня 2002 року № 101.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 6 серпня 2005 року вказану позовну заяву повернуто без розгляду на підставі п.п.1, 6 ч.1 ст. 63 ГПК України. Ухвала мотивована тим, що державна акціонерна компанія “Українське видавничо-поліграфічне об'єднання» в інтересах якої прокурор фактично і подав позов, не є органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Також ухвала мотивована відсутністю доказів направлення відповідачам доданих до позовної заяви документів.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2005 року ухвалу суду першої інстанції у справі скасовано, позов повернуто до господарського суду міста Києва для розгляду по суті. Постанова мотивована тим, що заступником прокурора Шевченківського району міста Києва дотримано вимоги ст. 2 ГПК України щодо подання позову в інтересах держави, а описи вкладення до листа є належними доказами надсилання відповідачам доданих до позовної заяви документів.
Постановою Вищого господарського суду України від 22 лютого 2006 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2005 року у справі скасовано, ухвалу господарського суду міста Києва від 6 серпня 2005 року залишено без змін.
У касаційному поданні та касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права та виявлення різного застосування судом одного й того ж положення закону у аналогічних справах.
Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20 квітня 2006 року порушено провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 22 лютого 2006 року у справі №05-5-45/8280.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Генеральної прокуратури України, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційних подання та скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційні подання та скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до ст. 361 Закону України “Про прокуратуру» підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними і державою.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави, і в яких вони самостійно визначають, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовують необхідність їх захисту.
Конституційний суд України в рішенні від 08.04.1999 року № 3-рп/99 ( справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) (далі - рішення КСУ) визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
На думку КСУ, що викладена в п.5 мотивувальної частини зазначеного рішення, орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора, і на підставі ч.1 ст.2 ГПК України є стороною в процесі.
Пунктом 2 резолютивної частини рішення КСУ визначено, що під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.
Таким чином, прокурор не може здійснювати представництво інтересів держави в господарському суді, зокрема шляхом звернення до господарського суду з позовною заявою в інтересах інших осіб, крім держави в особі органу державної влади або органу місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, ДАК “Українське видавничо-поліграфічне об'єднання» утворена відповідно до Указу Президента України від 16 вересня 1998 року № 1033 “Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою», постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 1998 року № 1720 “Про утворення Державної акціонерної компанії “Українське видавничо-поліграфічне об'єднання», з метою підвищення ефективності державного управління в системі видавничої підготовки, поліграфічного виконання і розповсюдження друкованої продукції. Засновником та акціонером компанії є держава в особі Кабінету Міністрів.
Відповідно до положень Статуту ДАК “Українське видавничо-поліграфічне об'єднання», остання створена у формі відкритого акціонерного товариства, є юридичної особою, має самостійний баланс, поточні рахунки, печатку і штампи та діє на принципах повної господарської самостійності, самоврядування і самоокупності, несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності та виконання зобов'язань перед партнерами і бюджетом; може набувати майнових і особистих немайнових прав, укладати з іншими суб'єктами підприємницької діяльності та громадянами договори; відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй на праві власності майном.
Отже, ДАК “Українське видавничо-поліграфічне об'єднання» є самостійним господарюючим суб'єктом (господарське товариство) і відповідно до ч.1 ст. 92 ЦК України та ст. 4 Закону України “Про господарські товариства» набуває цивільних прав та обов'язків, здійснює їх через свої органи ( ст. 97 ЦК України; ст. 23 Закону України “Про господарські товариства, ч.ч.2, 3 ст. 30 Закону “Про власність») , які діють згідно установчих документів та закону, і не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування.
Права ж засновників та учасників господарського товариства (акціонерного товариства) визначені ст.ст. 10, 41 Закону України “Про господарські товариства» та ст. 88 ГК України.
Тому, заявляючи позов, про визнання недійсним договору від 26 березня 2002 року № 101, укладеного між відповідачами: ЗАТ “Холдингова компанія “Бліц - Інформ» та ВАТ “УНДІ спеціальних видів друку», 100 % акцій якої належить ДАК “Українське видавничо-поліграфічне об'єднання», прокурор Шевченківського району міста Києва фактично звернувся не в інтересах держави, а в інтересах самостійного суб'єкта господарської діяльності - ДАК “Українське видавничо - поліграфічне об'єднання».
За таких обставин висновки господарських судів є законними й обґрунтованими.
Керуючись ст.ст. 11117 - 11120 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
Касаційне подання Генерального прокурора України та касаційну скаргу державної акціонерної компанії “Українське видавничо-поліграфічне об'єднання» залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 22 лютого 2006 року у справі № 05-5-45/8280 залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: Шицький І.Б.
судді: Барбара В.П.
Гуль В.С.
Карпечкін П.Ф.
Лилак Д.Д.
Новікова Т.О.
Черногуз Ф.Ф.