Справа №: 22-ц/191/236/14Головуючий суду першої інстанції:Мурзенко М.В.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.
"10" лютого 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:
головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,
суддівПритуленко О.В., Романової Л.В.,
при секретаріПомазан В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Повного товариства "Ломбард "ПП "Феодосійський музей грошей" і Компанія" про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, моральної шкоди, треті особи без самостійних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8, Приватне підприємство "Феодосійський музей грошей", за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 19 грудня 2013 року,-
У жовтні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Повного товариства " Ломбард ПП "Феодосійський музей грошей" і Компанія" про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він перебував в трудових відносинах з відповідачем в період з 01 лютого 2008 року по 08 червня 2013 року, працював на посаді директора та за сумісництвом - експерта-оцінщіка. Рішенням зборів засновників від 24.05.2013 року була задоволена його заява про звільнення за власним бажанням, проте при звільненні з ним не було проведено повний розрахунок: не було виплачено заробітну плату в сумі 382 грн. 32 коп., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4 337 грн. 56 коп. (без врахування суми податків та зборів).
Позивач посилається на те, що в серпні 2013 року ним було направлено відповідачу письмову вимогу про проведення розрахунку, однак розрахунок не проведено до тепер.
Внаслідок неотримання розрахунку, йому було спричинено моральну шкоду, що виразилась в хвилюваннях, неможливості реалізації життєвих планів, погіршенні стану здоров'я .
На підставі наведеного, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість з заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням терміну їх виплати, моральну шкоду в розмірі 8000 грн., витрати на поштові послуги в розмірі 23 грн. 52 коп., послуги ксерокопіювання в розмірі 28 грн., розрахункове-касове обслуговування в розмірі 6 грн.
Ухвалою суду від 04 грудня 2013 року до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, було залучено учасників Повного товариства "Ломбард ПП "Феодосійський музей грошей" і Компанія"- Приватне підприємство "Феодосійський музей грошей", ОСОБА_7, ОСОБА_8.(а.с.94)
Рішенням Феодосійського міського суду від 19 грудня 2013 року, описки в якому були виправлені ухвалою суду від 30 грудня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_6 було задоволено частково.
Стягнуто з Повного товариства "Ломбард "ПП "Феодосійський музей грошей" і Компанія" на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 383 гривень 32 копійок, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 1340 грн. 74 копійки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2289 грн. 42 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в сумі 23 грн. 20 коп., у відшкодування моральної шкоди - 500 гривень (суми визначені без утримання податків й інших обов'язкових платежів).
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В частині стягнення заробітної плати в розмірі 383 грн. 32 коп. рішення суду допущено до негайного виконання.
Судом також було вирішене питання щодо розподілу судових витрат.
Непогодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_6 та Повне товариство "Ломбард "ПП "Феодосійський музей грошей" і Компанія" принесли апеляційні скарги.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 31.01.2014 року апеляційна скарга Повного товариства "Ломбард "ПП "Феодосійський музей грошей" і Компанія" була визнана неподаною та повернена апелянту в зв.язку з невиконанням вимог суду про сплату судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, суттєву неповноту дослідження матеріалів справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про задоволення його позовних вимог повністю.
Апелянт вважає, що під час вирішення питання про розмір компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд помилково керувався п.4 Постанови КМ України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» та не включив до його середнього заробітку заробітну плату за посадою експерта-оцінщіка. Проте, відповідно Інструкції із статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України №5 від 13.01.2004 року, до фонду оплати праці входить винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці, включаючи в повному обсязі внутрішне сумісництво.
На підставі наведеного, апелянт вважає, що компенсація за невикористану відпустку повинна складати 4337,56 грн., а не 1340,74 грн. визначених судом, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен бути нарахований по кожній посаді, на якій він працював.
На думку апелянта, суд неправомірно не нарахував йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за посадою експерта-оцінювача.
Апелянт також вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судом, не відповідає рівню його моральних страждань, оскільки більш ніж 6 місяців він не має можливості займатись сімейними справами, не міг звернутись за медичною консультацією, спілкуватись з дітьми, які проживають в їншій місцевості. .
Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що позивач працював на посаді заступника директора Повного товариства "Ломбард "ПП "Феодосійський музей грошей" і Компанія в період з 01.02.2008 по 06.04.2009 р., з 07.04.2009 по 08.06.2013 - на посаді директора Товариства.
Крім того, з 09.05.2008р. по 08.06.2013р. ОСОБА_6 за сумісництвом виконував обов.язки експерта-оцінювача , що вбачається з копії трудової книжки , протоколів зборів учасників Повного товариства "Ломбард "ПП "Феодосійський музей грошей" і Компанія" № 43 від 24.05.2013 р., наказів № 16/47 від 08.05.2008 р., № 21-К від 24.05.2013 р., та визнається сторонами. ((а.с. 11-13,16,17,135)
Судом встановлено, що при звільненні з позивачем не було проведено повний розрахунок з заробітної плати, не виплачено компенсацію за невикористану відпустку.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Судом встановлено, що в день звільнення позивач не працював, що підтверджено копією табелю обліку робочого часу за червень 2013 року .( а.с.121)
Судом також встановлено, що 12 серпня 2013 року ОСОБА_6 цінним листом направив відповідачу вимогу про проведення розрахунку, яку відповідачем не було отримано, й повернуто відправникові 13.09.2013 р. за закінченням терміну зберігання (а.с. 18-19, 21).
