22 січня 2014 р.м.ОдесаСправа № 1570/6928/2012
Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого Золотнікова О.С.,
суддів: Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,
при секретарі Василенко І.Ю.,
за участю представника позивача Бейгельзімера М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 січня 2013 року по справі за адміністративним позовом Одеського ордена «Знак пошани» Заводу продовольчого машинобудування підприємства з колективною власністю Заводу «Продмаш» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У листопаді 2012 року Одеський ордену «Знак пошани» Завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю Завод «Продмаш» (надалі Завод «Продмаш») звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07 листопада 2012 року № 0001812202 та № 0001822202.
В обґрунтування позову зазначалось, що з 12 по 18 жовтня 2012 року посадовою особою ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку Заводу «Продмаш» по взаємовідносинам з контрагентом - постачальником ПП «Юніком Плюс» за період з 01 травня по 30 червня 2010 року. За результатами перевірки складено акт від 25 жовтня 2012 року за № 2771/22-2/13884220, в якому зазначено про порушення позивачем п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 14490 грн.. Крім того, в акті перевірки зазначено про порушення позивачем п. п. 7.2.1 п. 7.2, п. п. 7.4.1 та 7.4.5 п. 7.4, п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті, у розмірі 11593 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07 листопада 2012 року № 0001812202 та № 0001822202, якими Заводу «Продмаш» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 14490 грн. та в сумі 7245 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 11593 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 5796 грн. 50 коп.. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення Заводом «Продмаш» вимог податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняті на підставі акта перевірки податкові повідомлення-рішення відповідача підлягають скасуванню.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 січня 2013 року позовні вимоги Заводу «Продмаш» задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 07 листопада 2012 року № 0001812202 та № 0001822202.
Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, і, крім того, порушено норми матеріального права. На думку апелянта, судом при розгляді справи порушено норми ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 5 та ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24 травня 1995 року № 88, та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судом встановлено, що з 12 по 18 жовтня 2012 року посадовою особою ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку Заводу «Продмаш» по взаємовідносинам з контрагентом - постачальником ПП «Юніком Плюс» за період з 01 травня по 30 червня 2010 року.
За результатами перевірки складено акт від 25 жовтня 2012 року за № 2771/22-2/13884220, в якому зазначено про порушення позивачем п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п. п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 14490 грн.. Крім того, в акті перевірки зазначено про порушення позивачем п. п. 7.2.1 п. 7.2, п. п. 7.4.1 п. 7.4 та п. п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті, у розмірі 11593 грн..
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07 листопада 2012 року № 0001812202 та № 0001822202, якими Заводу «Продмаш» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 14490 грн. та в сумі 7245 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 11593 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 5796 грн. 50 коп..
Задовольняючи позовні вимоги Заводу «Продмаш» про визнання протиправними та скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень відповідача, якими позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат вартість товару на загальну суму 57961 грн., отриманих у ПП «Юніком Плюс», а також правомірно сформовано податковий кредит з включенням до нього податку на додану вартість на загальну суму 11593 грн., сплаченого у складі вартості товарів, отриманих від зазначеного підприємства.
Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону (у вказаній вище редакції) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;
або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Як встановлено матеріалами справи, видами діяльності Заводу «Продмаш», серед іншого, є усі види торгівлі, ремонт та модернізація технологічного обладнання, виготовленого заводом.
Позивачем серед інших господарських операцій протягом перевіреного податковим органом періоду укладено договір поставки з ПП «Юніком Плюс» від 25 лютого 2010 року № 3, відповідно до якого постачальник (ПП «Юніком Плюс») зобов'язується поставити і передати у власність покупцеві товар, в кількості та за ціною, відповідно до рахунку що несе статус специфікації, а покупець (позивач) зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов договору (а. с. 63-66).
Витрати на загальну суму 57961 грн. грн., понесенні позивачем у зв'язку з оплатою товару за вказаним договором, віднесено позивачем до складу валових витрат.
