83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
28.01.2014 Справа № 905/8449/13 Господарський суд Донецької області, у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання Коровіній І.С. розглянувши матеріали
за позовомПублічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югпроммаш"
про визнання договору недійсним
Представники сторін: від позивача: від відповідача: не з'явився; Кобан А.М. - представник за довіреністю.
На розгляд Господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Югпроммаш" про визнання договору укладеного між сторонами від 02.02.2012 №02/02-12 недійсним.
Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч вимогам ст. 180 Господарського кодексу України сторони при укладенні контракту від 02.02.2012 №02/02-12 не узгодили істотні умови контракту, а саме не погоджені умови про предмет договору, оскільки відповідачем не передані позивачу під час поставки товару, платіжну вимогу та сертифікати якості.
На підтвердження вказаних обставин позивач надав належним чином завірену копію контракту від 02.02.2012 №02/02-12.
Позивач у судові засідання, призначені на 17.12.2013, 28.01.2014, не з'явився. В матеріалах справи наявне повідомлення про вручення позивачу 03.12.2013 та 23.12.2013 ухвал суду. Отже, позивач про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки сторонами при укладенні спірного договору досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору. Також відповідач зауважив, що позивачем підписані видаткові накладні, що підтверджує отримання необхідного пакету документів. За таких обставин, відповідач вважає твердження позивача необґрунтованими.
Представник відповідача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
02.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Югпроммаш", як постачальником (відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Енергомашспецсталь", як покупцем (позивач) укладено контракт №02/02-12 (далі - договір).
Згідно з умовами договору сторони зобов'язані: покупець - оплатити продукцію, визначену у специфікації №1 (додаток №1, який є невід'ємною частиною контракту); постачальник - поставити її покупцю; покупець - прийняти продукцію.
Пунктом 1.2 контракту визначено вид продукції - вінець зубчатий, приводна шестірня, іменовані в подальшому продукція.
Розділом 2 контракту визначені технічні умови: 2.1. продукція, що постачається за даним контрактом повинна відповідати технічним вимогам (ДОСТ, ТУ), регламентам, стандартам та іншій документації, що встановлює вимоги к якості даного товару. 2.2 Виробник продукції ПАТ "НКМЗ", України.
Згідно з п. 3.1.та п. 3.2 контракту ціни на продукцію, яка поставляється за даним контрактом, вказані у додатку №1 до цього контракту; валюта контракту - національна валюта України
Пунктом 3.3 контракту сторонами передбачено, що сума договору на момент укладення складає 1 466 314,00грн. без ПДВ, ПДВ складає: 293 262,80грн. Всього з урахуванням ПДВ - 1 759 576,80грн. (один мільйон сімсот п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят шість грн. 80 коп.)
Відповідно до п. 4.1 контракту постачальник зобов'язується поставити продукцію за даним договором на умовах FCA , згідно "Інкотермс" 2000.
Умовами про порядок відвантаження встановлені в 6 розділі контракту, відповідно до умов якого постачальник надає покупцеві на відвантажену продукцію наступні документи: а)залізничну накладну, б)оригінали сертифікату якості, в)платіжну вимогу, г)податкову накладну.
Пунктом 10.1 контракту визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012.
Іншими умовами контракту передбачені умови розрахунку (розділ 5), приймання продукції, гарантії (розділ 7), санкції за неналежне виконання контракту (розділ 8), форс-мажор (розділ 9), додаткові умови (розділ 11), юридичні адреси та реквізити сторін (розділ 12) .
Дослідивши зміст контаркту, судом встановлено, що він був укладений у простій письмовій формі, без розбіжностей та зауважень, підписаний з боку позивача генеральним директором - Єфимовим М.В., з боку відповідача директором Старушенко О.А., скріплений печатками сторін.
На підтвердження виконання спірного договору сторонами, відповідачем до матеріалів справи надано копію контракту №02/02-12 від 02.02.2012; копії видаткових накладних №ЮМ/СМК-000030 від 18.07.2012, №ЮМ/СМК-000045; копії товаро-транспортних накладних; копії довіреностей на отримання товаро-матеріальних цінностей; копії податкових накладних.
Як стверджує відповідач, позивач вартість отриманої продукції оплатив частково, станом на теперішній час за позивачем обліковується заборгованість за спірним контрактом.
Таким чином матеріали справи підтверджують виконання сторонами спірного контракту.
Однак, позивач вважає, що в укладеному між сторонами контракті №02/02-12 від 02.02.2012 є неузгодженість таких істотних умов як предмет договору, оскільки під час виконання контракту, відповідачем не передано платіжної вимоги та сертифікат якості на товар.
