ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]
06 лютого 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Панченка М.М., Вербової І.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання кредитного договору недійсним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 20 листопада 2013 року,-
11.07.2013 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» (надалі - ПАТ «Банк Форум»), в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просила суд визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №0022/07/01-Z від 20.02.2007 р., укладений між нею та відповідачем, та застосувати наслідки недійсності правочину.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вказаний кредитний договір суперечить чинному законодавству України, порушує її права, як споживача фінансових послуг. Відповідач при наданні кредиту порушив вимоги ч.2 ст.11, ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 р.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 листопада 2013 року в задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В судовому засіданні представник ПАТ «Банк Форум» Бабій А.А. просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами кредитний договір містить всі істотні умови, передбачені для даного виду договорів. При укладенні договору позивач шляхом вільного волевиявлення підписала оспорюваний договір, чим висловила свою згоду з усіма його умовами. Оскільки кредитний договір був укладений між сторонами у повній відповідності з вимогами закону, підстав для визнання його недійсним немає.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та відповідає вимогам закону.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою ст.203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої - п'ятої ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно п. 6 ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Судом встановлено, що між АКБ «Форум» та ОСОБА_1 20 лютого 2007 року було укладено кредитний договір №0022/07/01-Z , відповідно до якого остання отримала кредит для споживчих цілей в сумі 59 000 доларів США строком до 20 лютого 2012 року, зі сплатою 13,9% річних.
21.08.2007 р. між сторонами була укладена додаткова угода до кредитного договору та 15.02.2012 р. - додатковий договір, якими були внесені зміни до кредитного договору.
Як вбачається зі змісту спірного кредитного договору, у ньому передбачено всі істотні умови такого виду договору відповідно до вимог чинного на той час законодавства та інших нормативно-правових актів. Укладаючи кредитний договір, сторони дійшли згоди щодо укладання договору на зазначених у ньому умовах, а відтак, з власної ініціативи на момент отримання коштів сторони визначили для себе правила подальшої поведінки.
Доказів того, що спірний договір був укладений без вільного волевиявлення позичальника, останній був обмежений у праві вибору кредитної установи та умов кредитування або наявні інші умови, які є несправедливими, матеріали справи не містять.
Відповідно до п. 7.8 кредитного договору умови кредитування відповідно до п. 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» позичальником отримано до укладення цього договору.
Відповідно до роз'яснень п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Позивачем не доведено умисел іншої сторони на введення його в оману щодо обставин, які впливають на вчинення оспорюваного правочину.
З урахуванням тієї обставини, що кредитний договір укладений між сторонами 20.02.2007 р., посилання в апеляційній скарзі на порушення відповідачем вимог п.3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 р. №168, яким передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач, є необґрунтованим.
За відсутності законних підстав для визнання кредитного договору недійсним суд першої інстанції обґрунтовано не вбачав підстав і для застосування наслідків недійсності правочину.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, судом не встановлено.
Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційного оскарження та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга - відхиленню.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
Справа №22-ц/796/921/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Яровенко Н.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.