"23" січня 2014 р. м. Київ К/9991/41516/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),
суддівЛіпського Д.В.,
Черпака Ю.К.,
секретар судового засідання Малина Л.В.,
за участю представника Апарату Верховної Ради України - Пилявського Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року
у справі за позовом ОСОБА_5 до народного депутата України Мостіпан Уляни Миколаївни, Апарату Верховної Ради України (далі - Апарат ВР України), третя особа - Державне казначейство України, про визнання незаконною бездіяльності, визнання незаконним розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,
У травні 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому зазначив, що з 04 грудня 2007 року його зараховано на посаду помічника-консультанта народного депутата України Мостіпан У.М. з поширенням дії Закону України «Про державну службу». Розпорядженням керівника Апарату ВР України від 24 жовтня 2008 року № 9216 з 07 жовтня 2008 року позивача звільнено з вказаної посади за прогул без поважних причин за пунктом 4 статі 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України). Вказує, що до звільнення він подав заяву про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, проте таку відпустку йому не надали. Вважаючи дії відповідачів неправомірними, просив суд визнати незаконною бездіяльність щодо ненадання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, визнати незаконною бездіяльність народного депутата Мостіпан У.М. щодо ненадання відповіді на заяву від 09 жовтня 2008 року про надання такої відпустки, визнати незаконним розпорядження про звільнення, поновити на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу солідарно з народного депутата України Мостіпан У.М. та Апарату Верховної Ради України.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року, позов задоволено частково. Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_5, зазначеної у розпорядженні керівника Апарату ВР України від 24 жовтня 2008 року № 9216, «за прогул без поважних причин (пункт 4 статті 40 КЗпП України)» на «у зв'язку з внесенням народним депутатом України Мостіпан У.М. письмового подання (пункт 1 частина 1 статті 4.5 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР). Змінено дату звільнення ОСОБА_5, зазначену у розпорядженні керівника Апарату ВР України від 24 жовтня 2008 року № 9216, з 07 жовтня 2008 року на 21 жовтня 2008 року. Стягнуто з народного депутата України Мостіпан У.М. на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 943,60 грн. В решті адміністративного позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Вказує на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, вважає, що судами неправильно застосовано Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення). Зазначає, що суд не вправі визнавати законним звільнення, виходячи з обставин, з якими роботодавець або уповноважений орган це звільнення не пов'язував. Крім того, судові рішення, на які є посилання у оскаржуваних рішеннях судів, скасовані ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 квітня 2013 року.
Апарат ВР України у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, судами правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Представник народного депутата України Мостіпан У.М., у запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що позивачем порушено порядок, встановлений підпунктом 5 пункту 4.4. Положення, згідно з яким він був зобов'язаний на початку календарного року попередньо погодити з народним депутатом питання про надання йому відпустки по догляду за дитиною. Звертає увагу, що згідно з постановою Миронівського районного суду Київської області від 23 січня 2009 року, ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 8 Закону України «Про боротьбу з корупцією» за зайняття підприємницькою діяльністю у сфері права у квітні 2008 року. Тому вважає звільнення позивача законним і просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що згідно з розпорядженням Керівника Апарату ВР України від 14 грудня 2007 року № 9010 ОСОБА_5 з 04 грудня 2007 року зараховано на посаду помічника-консультанта на час повноважень народного депутата України Мостіпан У.М., з поширенням дії Закону України «Про державну службу» та присвоєнням сьомого рангу державного службовця.
09 жовтня 2008 року позивач надіслав відповідачам заяви про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Листом від 20 жовтня 2008 року №20-15/4443 Апарат ВР України повідомив позивачу, що для вирішення питання про надання такої відпустки йому потрібно звернутися до народного депутата (роботодавця) та зазначити дату оформлення відпустки.
Розпорядженням Керівника Апарату ВР України від 24 жовтня 2008 року № 9216 позивача звільнено з вказаної посади за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини 1 статі 40 КЗпП України з 07 жовтня 2008 року на підставі подання народного депутата України Мостіпан У.М. про звільнення її помічника ОСОБА_5
Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що звільнення позивача є законним, так як народним депутатом України Мостіпан У.М. внесено відповідне письмове подання про його звільнення. Враховуючи, що факт вчинення позивачем прогулу не доведено, суд першої інстанції змінив юридичну кваліфікацію підстави і дату звільнення. При цьому суди вважали, що само по собі внесення подання народним депутатом про звільнення помічника, є достатньою підставою для звільнення.