В акті перевірки посадовими особами ДПІ у Суворовському районі м. Одеси Одеської області зроблено висновок, що позивачем занижено суму податку на прибуток внаслідок віднесення до складу валових витрат вартості товарів, які фактично не були придбані у ПП «Юніком Плюс». Вказаний висновок податковим органом зроблено на підставі акта перевірки, складеного посадовими особами ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 06 квітня 2011 року за № 465/23-513/36919295 «Про неможливість проведення документальної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Юніком Плюс», щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01 березня 2010 року по 30 листопада 2010 року.
Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України вбачається, що обов'язок щодо звітування перед податковою інспекцією та сплати податкового зобов'язання покладено на платника податків, яким в даному випадку є ПП «Юніком Плюс». При цьому можливе невиконання таким контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку (Заводу «Продмаш») права на віднесення сум витрат до складу валових, якщо останній виконав весь перелік умов щодо підтвердження розміру витрат та їх пов'язаності з господарською діяльністю підприємства.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, витрати по вказаній вище угоді безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як встановлено матеріалами справи, витрати за зазначеним вище договором з ПП «Юніком Плюс» включено позивачем до складу валових витрат на підставі первинних документів - договору поставки, товарно-транспортних накладних (а. с. 77-80), платіжних доручень та рахунків (а. с. 81-86), податкових та видаткових накладних (а. с. 67-76), приходних ордерів (а. с. 87-92), оформлених відповідно до наведених вище вимог чинного законодавства України, що не спростовується висновками акта перевірки.
Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, придбані за договором, укладеним з ПП «Юніком Плюс», товари використовувались у господарській діяльності позивача, що підтверджується відповідними первинними документами (а. с. 108-121).
За таких даних, податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що на час здійснення спірних господарських операцій продавець товару був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець (позивач) не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентом, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
За таких даних твердження податкового органу про відсутність підстав для віднесення витрат, пов'язаних з придбанням позивачем у перевіреному періоді товару у ПП «Юніком Плюс» до складу валових витрат спростовується наявними в матеріалах справи документами, а тому висновок суду першої інстанції про формування Заводом «Продмаш» валових витрат у відповідності до п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є правильним.
Не ґрунтується на чинному на час виникнення спірних правовідносин законодавстві і висновок посадових осіб податкового органу про порушення позивачем п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку з віднесенням останнім до складу податкового кредиту податку на додану вартість на загальну суму 11593 грн., сплаченого у складі вартості послуг та товарів, придбаних у ПП «Юніком Плюс».
Так, відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (у вказаній вище редакції) передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за травень-червень 2010 року позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом ПП «Юніком Плюс».
Відповідно до п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця): д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Згідно з п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
На підставі п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Крім того, пунктом 2 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037), чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Згідно п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.
Як встановлено матеріалами справи, всі розрахунки позивача підтвердженні податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та складеними в порядку, передбаченому наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037).
Податкові накладні складено особою, яка на момент їх оформлення зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
При цьому, як зазначено вище, податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірною угодою та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом.
Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеним позивачем договором поставки також підтверджується наявними у матеріалах справи переліченими вище первинними документами.
Податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 11593 грн. визначено позивачу податковим органом у зв'язку зі зменшенням відповідачем підприємству суми валових витрат по договору з ПП «Юніком Плюс» на загальну суму 57961 грн..
Оскільки, як зазначено вище, витрати по вказаним угодам правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат, всі розрахунки позивача підтверджені податковими накладними, оформленими у відповідності до чинного законодавства, то і формування позивачем податкового кредиту з включенням до нього суми в 11593 грн. є правомірним.
Крім того, оскільки визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за основним платежем є необґрунтованим, то і застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України, є неправомірним.
Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову окружного адміністративного суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 січня 2013 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали складено 23 січня 2014 року.
Головуючий:
Судді: