11 лютого 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді: Шеремет А.М., Ковалевич С.П.
секретар судового засідання Ковальчук Л.В.
за участю відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Дубровицького районного суду від 12 липня 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
Рішенням Дубровицького районного суду від 12 липня 2013 року Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
У поданій на рішення апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» покликався на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та на порушення норм матеріального і процесуального права.
На її обґрунтування зазначав, що між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно якого відповідачу було надано кредит в сумі 2 559 гривень. Позичальник була ознайомлена з умовами кредиту, зокрема з платою за користування кредитними коштами, розмірами відсоткової ставки, а також їй відомо про орієнтовні щомісячні платежі, що є додатком до кредитного договору.
З розрахунку заборгованості, який був долучений до матеріалів справи, вбачається, що погашення боргу за кредитним договором ОСОБА_1 у встановленій сумі, яка підлягала до оплати у встановлену дату кожного місяця, не здійснювала. Тому утворилась прострочена заборгованість за кредитним договором, відсотках та комісії. Вважав, що розмір заборгованості підтверджено розрахунком заборгованості позичальника за кредитним договором. Доказів, які б спростували правильність зробленого банком розрахунку кредитної заборгованості, відповідач суду не надав. На думку позивача, суд першої інстанції не дослідив надані документи, а саме кредитний договір з додатками до нього, розгорнутий розрахунок заборгованості, неповно з'ясував суть правовідносин, які виникли та існують між сторонами.
З цих підстав просив скасувати рішення Дубровицького районного суду від 12 липня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Залишаючи вимоги ПАТ «Дельта Банк» без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої грошові зобов'язання за кредитним договором виконала повністю, в зв'язку з чим правовідносини між сторонами припинилися, що виключає підстави для стягнення з неї заборгованості на користь позивача.
Проте з такими висновками погодитися не можна.
Матеріалами справи встановлено, що 16 квітня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір №001-17037-160407, за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» надав, а ОСОБА_1 прийняла грошові кошти в сумі 2 559, 00 гривень на придбання майна та 460, 62 гривень на оплату страхового платежу, а всього 3 019, 62 гривень, зі сплатою 12 процентів річних за користування коштами. Кредит надано на строк у 20 місяців з кінцевим терміном повернення та сплати всіх плат не пізніше 15 грудня 2008 року (а.с. 5-7).
Як убачається з Додатку до позову, останній платіж позичальником проведено 17 листопада 2008 року. Сума заборгованості за тілом кредиту на той момент склала 2 259, 16 гривень, а з урахуванням 176, 49 гривень заборгованості за відсотками та 475, 65 гривень заборгованості за комісією остаточна заборгованість становила 2 911, 30 гривень (а.с. 8-9).
Вважаючи, що наведена сума підлягає поверненню ОСОБА_1 на користь кредитодавця, у січні 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом про стягнення 2 911, 30 гривень заборгованості з відповідача (а.с. 2-4).
Згідно зі ст.ст. 1054, 526 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Об'єктивних і переконливих доказів, які спростовували би вимоги ПАТ «Дельта Банк» позичальник не надала, а судом їх здобуто не було, що вказує на обґрунтованість позову.
Разом з тим, з правового висновку Верховного Суду України, що висловлений постановою від 20 листопада 2013 року у справі №6 126 цс13, видно, що пункт 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою частиною 11 статті 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України у своїх роз'ясненнях, що дані у п. 31 постанови від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», зазначив про застосування позовної давності у справі за позовом про повернення споживчого кредиту незалежно від заяви сторони у спорі, оскільки положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняють кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.
Відповідно до п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» кошти, які надані кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції є споживчим кредитом. Тому достатніми є підстави стверджувати те, що ОСОБА_1 отримала саме споживчий кредит.
Норми ст. 257, ч. 1 ст. 261, ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачають тривалість загальної позовної давності у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Оскільки дія кредитного договору закінчилася 15 грудня 2008 року, а ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом 10 січня 2013 року, тому позовну давність пропущено понад один рік. Позивач у судовому засіданні не обговорював питання про причини пропущення ним позовної давності і їх поважність, в зв'язку з чим підстав для задоволення позову не вбачається.
Колегією суддів ураховується те, що правила про позовну давність застосовуються лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. Тому в разі наявності такого права або коли воно є порушеним, позов не підлягає задоволенню не по суті заявленої вимоги, а з причин пропущення позовної давності.
Мотивом для ухвалення нового рішення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню.
На підставі ст. 257, ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, постанови Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі №6 126 цс13, п. 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» частково задовольнити.
Скасувати рішення Дубровицького районного суду від 12 липня 2013 року.
Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» відмовити в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за пропущенням позовної давності.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: С.В.Хилевич
Судді: А.М.Шеремет
С.П.Ковалевич