Колегія суддів вважає, що суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що вимогу про остаточний розрахунок позивачем було направлено за належною адресою відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, (а.с. 49-51), а фактичне неотримання зазначеної вимоги відповідачем не може бути прийняте до уваги, як поважна причина непроведення розрахунку, оскільки пов.язано з неявкою представника відповідача за отриманням кореспонденції на пошту, що є неприпустимим. ( а.с.104)
Відповідно до ст. 117 КзПП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За такими обставинами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 13 серпня 2013 року по день винесення судом рішення по справі.
Заборгованість із заробітної плати, яка виникла у відповідача перед позивачем, визначена судом першої інстанції в розмірі 382 грн. 32 коп. (без врахування сум податків та обов'язкових платежів), не оскаржується сторонами і не є предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Доводи апелянта про те, що під час розрахунку суми компенсації за невикористану відпустку, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд неправомірно посилався на п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України №100 від 08.02.1995 року, відповідно до якого заробітна плата з роботи за сумісництвом не враховуюється, не є обгрунтованими і суперечать ст.1, 2 Закону України « Про оплату праці».
Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» від 24..03.1995 року № 10895-ВР ( з наступними змінами) структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Так, основна заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов.язані з виконанням виробничих завдань та функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат віднесені винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або проводяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Таким чином, до структури заробітної плати, з якої проводиться нарахування компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не входить винагорода, отриманана за виконання роботи за сумісництвом. Саме про це зазначено в п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, на який правомірно посилався суд першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що розрахунок заборгованості за невикористані ОСОБА_6 62 дні відпустки відповідає положенням, викладеним в п.2,3,4,7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, та відомостям про його заробітну плату, зазначеним в наданих ним розрахункових листках і дорівнює 1340 грн. 74 коп. (7611 грн. 95 коп. /352 днів * 62 дні). ( а.с.106, 123-128).
Посилання апелянта на положення ст.102-1 КЗпП України, відповідно до якої працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки під работою за сумісництвом розуміється виконання іншої роботи , поряд з роботою за постійним місцем трудового договору , дозвіл на виконання якої надається керівництвом та профспілковим комітетом за основним місцем роботи.
Виконання поряд з основними обов.язками трудового договору іншої роботи на тому ж підприємстві в зв.язку з розширенням мережі обслуговування, виконання роботи за відсутнього працівника, тощо, є суміщенням професій (посад), оплата за яку проводиться у відсотках до посадового окладу за основним місцем роботи.
Проте, керівники підприємств - директора, їх заступники, головні бухгалтери, не можуть виконувати роботу за сумісництвом професій і отримувати за це заробітну плату.
За такими обставинами, під час вирішення питання щодо розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_6, як директора Товариства, суд першої інстанції правомірно керувався положеннями частини 3 статті 27 Закону України "Про оплату праці", пунктів 2,4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, відповідно до яких середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи, до якої не може враховуватись. заробітна плата, отримана ним за виконання іншої роботи.
Виходячи з відомостей, що містяться в табелях обліку робочого часу позивача за останні два місяці роботи, що передували місяцю звільнення (квітень та травень 2013 року), та його заробітної плати на посаді директора за вказані місяці , судом правильно були вираховані середньомісячна та середньоденна заробітна плата і проведений розрахунок середнього заробітку , який підлягає стягненню за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 13.08.2013 по 19.12.2013, в розмірі 2289 грн. 42 коп.
Посилання апелянта на Інструкцію із статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України №5 від 13.01.2004 року, з якої вбачається, що до фонду оплати праці входить винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці, включаючи в повному обсязі внутрішне сумісництво, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки суперечать положенням Закону України «Про оплату праці», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100, постанові РМ СРСР від 04.12.1981 р. №1145 «Про порядок і умови сумісництва професій (посад)» ( яка є дійсною на вказаний час відповідно до листів Міністерства праці та соціальної політики України від 06.05.2001 року №03-32091-018-2, від 26.05.2003 року №18-349, від 02.12.2005 року №9942014-05018-17)
Сума компенсації, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 2, 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", була вирахована судом в розмірі 8 грн. 47 коп., яка сторонами не оскаржується і судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Не можна погодитись і з доводами апелянта про те, що розмір компенсації моральної шкоди, визначений судом, не відповідає рівню його моральних страждань, оскільки вказане питання вирішувалось судом виходячи з фактичних обставин справи, рівня душевних страждань позивача, тривалості порушення його трудових прав.
Виходячи з принципу виваженості, розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що достатньою грошовою компенсацією відшкодування позивачу моральної шкоди є 500 грн., оскільки покладення на відповідача обов.язку виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також є сатисфакцією відшкодування моральної шкоди.
Зазначені висновки суду відповідають положенням п. 3, 5, 9 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", яка правомірно була врахована судом під час вирішення справи
Суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на поштові послуги в розмірі 23 грн. 52 коп., послуги ксерокопіювання в розмірі 28 грн., розрахункове-касове обслуговування в розмірі 6 грн. оскільки вони не входять до складу судових витрат.
Інші доводи апеляційної скарги не містять безсуперечних доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції.
Підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції коллегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 19 грудня 2013 року - відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 19 грудня 2013 року- залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.
Судді:
Т.І.Моісеєнко О.В.Притуленко Л.В.Романова