Вищевикладене, примусило позивача звернутися до суду за захистом порушеного права з вимогою визнати контракт №02/02-12 від 02.02.2012 недійсним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ч.1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України, вказаний кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Стаття 7 Господарського кодексу України встановлює, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
Таким чином, враховуючи, що позивач та відповідач є суб'єктами господарювання та уклали спірний контракт при здійсненні своєї господарської діяльність, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Господарський кодекс України.
Відповідно до ст.179 Господарського кодексу України при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь - які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимоги однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Оскільки договір є видом правочину, для його укладення та чинності сторонами необхідно дотримуватись усіх тих вимог, які визначені у ст. 203 Цивільного кодексу України для всякого виду правочину.
Для того, щоб договір вважався укладеним, сторони у належній формі повинні досягнути згоди з усіх істотних його умов, які поділені на чотири групи:
умови про предмет;
умови, що визначені законом як істотні;
умови, які є необхідними для договорів даного виду;
умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правовою природою укладений між позивачем та відповідачем контракт, є договором поставки, за яким постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. (ст. 265 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 268 Господарського кодексу України передбачено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.
Згідно ч. 1 ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві .
Дослідивши зміст контракту, судом встановлено, що сторони погодили умови про предмет спірного договору у п. 1.1, п. 1.2 договору, у специфікаціях №1; кількість, асортимент, вимоги до якості кожної конкретної партії продукції сторони погодили у специфікації №1 до договору, у п. 7.1 договору сторони погодили вимоги щодо прийняття товару по якості та у п. 2.1 договору умови про якість продукції.
Також, слід зазначити, що отримавши товар від відповідача, по наявними в матеріалах справи, видатковим накладним, уповноважений представник позивача тим самим підтвердив отримання усіх супровідних документів, передбачених контрактом, доказів зворотнього позивач не надав.
Крім того, слід зазначити, що позивачем не повідомлено суд, який меті не відповідає проданий відповідачем товар; позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів звернення до відповідача з вимогою поставити товар іншої якості, іншого найменування, асортименту, кількості ніж був поставлений, про відмову від прийняття товару, про повернення товару у зв'язку з його поставкою неналежної якості та не у тій кількості тощо.
Навпаки матеріали справи свідчать про прийняття позивачем продукції від відповідача на виконання умов договору №02/02-12.
Позивачем не надано доказів встановлення відповідачу строку для надання документів, що стосуються товару, не надано доказів відмови від прийняття товару, відмови від договору, повернення відповідачу товару.
Проаналізувавши умови договору та додані документи, суд приходить до висновку, що сторонами належним чином погоджено умови про предмет, найменування, асортимент, кількість, якість продукції, ціну, строк поставки, які визначені сторонами у специфікаціях до договору.
За таких обставин, посилання позивача на те, що у спірному договорі відсутні умови щодо погодження умов про предмет договору та якість продукції, є необґрунтованими.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що найменування, асортимент, кількість, якість, ціна продукції, є такими що погоджені сторонами з урахуванням принципу вільного встановлення умов договору, а отже не суперечить нормам чинного законодавства.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підстави та наслідки недійсності правочинів передбачені, зокрема, ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. Так, встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є також правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пленум Верховного Суду України в постанові від 28.04.1978 N3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.
Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Крім того, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, необхідно правильно визначити момент вчинення правочину (ст. ст. 205-210, 640 Цивільного кодексу України (постова Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9).
При вирішенні даного спору, судом відзначається, що спірний договір укладений в простій письмовій формі, що відповідає норам чинного законодавства, укладений особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, спрямований на реальне настання наслідків, оскільки вказаний договір сторонами виконується, що не заперечується позивачем та відповідачем.
Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено не відповідність змісту (предмету, строку поставки, якість товарів) спірного договору нормам чинного законодавства, а судом під час розгляду спору такого порушення, не встановлено.
Також слід зазначити, що вимоги позивача фактично обґрунтовані тим, що сторонами не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору поставки, що є наслідком неукладеності договору та відповідно не можливості визнання договору недійсним. Таким чином, позивачем не вірно обрано спосіб захисту своїх прав.
Крім того, статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 Цивільного кодексу України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.
Матеріали справи та позовна заява не містять посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідача внаслідок укладення спірного договору та доказів на підтвердження фактів порушення права.
Відповідно до ст. 1 та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України правом на звернення до господарського суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу наділені підприємства та організації, права та інтереси яких дійсно порушені.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги поданими суду доказами. Обов'язок доказування згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони, кожна з яких повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно до встановлених вище судом обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України та набирає законної сили після закінчення строк подання апеляційної скраги.
набирає законної сили після закінчення десятиденного строку подання апеляційної скарги
Суддя Д.М. Огороднік