06 лютого 2014 року Справа № 9104/31021/11
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Яворського І.О.,
суддів: Сапіги В.П., Клюби В.В.
з участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.
з участю осіб:
позивача по справі: представника Шумської С.І.
відповідача по справі: Приходько Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» Державного Комітету України з державного матеріального резерву на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2011 року у справі за позовом Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» Державного Комітету України з державного матеріального резерву до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0001392301/0 від 06.10.2010 року та №0001402301/0 від 06.10.2010 року,-
Позивач, Державне підприємство «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» (далі - ДП «Луцький КХП №2») в лютому 2011 року звернулося з позовом в суд до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0001392301/0 від 06.10.2010 року та №0001402301/0 від 06.10.2010 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що 21.09.2010 року Державною податковою адміністрацією у Волинській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Луцький КХП №2», якою встановлено, що в результаті порушень податкового законодавства позивачем занижено податок на прибуток за IV квартал 2009 року та II квартал 2010 року на загальну суму 2 662 500 грн., занижено податок на додану вартість за жовтень - грудень 2009 року на загальну суму 1 735 750 грн. та додає, що такі висновки податкової інспекції є невірними, оскільки всі первинні документи, які опосередковують здійснення господарської операції є наявними у підприємства та були надані при проведенні перевірки.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2011 року в справі №2а/0370/487/11 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ДП «Луцький КХП №2» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2011 року в справі №2а/0370/487/11 та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог виходить з аналогічних мотивів, які наведені в позовній заяві.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу ДП «Луцький КХП №2» слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.
Судом встановлено, що 21.09.2010 року Державною податковою адміністрацією у Волинській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Луцький КХП №2», якою встановлено, що в результаті порушень податкового законодавства позивачем занижено податок на прибуток за IV квартал 2009 року та II квартал 2010 року на загальну суму 2 662 500 грн., занижено податок на додану вартість за жовтень - грудень 2009 року на загальну суму 1 735 750 грн.
За наслідками перевірки складено акт №586/23-50/00953065 від 21.09.2010 року, на підставі якого Луцькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення від 06.10.2010 року №0001392301/0 про сплату податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 4 635 000 грн, (основний платіж - 2 662 500 грн., штрафна (фінансова) санкція 1 972 500 грн.) і №0001402301/0 про сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 603 625 грн. (основний платіж - 1 735 750 грн., штрафна (фінансова) санкція - 867 875 грн.).
При розгляді первинної скарги встановлено, що при виявленому заниженні податкового зобов'язання з податку на прибуток за 2009 рік в сумі 2 400 000 грн. застосовано штрафну (фінансову) санкцію відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафну санкцію занижено на 240000 грн. (застосовано в сумі 960 000 грн., в той час як штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати складає 1 200 000 грн.). В зв'язку з цим, Луцька об'єднана державна податкова інспекція вирішила збільшити розмір застосованої штрафної (фінансової) санкції з податку на прибуток на суму 240 000 грн. та відповідно до пункту 6.6 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» надіслати ДП «Луцький КХП №2» на донараховану суму податкового зобов'язання з податку на прибуток окреме податкове повідомлення-рішення.
Перевіркою встановлено завищення ДП „Луцький КХП №2" валових витрат з придбання товарів (робіт, послуг), зазначених у рядку 04.1 декларацій з податку на прибуток підприємства на загальну суму 10 650 000 грн., в тому числі у IV кварталі 2009 року - на 9 600 000 грн., у II кварталі 2010 року - на 1 050 000 грн.
Так, в порушення пункту 5.1, пункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ДП „Луцький КХП №2" віднесено до складу валових витрат у IV кварталі 2009 року - 9 600 000 грн., з них без будь-яких підтверджуючих документів - 4 900 000 грн. та у II кварталі 2010 року витрати в сумі 1 050 000 грн.
Перевіркою податку на додану вартість встановлено завищення податкового кредиту в податкових деклараціях з податку на додану вартість за звітні періоди з жовтня по грудень 2009 року на загальну суму 1735750 грн., в тому числі за жовтень на 250000 грн., за листопад на 505750 грн., за грудень на 980000 грн.
Зокрема, в порушення підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ДП «Луцький КХП №2» віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість з вартості придбаного зерна у жовтні 2009 року - 250000 грн., у листопаді 2009 року - 505750 грн. згідно податкових накладних, виписаних TOB «Фірма «Екохол» та у грудні 2009 року - 980000 грн. ПДВ без підтверджуючих податкових накладних.
Крім того податковою інспекцією в акті перевірки зроблено висновок про нікчемність господарських зобов'язань.
Колегія суддів зазначає, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.
Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.
Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.
Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.
При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.
Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Згідно пп.3.1.1 п. 3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
А згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Колегія суддів дослідивши та оцінивши матеріали справи звертає увагу, що незважаючи на наявність таких необхідних документів, які свідчать про здійснення господарської операції, як податкові накладні, видаткові накладні, договори купівлі-продажу, водночас в матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі товарної продукції, товарно-транспортні накладні, договори перевезення, договори зберігання тощо.
У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 зазначено, що «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:
1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.
2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.
3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».
Так, зокрема податкові накладні, видаткові накладні, договори купівлі-продажу свідчать про незавершений цикл господарської операції, а отже породжують висновок про її фактичне нездійснення.
Крім того з матеріалів справи вбачається, що транспортування товару та вантажні роботи не проводились, товар на склад згідно вищевказаних договорів не надходив. Дана обставина не заперечувалась представником позивача в судовому засіданні.
З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що апеляційні вимоги ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» є неаргументованими та не підлягають задоволенню.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» Державного Комітету України з державного матеріального резерву залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2011 року в справі №2а/0370/487/11 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий І.О. Яворський
Судді В.П. Сапіга
В.В. Клюба