14 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого:Кривенка В.В.,
суддів:Гусака М.Б., Житкова В.В., Маринченка В.Л., Мушинського М.М., Самсіна І.Л.
розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами справу за позовом прокурора Криворізького району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі відділу культури Криворізької районної державної адміністрації м. Кривий Ріг, Криворізької міжрайонної державної податкової інспекції до відкритого акціонерного товариства “Криворіжсільбуд», Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про визнання недійсними актів,
Прокурор Криворізького району Дніпропетровської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Відділу культури Криворізької районної державної адміністрації м. Кривий Ріг, Криворізької міжрайонної державної податкової інспекції до відкритого акціонерного товариства “Криворіжсільбуд», Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області про визнання Акту оцінки цілісного майнового комплексу відкритого акціонерного товариства “Криворіжсільбуд» та наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області від 30 квітня 1999 року № 12/32-3ВП “Про звернення приватизації відкритого акціонерного товариства “Криворіжсільбуд» у частині приватизації спірного приміщення, яке складається з 23 кімнат загальною площею 497 кв. м. й балансовою вартістю 128046,35 грн., розташованого на п'ятому поверсі п'ятиповерхової будівлі гуртожитку по вул. Кобилянського, 219, м. Кривий Ріг, про повернення зазначених приміщень державі в особі Відділу культури Криворізької районної державної адміністрації м. Кривий Ріг. Позовні вимоги обґрунтовував посиланням на невідповідність спірного Акту та Наказу вимогам статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна».
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2004 року у частині визнання недійсними акту та наказу позовні вимоги задоволені, а в частині повернення зазначених приміщень державі в особі Відділу культури Криворізької районної державної адміністрації м. Кривий Ріг - провадження у справі припинено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2005 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 12 травня 2005 року касаційне подання прокурора Криворізького району Дніпропетровської області визнане таким, що не відповідає вимогам розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України та підлягає поверненню. Ухвала суду мотивована тим, що відповідно до п. 6.2 наказу Генерального прокурора України від 28 жовтня 2002 року № 6 “Про організацію діяльності прокурорів по представництву інтересів громадянина і держави в суді та нагляду за додержанням законів у виконавчому провадженні» касаційні подання на рішення у справах, розглянутих місцевими, апеляційними господарськими судами вносити, як правило, прокурорам областей та прирівняним до них і їх заступникам, якщо вони або підпорядковані прокурори пред'явили позов (заяву) чи забезпечували участь у розгляді справи, або за місцезнаходженням місцевого чи апеляційного господарського суду. Таким чином суд дійшов висновку про те, що касаційне подання прокурора Криворізького району Дніпропетровської області підписано особою, яка не має права його підписувати, а отже таке подання, відповідно до п. 1 ст. 1113 ГПК України, не може бути прийняте судом та підлягає поверненню.
У скарзі Генеральної прокуратури України про перегляд ухвали Вищого господарського суду України від 12 травня 2005 року за винятковими обставинами ставиться питання про її скасування з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції вимог статті 121 Конституції України, статей 361, 37 Закону України “Про прокуратуру». На підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права Генеральна прокуратура України посилається на ухвали Вищого господарського суду України від 7 липня 2005 року, якими прийняті до розгляду касаційні подання заступника прокурора Подільського району м. Києва у справах за його позовами, та ухвали Вищого господарського суду України від 6 червня 2005 року, якими прийняті до розгляду касаційні подання в.о. прокурора Мелітопольського району Запорізької області у справах за його позовами.
При цьому у скарзі зазначається, що відмовляючи у прийнятті касаційного подання, Вищий господарський суд України посилається на положення наказу Генерального прокурора України від 28 жовтня 2002 року № 6 “Про організацію діяльності прокурорів по представництву інтересів громадянина і держави в суді та нагляду за додержанням законів у виконавчому провадженні», який на підставі наказу Генерального прокурора України від 7 травня 2004 року № 6/3 “Про організацію роботи по представництву прокурором інтересів громадянина або держави в суді» втратив чинність.
Скарга Генеральної прокуратури Українипідлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до Закону України “Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.
Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Формами представництва є:
звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;
участь у розгляді судами справ;
внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.
З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.
Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.
Апеляційне, касаційне і окреме подання на вирок, рішення, ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом.
Статтею 107 ГПК України встановлено, що прокурор має право подати касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду.
Аналіз зазначених норм не дає підстави вважати, що законодавством надано право вносити касаційні подання на рішення у справах, розглянутих місцевими, апеляційними господарськими судами прокурорам областей та прирівняним до них і їх заступникам, якщо вони або підпорядковані прокурори пред'явили позов (заяву) чи забезпечували участь у розгляді справи.
Таким чином Вищий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що касаційне подання прокурора Криворізького району Дніпропетровської області підписано особою, яка не має права його підписувати.
Керуючись статтями 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
Скаргу Генеральної прокуратури України задовольнити.
Ухвалу Вищого господарського суду України від 12 травня 2005 року скасувати, а справу направити до Вищого адміністративного суду України для вирішення питання про прийняття та розгляд касаційного подання прокурора.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді: М.Б. Гусак
В.В. Житков
М.М. Мушинський
В.Л. Маринченко
І.Л. Самсін