Проте, з такими висновками погодитись неможливо.
Частиною 1 статті 34 Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-ХІІ «Про статус народного депутата України» (далі - Закон №2790-ХІІ) передбачалось, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Частиною 3 цієї норми встановлено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом, або на громадських засадах і на чотирьох помічників-консультантів народного депутата поширюється дія Закону України «Про державну службу», їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії.
Положення зазначеної норми кореспондуються зі статтею 1.1. Положення, згідно з частиною 5 якої, на чотирьох помічників-консультантів народного депутата України поширюється дія Закону України «Про державну службу», їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВР України або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування.
Судами встановлено, що 04 грудня 2007 року позивачем складено присягу державного службовця та підписано попередження про спеціальні обмеження, встановлені законами України «Про державну службу» та «Про боротьбу з корупцією».
Пунктом 1 частини 1 статті 4.5 Положення визначено, що крім загальних підстав, передбачених КЗпП України та Законом України «Про державну службу», помічник-консультант народного депутата України може бути звільнений за письмовим поданням народного депутата України Керівнику Апарату ВР України, керівнику виконавчого комітету (апарату) відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до якого прикріплений помічник-консультант народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівнику державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває та у разі припинення повноважень народного депутата України - з дати їх припинення.
Статтею 40 КЗпП України встановлено загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Крім загальних підстав, передбачених КЗпП України, державна служба припиняється у випадках, визначених статтею 30 Закону України «Про державну службу».
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що помічник-консультант народного депутата, на якого поширюється дія Закону України «Про державну службу» може бути звільнений з підстав, визначених КЗпП України, додаткових підстав, визначених Законом України «Про державну службу» та у разі припинення повноважень народного депутата України із зазначенням у письмовому поданні народного депутата України підстави звільнення.
Як видно із змісту подання, народний депутат України Мостіпан У.М. просила звільнити з посади помічника-консультанта ОСОБА_5 за недобросовісне виконання його обов'язків та прогул.
Згідно з розпорядженням Апарату ВР України від 24 жовтня 2008 року № 9216 позивача звільнено з вказаної посади з 07 жовтня 2008 року за прогул без поважних причин за пунктом 4 статі 40 КЗпП України.
Вказане розпорядження видано на підставі подання народного депутата України Мостіпан У.М.
Перевіряючи обставини справи, суди встановили, що з 07 по 21 жовтня 2008 року позивач був на роботі та вів прийом громадян, що підтверджується показами свідків та не спростовані відповідачем.
Враховуючи, що факт прогулу без поважних причин в судовому засіданні не доведено, суди визнали звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 4 статті 40 КЗпП України, незаконним.
За умови недоведеності факту прогулу за вказаним поданням народного депутата, Апарат ВР України відповідно до вимог статті 14 Законом України «Про державну службу» та статті 147 КЗпП України мав можливість застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за неналежне виконання службових обов'язків.
Разом з тим, перевіряючи доводи сторін, обставини справи, суди не звернули уваги на зміст подання народного депутата України, не з'ясували, з яких підстав порушувалось питання про звільнення позивача згідно з поданням.
Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з яким суб'єкт владних повноважень не пов'язував звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Доводи суду першої інстанції про те, що самого по собі письмового подання народного депутата України достатньо для звільнення помічника-консультанта, є наслідком помилкового застосування норм матеріального права, адже норми Положення про помічника-консультанта народного депутата мають відповідати законам України «Про статус народного депутата України» (ст.34), «Про державну службу» (ст.ст. 14, 30) та КЗпП України (п.2 ст.36, ст.ст.40, 147), які передбачають вичерпний перелік підстав звільнення державного службовця.
Перевіряючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув уваги на вказані недоліки та не виправив їх.
Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
Таким чином, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставою для скасування ухвалених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 2 статті 227 КАС України).
Що стосується вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо ненадання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, то перевіряючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не зазначив встановлених обставин та не навів мотивів, чи є постанова суду першої інстанції в цій частині законною і обґрунтованою.
За наведених обставин судове рішення не відповідає вимогам статті 159 КАС України.
Враховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Головчук
Судді Д.В. Ліпський
Ю.К. Черпак