Справа №2-1073/11 13.01.2014 13.01.2014 13.01.2014
Провадження 22ц/784/96/14 Головуючий у суді першої інстанції: Боброва І.В.
Категорія 44 Суддя - доповідач в апеляційній інстанції: Кутова Т.З.
Іменем України
13 січня 2014 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі
головуючої судді: Кутової Т.З.,
суддів : Буренкової К.О.,
Крамаренко Т.В.,
із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.,
за участю: відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_4
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 листопада 2013 року за позовом
ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення
та зустрічним позовом
ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
В травні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення в будинок АДРЕСА_1.
Позивач зазначав, що 2/3 частини вказаного будинку належало їх з відповідачем батьку ОСОБА_7 Місце проживання позивача зареєстровано з 1979 року в даному будинку. Після смерті батька в 2005 році, позивач прийняв спадщину на підставі заповіту складеного спадкодавцем на його ім'я, однак свідоцтво про право власності на спірний будинок ним не отримано. Посилаючись на те, що відповідач проживає в даному будинку та чинить йому перешкоди у вселенні, просив задовольнити його позовні вимоги.
Відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6 та просив визнати його таким, що втратив право проживання в зазначеному будинку посилаючись на те, що з 1995 року не проживає в ньому, не є членом сім'ї власника та вибув фактично на інше місце проживання.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 листопада 2013 року постановлено вселити ОСОБА_6 в спірний будинок, в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання останнього таким, що втратив право користування вказаним будинком відмовлено, розподілено судові витрати.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 просить вказане рішення суду скасувати, посилаючись на те, що позивач не прийняв спадщину та не проживає в спадковому будинку з 1995 року, однак вказані обставини безпідставно не враховані судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідача та його представника, дослідивши докази по справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, право власності на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 зареєстровано на підставі свідоцтва про право на спадщину від 1 серпня 1996 року за ОСОБА_7 (а.с. 15, 44). Із вказаного свідоцтва про спадкування слідує, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 попереднього власника вказаного будинку ОСОБА_8, свідоцтво на спадщину на 1/3 частину не видавалось.
ОСОБА_7 20 грудня 1996 року склав заповіт, яким заповідав все йому належне майно ОСОБА_6, дані про вказаний заповіт внесені до Державного реєстру (а.с. 10, 125-126, 128).
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 про що видано відповідне свідоцтво (а.с. 13).
В наданій суду копії спадкової справи містяться заяви про прийняття спадщини позивачем ОСОБА_6 від 13 червня 2007 року на підставі заповіту та відповідачем ОСОБА_4 від 22 грудня 2005 року на підставі закону після смерті батька (а.с. 121-122).
13 червня 2007 року позивач ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину спадкового майна, а саме ? частку в праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_2 (а.с. 142).
Відповідно до даних виписки з домової книги та паспортних даних сторін, в спірному будинку є зареєстрованим місце проживання позивача ОСОБА_6 з 24 березня 1979 року та відповідача ОСОБА_4 з 17 вересня 1963 року (а.с. 6, 16, 47-48).
Між сторонами склались неприязні стосунки, що підтверджується зверненнями до районного відділку міліції. Так, з постанови дільничного інспектору Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області від 12 березня 2009 року вбачається, що в ході перевірки заяви ОСОБА_6 встановлено наявність у заявника конфлікту з братом ОСОБА_4 стосовно поділу спадкового майна та останній перешкоджає на протязі трьох років проживанню ОСОБА_6 в будинку АДРЕСА_1. В зв'язку з цим з ОСОБА_4 проведено профілактичну бесіду щодо недопущення протиправних дій (а.с. 7). Аналогічне звернення до органів внутрішніх справ з боку позивача мало місце і в 2009 році (а.с. 106).
Районний суд вірно виходив з положень ст.ст. 9, 64, 156 ЖК України що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням, інакше ніж в порядку передбаченому законом, а також члени сім'ї власника житлового будинку, які проживають разом з ним, користуються житловим будинком на рівні з власником, якщо не було іншої угоди про порядок користування цим житловим приміщенням.
Так, за життя спадкодавця, позивач, як член його сім'ї мав право на користування спірним житловим будинком. Після смерті спадкодавця, позивач, як спадкоємець, відповідно до положень ст. 1216 ЦК України, якими передбачено перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), вказане право проживання в спірному будинку не втратив.
Також, суд вірно зазначив про відсутність підстав для застосування положень ст. 107 ЖК України, оскільки, як встановлено в судовому засіданні проживання позивача в іншому житлі визвано не вибуттям його на постійне місце проживання, а вкрай неприязними стосунками з відповідачем.
Крім того, незалежно від свого місця проживання, яке може бути постійним, переважним чи тимчасовим, як то встановлено ч. 1 ст. 29 ЦК України, позивач, як спадкоємець має право користування спадковим майном та проживання в спадковому будинку і не може бути визнаний таким що втратив таке право в порядку зазначеному в зустрічній позовній заяві.
Враховуючи наведені обставини, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, про задоволення позову ОСОБА_6 та вселення його в житловий будинок АДРЕСА_1 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання позивача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі про відмову спадкодавця від заповіту, спростовуються витягом із Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) з якого вбачається, що вказаний заповіт складений ОСОБА_7 та посвідчений 20 грудня 1996 року на користь ОСОБА_6 є чинним (а.с. 125).
Посилання апелянта на пропущення позивачем шестимісячного строку прийняття спадщини, оскільки він звернувся з заявою до нотаріальної контори 13 червня 2007 року, також не заслуговують на увагу, оскільки факт прийняття позивачем спадщини підтверджено довідкою від 15 травня 2007 року виданою Адресно-довідковим бюро України в Миколаївській області та його заява про прийняття спадщини нотаріусом прийнята і на частку спадкового майна видано відповідне свідоцтво, як зазначено вище (а.с. 122 об.).
Інших доводів, які б впливали на правильність наведених висновків суду, апеляційна скарга не містить.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 8 листопада 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Головуюча :
Судді: