06 лютого 2014 року Справа № 9104/93108/11
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Яворського І.О.,
суддів: Сапіги В.П., Клюби В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 12 липня 2011 року в справі за позовом Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради до відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області третьої особи ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення штрафу, -
Позивач, Сихівський відділ соціального захисту управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради звернувся з позовом в суд до відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області третьої особи ОСОБА_1 та просив скасувати постанову про накладення штрафу від 31.05.2011 року ВП №26623242.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідачем порушено норми ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», яка вказує, що у разі невиконання без поважних причин рішення - державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу. Позивач додає, що відповідачем не з'ясовано в повному обсязі відповідно до норм чинного законодавства поважних причин невиконання судового рішення та не складено відповідного акту.
Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 12 липня 2011 року в справі №2а-1189/11 адміністративний позов було задоволено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відділом Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сихівського районного суду м. Львова від 12 липня 2011 року в справі №2а-1189/11 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що постанова суду першої інстанції порушує міжнародні зобов'язання України, визначені ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст.1 Першого протоколу до неї ратифікованих Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, та практику Європейського суду з прав людини, зокрема в справі «Михайленки та інші проти України» від 03.11.2004 року зроблено висновок, що відсутність ресурсів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду не може бути підставою для зволікання із його виконанням.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому, колегія суддів, у відповідності до п.п. 1,2,ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Так ч.1, 2 ст. 30 Закону встановлено, що державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.
У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження одержана боржником несвоєчасно, внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання вказаної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій у порядку, встановленому статтею 32 цього Закону, та поновлює боржнику строк для добровільного виконання рішення.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у відділі Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області знаходиться виконавчий лист по справі №2а-268/10 за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про зобов'язання нарахувати та виплатити на його користь суму недоплаченої разової щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 - 2009 роки у відповідності до ст. 28 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час виплати такої допомоги в неповному розмірі. Виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа було відкрито і надано боржнику строк на добровільне виконання постанови суду до 27.05.2011 року.
Рішення суду в строк добровільно виконано не було, а тому відповідачем 31.05.2011 року винесено постанову про накладення штрафу в сумі 680,00 грн.
Як передбачено ч.1 ст.76 Закону після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.
Наслідки за невиконання згаданих вимог передбачені частиною другою цієї статті, згідно якої державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання.
Колегія суддів стверджує, що позивачем не було вчинено будь-яких дій на виконання рішення суду, а тому відповідачем правомірно винесено постанову про накладення штрафу від 31.05.2011 року ВП №26623242 оскільки позивачем без поважних причин добровільно судове рішення не виконано та жодних доказів щодо його виконання відділу не подано.
Крім того згідно з практикою Європейського суду з прав людини, так зокрема в справі «Михайленки та інші проти України» від 03.11.2004 року, Суд вказав, що відсутність ресурсів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду не може бути підставою для зволікання із його виконанням.
Із частини другої статті 18 КАС України випливає, що справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, їх посадова чи службова особа, підсудні окружним адміністративним судам.
З цього положення видно, що позовні заяви стосовно рішень, дій або бездіяльності державних виконавців та посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції підсудні окружним адміністративним судам, оскільки відповідачем у таких справах є відповідний орган державної виконавчої служби, незалежно від того, чи оскаржуються рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. У зв'язку з цим правила частини третьої статті 18 КАС України для визначення предметної підсудності зазначеної категорії справ не підлягають застосуванню.
Отже справи, в яких однією із сторін є орган чи посадова особа виконавчої служби підлягають розгляду окружними адміністративним судами, а тому судом першої інстанції крім того порушено норми процесуального права при розгляді справи.
З огляду на наведене апеляційні вимоги відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області є аргументованими, а тому підлягають.
Керуючись ст.195, ст.197, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області задовольнити, постанову Сихівського районного суду м. Львова від 12 липня 2011 року в справі №2а-1189/11 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий І.О. Яворський
Судді В.П. Сапіга
В.В. Клюба